Розділ 8 Росіяни

Росія завдячує своїми першими успіхами в культурі та промисловості торгівлі з Грецією78, потім — діловим зносинам з ганзеатами через Новгород, а після зруйнування цього міста Іваном Васильовичем і внаслідок відкриття водних шляхів до берегів Білого моря — торгівлі з англійцями та голландцями.

Великий підйом її промисловості, як і взагалі її культури, датуємо, однак, лише починаючи із часів правління Петра Великого. Історія Росії протягом 140 років після нього дає найпереконливіший доказ великого впливу національної єдності та політичного устрою на економічні успіхи народів. Царській владі, яка досягла єдності незліченних варварських кочових племен та утримала її, Росія завдячує заснуванням своїх мануфактур, своїми величезними успіхами в землеробстві та зростанням населення, сприянням внутрішній торгівлі завдяки будівництву каналів і доріг, грандіозною зовнішньою торгівлею та своїм значенням як могутньої торгової держави.

Але самостійна торговельна система Росії започаткована лише 1821 року.

За часів Катерини ІІ ремесла та фабрики досягли вже певних успіхів завдяки сприянню, яке цариця надавала закордонним митцям і мануфактуристам, але сама нація за своєю загальною культурою була ще занадто відсталою, щоб досягти помітного підйому своїми першими кроками у виробництві полотна, заліза, скла і взагалі в тих галузях, у яких країна мала особливо сприятливі умови завдяки своєму землеробству та сировинним багатствам. Подальші успіхи мануфактурного виробництва тоді й не належали до економічних інтересів нації. Якби іноземці акцептували як платіжні засоби продукти харчування, сировину та грубі фабричні вироби, які Росія могла постачати, якби не було війн та інших зовнішніх проблем, то країна у сфері обмінів з націями, які набагато випереджали її, ще довго перебувала б у кращому стані, а її загальна культура досягла б завдяки цим обмінам більших успіхів, ніж за мануфактурної системи.

Війни, блокада континенту та торговельні заходи інших націй змусили Росію шукати свого щастя в інших сферах, а не у вивезенні сировини та ввезенні готових продуктів.

Зазначені вище чинники порушили і попередні купецькі морські зв’язки Росії. Сухопутна торгівля із західним континентом не могла замінити їй цієї втрати. Росія мусила сама переробляти свої сировинні матеріали.

Після відновлення загального миру виникло бажання знову повернутися до старої системи. Уряд і сам імператор були налаштовані на вільну торгівлю. Роботи Шторха мали в Росії не меншу популярність, аніж праці Сея в Німеччині. Не виникло навіть страху від перших ударів, яких зазнали від англійської конкуренції внутрішні фабрики, засновані в період континентальної системи. Треба вистояти лише проти цих перших ударів, стверджували теоретики, і настане блаженство вільної торгівлі. І справді, для такого переходу торговельна кон’юнктура була надзвичайно сприятливою. Неврожай у Західній Європі став причиною великого експорту продуктів землеробства з Росії, завдяки чому вона протягом певного періоду мала достатньо засобів, щоб оплачувати великий імпорт чужоземних мануфактурних товарів.

Та коли цей незвичайний попит на російські продукти землеробства припинився, коли Англія обмежила ввезення зерна на користь своєї аристократії та ввезення деревини на користь Канади, то розорення внутрішніх фабрик і мануфактур, а також занадто активне ввезення в Росію чужоземних виробів дали подвійний негативний ефект. Якщо доти разом зі Шторхом усі вважали поняття торгового балансу химерою, віра в яку для розумної та освіченої людини була не менш ганебною і смішною, ніж віра у відьмацтво в XVII столітті, то тепер зі страхом побачили, що між незалежними націями має панувати щось на зразок торгового балансу. Найосвіченіший та найдалекоглядніший державний діяч Росії, граф Нессельроде, без усяких сумнівів і публічно зізнався в цьому. У 1821 році в офіційному циркулярі він заявив: «Обставини, що склалися, змушують Росію створити незалежну торговельну систему: продукти держави не знаходять збуту за кордоном, внутрішні фабрики зруйновані чи стоять на краю прірви, усі готівкові гроші держави пливуть за кордон, а солідні торгові доми близькі до обвалу».

Благодатні успіхи російської протекціоністської системи не менше за шкідливі наслідки нового запровадження вільної торгівлі сприяли дискредитації принципів і тверджень теоретиків. Чужоземні капітали, таланти та робочі сили з усіх цивілізованих країн, і насамперед з Англії та Німеччини, потягнулися в Росію, щоб стати співотримувачами вигід, які мали внутрішні російські мануфактури. Дворянство пішло за прикладом державної політики. Оскільки воно не знаходило зовнішніх ринків для своїх продуктів, то спробувало виконати зворотне завдання, а саме перемістити ринок поближче до продуктів; воно почало створювати фабрики у своїх володіннях. Унаслідок попиту на тонку вовну з боку новостворених фабрик з її переробки вівчарство країни швидко вдосконалювалося. Зовнішня торгівля зростала замість падати, і особливо покращилися зносини з Персією, Китаєм та іншими сусідніми країнами Азії. Торгові кризи повністю припинилися, і досить прочитати останні звіти російського міністерства торгівлі, щоби переконатися, що Росія завдячує цій системі високим рівнем економічного процвітання і що вона семимильними кроками йде назустріч збільшенню свого національного багатства та своєї могутності. Це нерозумно, що в Німеччині прагнуть применшити ті успіхи та для виправдання скаржаться на негаразди, які внаслідок такого розвитку Росії виникли для німецьких північно-східних провінцій. Кожна нація, як і кожен індивідуум, на перше місце ставить свої власні інтереси. Росія не має дбати про добробут Німеччини. Німеччина має опікуватися Німеччиною, як Росія опікується Росією. Замість того щоб скаржитися, сподіватися і чекати месію майбутньої свободи торгівлі, краще б кинути космополітичні системи у вогонь, а на прикладі Росії зробити висновки.

І якщо Англія з ревнощами спостерігає за торговельною політикою Росії, то це теж природно. Росія завдяки цій політиці звільнилася від Англії. Ця політика дала країні змогу вступити в конкуренцію з Англією в Азії. Якщо англійська продукція і дешевша, то близькість Російської держави та її політичний вплив вирівнює цю перевагу в торгівлі із Центральною Азією.

З іншого боку, не можна не розуміти й того, що недостатня цивілізованість і нестача політичних інституцій можуть стати в майбутньому серйозними перешкодами на шляху Росії до подальших промислових і комерційних успіхів, якщо імператорському урядові не вдасться узгодити суспільний устрій з потребами промисловості, для чого слід запровадити розумний муніципальний і провінціальний устрій, поступово обмежувати і пізніше повністю скасувати кріпацтво, сформувати освічений середній клас і клас вільних селян, удосконалити внутрішні шляхи сполучення та комунікацію із Центральною Азією. Це ті досягнення, до яких Росія має прийти протягом поточного століття, адже на них базуватимуться її подальші успіхи в землеробстві та промисловості, торгівлі, судноплавстві та морській могутності. Але щоб реформи такого роду стали можливими й могли бути зреалізовані, російське дворянство спочатку має зрозуміти, що саме такі реформи найбільше сприятимуть задоволенню його матеріальних інтересів.

78 Цю торгівлю вела не Росія, а Русь, тобто сучасна Україна. — Прим. наук. ред.