Розділ 9 Північноамериканці

Після того як ми історично висвітлили торговельну політику європейських народів, за винятком тих, у кого не можна навчитися чогось важливого, тепер киньмо погляд на інший бік Атлантичного океану, на народ-колонізатор, який на наших очах зі стану повної залежності від материнської нації та роздробленості на численні колоніальні провінції, між якими не існувало жодних політичних зв’язків, піднявся до стану згуртованої, добре організованої, сильної, промислової, багатої та незалежної нації й, можливо, на очах наших онуків досягне рівня першої морської та торговельної держави на земній кулі.

Адамові Сміту належить та заслуга, що він першим звернув увагу на несправедливість цієї політики.

Те, що метрополія монополізувала всю мануфактурну промисловість, стало однією з головних причин американської революції; такса на чай [податок на чай] стала лише приводом для її початку.

Звільнившись від попереднього тиску, володіючи всіма матеріальними й інтелектуальними засобами для фабричного виробництва та у відриві від тієї нації, від якої вони отримували промислові товари і якій вони продавали свої власні продукти, тобто в ситуації, у якій задоволення всіх потреб було обмежено лише власними силами, усякого роду фабрики протягом революційної війни в північноамериканських вільних штатах досягли такого величезного підйому, який надав такого поштовху розвиткові сільського господарства, що ціна на земельні ділянки та заробітна плата, незважаючи на тягар і спустошення, спричинені війною, всюди суттєво зросли. Але оскільки після Паризького миру79 недолуга конституція вільних штатів не дала створити єдину торговельну систему, внаслідок чого промислові товари англійців знову дістали вільний доступ на їхні ринки, а новостворені фабрики Північної Америки не були в змозі витримати цю конкуренцію, то процвітання, якого країна досягла протягом війни, зникло ще швидше, ніж воно виникло. «Ми купували, — сказав пізніше про цю кризу один із промовців у конгресі, — за порадою нових теоретиків там, де могли купити найдешевше, а наші ринки були заповнені чужоземними товарами; англійські речі в наших приморських містах можна було купити дешевше, ніж у Ліверпулі чи Лондоні. Наших мануфактуристів було знищено, наших торгівців і навіть тих, які сподівалися збагатитися на ввезенні товарів, довели до банкрутства, і сукупно всі ці обставини так негативно вплинули на сільське господарство, що володіння землею втратило всяку цінність і, як наслідок, банкрутство власників земель стало поширеним явищем». Але цей стан був лише тимчасовим; він тривав від Паризького миру до ухвалення федеральної конституції80 [тобто 4 роки] та дужче за будь-який інший чинник сприяв тому, що вільні штати утворили міцне державне об’єднання й надали конгресу достатньо повноважень для формування спільної торговельної політики. Усі штати, винятком не стали і Нью-Йорк та Південна Кароліна, спрямували до конгресу численні петиції щодо захисних заходів для внутрішньої промисловості, а в день своєї інавгурації Вашингтон убрався в одяг із тканин внутрішнього виробництва, «щоб, — як значилося в одному тодішньому журналі Нью-Йорка, — просто і наочно, за звичаєм, притаманним цій великій людині, дати всім своїм наступникам і законодавцям незабутній урок того, яким чином має відбуватися сприяння добробутові країни».

Але незабаром недостатність цього захисту стала очевидною, оскільки фабриканти Англії, удосконаливши способи свого виробництва, легко подолали вплив малих митних ставок. Конгрес усе ж збільшив ввізне мито на найважливіші товари мануфактурного виробництва до 15 відсотків, але це сталося лише 1804 року, коли недостатні митні надходження змусили його шукати шляхів збільшення своїх доходів і далеко після того, як внутрішні фабриканти виснажили себе скаргами про недостатній захист, а представники протилежних інтересів — аргументами про переваги вільної торгівлі та шкідливість високих ввізних мит.

У великому контрасті до незначних успіхів, яких сумарно досягли мануфактури та фабрики країни, стояли досягнення судноплавства, яке вже 1789 року на пропозицію Джеймса Медісона отримало достатній захист. Від доставки 200 000 тонн у 1789 році воно піднялося вже в 1801-му до перевезення більше ніж мільйона тонн.

Під захистом тарифу 1804 року мануфактурні потужності північноамериканців перебували в жалюгідному стані порівняно з фабриками Англії, які постійно запроваджували вдосконалення та виросли до колосальних розмірів, і немає сумнівів у тому, що американські мануфактуристи не витримали б конкуренції з боку англійців, якби їм на допомогу не прийшли ембарго та оголошення війни в 1812 році; внаслідок цих подій американські фабрики, як і під час війни за незалежність, досягли такого неймовірного підйому, що не лише задовольняли внутрішні потреби, а й почали незабаром експортувати свої товари. Тільки у виробництво бавовняних і вовняних тканин, як зазначено у звіті до конгресу торговельно-мануфактурного комітету від 1815 року, було залучено 100 000 осіб, щорічна вартість продукції яких становила понад 60 мільйонів доларів.

Після Гентського договору конгрес, зробивши висновки з досвіду 1786 року, ухвалив рішення подвоїти на перший рік попередні мита, тож протягом цього часу країна продовжила процвітати. Але під тиском могутніх приватних інтересів, які суперечили інтересам мануфактур, і під впливом аргументації теоретиків конгрес вирішив суттєво знизити на 1816 рік ввізні мита, й тут знову проявили себе з повною силою ті ж самі впливи зовнішньої конкуренції, які мали місце з 1786 по 1789 рік, а саме: руйнація фабрик, знецінення продуктів і земельних угідь, загальна скрута в середовищі фермерів. Після того як країна під час війни вже вдруге могла насолоджуватися благами миру, вона також удруге за мирних часів зазнала таких лих, яких не могла б завдати їй і найстрашніша війна. І лише в 1824-му, коли вплив англійських хлібних законів 1815–1846 років на американське землеробство проявився в повному обсязі своєї безрозсудної тенденції й тим самим інтереси землеробства центральних, північних і західних штатів мусили приєднатися до інтересів мануфактуристів, щоб робити з ними спільну справу, в конгресі вдалось ухвалити рішення про дещо вищий тариф, який, однак, незабаром виявився недостатнім, оскільки Гускіссон негайно вжив контрзаходів, аби паралізувати його вплив на англійську конкуренцію, і тому цей новозапроваджений тариф доповнили після тривалої боротьби в конгресі тарифом 1828 року.

Опублікована недавно офіційна статистика81 штату Массачусетс дає приблизне уявлення про підйом, якого досягли мануфактури Сполучених Штатів, і зокрема центральних та північних, унаслідок протекціоністської системи, незважаючи на пізніше зниження тарифу 1828 року. У 1838-му в цьому штаті працювали 282 бавовняні мануфактури з 565 031 веретенами, у цій сфері були зайняті 4997 чоловіків і 14 757 жінок; перероблено 37 275 917 фунтів бавовни й вироблено 126 мільйонів ярдів82 тканини вартістю 13 056 659 доларів за залученого капіталу обсягом 14 369 719 доларів.

У галузі переробки вовни працювало 192 мануфактури, 501 машина, тут були зайняті 3612 чоловіків та 3485 жінок, які обробили 10 858 988 фунтів вовни й виробили 11 313 426 ярдів тканини вартістю 10 399 807 доларів за залученого капіталу обсягом 5 770 750 доларів.

Було вироблено 16 689 877 пар туфель і чобіт (велику кількість туфель експортували в західні штати) загальною вартістю 14 642 520 доларів.

Інші галузі фабричного виробництва перебували на аналогічному рівні розвитку.

Загальна вартість усієї мануфактурної продукції в штаті (не враховуючи суднобудування) становила понад 86 мільйонів доларів за залучення капіталу обсягом приблизно 60 мільйонів доларів.

Кількість робітників була 117 352, а населення штату становило 701 331 особу (1837 рік).

Про бідність, жорстокість та інші ґанджі в середовищі людей, зайнятих у мануфактурному виробництві, немає й мови. Навпаки, серед більшості робітниць і робітників панує сувора моральність, чистота й миловидність одягу; бібліотеки працюють так, щоб надавати людям корисні та повчальні книжки. Робота не є стомливою, харчування достатнє і добре. Більшість дівчат, заощаджуючи, збирають собі посаг83.

Очевидно, що останній факт завдячує низьким цінам на товари для задоволення загальних людських потреб, невисоким податкам і справедливій податковій системі. Якби Англія скасувала свої ввізні обмеження на продукти землеробства, зменшила наполовину або на дві третини чинні податки на споживчі товари й покривала ці втрати податком на доходи, то вона створила б для своїх фабричних робітників такі самі умови.

Жодну країну в аспекті її майбутнього призначення та національної економії не було так недооцінено й так неправильно схарактеризовано, як Північну Америку, — з боку і теоретиків, і практиків. Адам Сміт і Ж.-Б. Сей дійшли висновку, що Сполучені Штати, «як і Польща», призначені для землеробства. Це порівняння для об’єднання кількох десятків спраглих до розвитку молодих республік було не дуже втішним, і перспективи, які воно відкривало щодо їхнього майбутнього, аж ніяк не були приємними.

Якщо раніше ця молода нація була для панівної школи такою дорогою, як зіниця ока, то тепер вона стала предметом найжорстокішої критики з боку теоретиків усіх європейських націй. Це доказ того, казали вони, яких мінімальних успіхів досяг Новий світ у політичних науках: тоді як європейські нації з істинним завзяттям прагнуть уможливити загальну свободу торгівлі, а Англія та Франція якраз мають намір спробувати досягти істотного успіху в досягненні цієї великої філантропічної мети, Сполучені Штати Північної Америки хочуть сприяти своєму національному успіхові поверненням до давно застарілої та переконливо спростованої теорією меркантильної системи. За словами теоретиків, така країна, як Північна Америка, де величезні площі найродючішої землі залишаються некультивованими і де така висока щоденна платня, не може краще застосувати свої матеріальні капітали та приріст свого населення, ніж на розвиток землеробства, а коли останнє досягне свого повного розквіту, то мануфактури і фабрики почнуть розвиватися природним чином без усяких надуманих допоміжних заходів; штучно сприяючи мануфактурам, Сполучені Штати завдають шкоди не лише країнам старої культури, а й, найбільше, самі собі.

Проте в американців здоровий людський глузд і відчуття того, що потрібно нації, виявились набагато сильнішими, ніж віра в положення теорії. Ґрунтовне вивчення аргументації теоретиків викликало серйозні сумніви щодо непогрішності вчення, якого не хотіли дотримуватися навіть його прибічники. Аргумент щодо великої кількості ще не культивованих родючих земель був відкинутий тим фактом, що в заселених, культивованих і дозрілих до фабричного виробництва штатах ці землі є такою самою рідкістю, як і у Великій Британії; що приріст населення в цих штатах змушує людей з великими витратами переселятися на захід, щоб там культивувати родючі землі, унаслідок чого не тільки східні штати щороку втрачають великі суми матеріальних та інтелектуальних капіталів, а й споживачі перетворюються на конкурентів, що знижує цінність земельних володінь і продуктів землеробства. Для об’єднання не було вигоди в тому, щоб ті дикі місцевості аж до Тихого океану, що йому належали, були культивовані раніше, ніж належного розвитку досягнуть людність, цивілізованість і збройні сили у старих штатах; навпаки — східні штати могли отримувати вигоди з культивації віддалених диких земель лише за умови переходу до промислового виробництва, і тоді вони могли б обмінювати свої власні промислові товари на продукти західних штатів. У цих дослідженнях пішли ще далі й запитали, чи не перебуває сама Англія в такій ситуації, чи не має також вона в Канаді, Австралії та інших регіонах світу велику кількість ще не культивованих родючих земель, чи не могли б англійці з майже такою самою легкістю переселити своє надлишкове населення до цих країн, як роблять північноамериканці, переселяючи своїх людей з узбережжя Атлантичного океану на береги Міссурі, та чому Англія не тільки постійно захищає свої внутрішні мануфактури, а й прагне до дедалі більшого їх розширення.

Аналіз того аргументу економічної школи, що за високої щоденної платні в землеробстві фабрики не можуть розвиватися природним способом, а лише як тепличні рослини, дав змогу зробити висновок про його тільки часткову обґрунтованість, а саме лише стосовно тих промислових товарів, кількість і вага яких є незначною порівняно з їхньою вартістю і виробництво яких відбувається значною мірою вручну; але цей аргумент не діє щодо тих мануфактурних виробів, на ціну яких щоденна платня впливає суттєво менше, оскільки у їх виробництві застосування машин, сили води, дешевої сировини та продуктів харчування, дешевих горючих і будівельних матеріалів, а також невеликі державні податки й завзяття робочих сил вирівнюють недолік високої щоденної заробітної плати.

До цього ж: з огляду на власний досвід американці давно зрозуміли й те, що землеробство країни може досягти високого рівня розвитку лише за умови, якщо на всі часи буде гарантовано обмін продуктів сільського господарства на промислові товари, що цей обмін, коли землероб живе в Північній Америці, а мануфактурист — в Англії, нерідко можуть переривати війни, торгові кризи або чужоземні заходи щодо зовнішньої торгівлі й що, аби створити добробут нації на солідній базі, «мануфактурист, — як зазначає Джефферсон, — має оселитися поруч із землеробом».

Північноамериканці відчули також, що велика нація не має звертати увагу виключно на найближчі матеріальні вигоди, що цивілізованість і могутність — значно важливіші та бажаніші блага за просто матеріальне багатство, що визнає і сам Адам Сміт, — можуть бути досягнуті та зміцнені лише за умов заснування й активного розвитку власних мануфактурних потужностей, що нація, яка відчуває покликання посісти своє місце серед найосвіченіших і наймогутніших на земній кулі й утвердитися на ньому, не повинна боятися жодних жертв, аби заволодіти умовами, які гарантують досягнення зазначених вище благ, і що в приатлантичних штатах ці умови нині вже існують.

Європейське населення та європейська культура спочатку міцно вкоренилися на берегах Атлантичного океану; саме тут спочатку сформувалися населені, культивовані та багаті штати; тут колиска та місцезнаходження їхнього морського рибальства, їхнього прибережного судноплавства та їхньої морської сили; тут було здобуто їхню незалежність і закладено підґрунтя для їхнього об’єднання; через ці узбережні штати відбувається зовнішня торгівля; через них тримають зв’язок із цивілізованим світом; через них до Сполучених Штатів з Європи прибуває надлишок її населення, матеріального капіталу та інтелектуальних сил; цивілізованість, могутність, багатство цих узбережних штатів є основою для майбутньої цивілізованості, могутності, багатства, незалежності всієї нації та її майбутнього впливу на менш цивілізовані країни.

Якщо уявити собі таку ситуацію, що населення цих узбережних штатів зменшується замість зростати, що їхнє рибальство, їхнє прибережне судноплавство, їхнє морське судноплавство до чужоземних країн, їхня зовнішня торгівля і взагалі їхній добробут зменшуються чи входять у стан стагнації замість розвитку, то водночас ми побачимо пропорційне зменшення цивілізаційних засобів усієї нації, гарантій її самостійності та зовнішнього впливу. Можна уявити собі й інше, а саме що вся територія Сполучених Штатів від моря до моря культивована, насичена штатами з високим розвитком землеробства та густозаселена, а нація, проте, має низький рівень цивілізованості, незалежності, зовнішньої сили та зовнішньої торгівлі. Адже є чимало держав, які перебувають у такому стані — і за великої кількості населення всередині країни їхні судноплавство та морська сила дорівнюють нулю.

Якби й з’явилась така сила, яка поставила б собі за мету затримати підйом американської нації та на всі часи поставити цю націю собі на службу в промисловому, комерційному та політичному плані, то вона могла б досягти цієї мети лише за умови, якщо змогла б знелюднити приатлантичні штати і перенести всередину країни зростання населення, капіталу й інтелектуальної сили. Цим самим вона не лише затримала б націю в подальшому розвитку її морської могутності, а й могла б сподіватись і на те, що із часом отримає владу над найважливішими оборонними пунктами на Атлантичному узбережжі та в гирлах річок. Засоби для досягнення такої мети лежать не так уже й далеко: треба було б лише завадити появі мануфактурних потужностей у приатлантичних штатах і запровадити в Америці принцип абсолютної свободи в зовнішній торгівлі.

Якщо приатлантичні штати не розвиватимуть своїх мануфактурних потужностей, то вони не лише не зможуть утриматися на сучасному рівні своєї культури, вони почнуть деградувати в усіх сенсах. Як без мануфактур можуть розвиватися міста вздовж атлантичного узбережжя? Звичайно ж, не завдяки транспортуванню місцевих продуктів у Європу та англійських мануфактурних товарів у власну країну, оскільки для виконання цієї роботи достатньо кількох тисяч людей. Як без мануфактур має розвиватися рибний промисел? Адже більша частина населення, яка за таких умов переселиться всередину країни, віддаватиме перевагу свіжому м’ясу та річковій рибі, а не соленій; воно не потребуватиме риб’ячого жиру чи, якщо й так, то лише мінімальної кількості. Як має розвиватись у приатлантичних штатах прибережне судноплавство? Оскільки без мануфактур головним населенням цих штатів будуть землероби, які самі задовольнятимуть свої потреби у продуктах харчування, будівельних і горючих матеріалах тощо, то вздовж берегів не буде чого транспортувати. Як без мануфактурного виробництва має зростати тут зовнішня торгівля та судноплавство до чужоземних регіонів? За таких умов ці штати зможуть запропонувати лише те, що менш культивовані нації мають з надлишком, а ті мануфактурні нації, яким нині продають вироби цих штатів, сприяють і сприятимуть розвитку свого власного судноплавства. Але як може з’явитися морська могутність, якщо рибальство, прибережне та морське судноплавство, зовнішня торгівля занепадають? Як без військово-морського флоту приатлантичні штати зможуть захищати себе від зовнішніх нападів? Як має процвітати в цих штатах землеробство, якщо каналами, залізницею та іншими засобами продукти із західних, помітно родючіших і дешевших земель, які не потрібно удобрювати, завозитимуть на схід з меншими витратами, ніж їх можна виробити тут, на давно виснажених землях? Як за таких умов має процвітати цивілізованість східних штатів і збільшуватися їхнє населення, якщо ж абсолютно зрозуміло, що в разі вільної торгівлі з Англією весь приріст землеробського населення й капіталу потягнеться на захід? Нинішній стан Вірджинії дає лише слабке уявлення про стан, до якого могли б прийти приатлантичні штати без розвитку на їхніх територіях мануфактурного виробництва, оскільки Вірджинія, як і всі інші південні штати на Атлантичному узбережжі, має істотну частку в постачанні продуктами землеробства приатлантичних штатів з їхніми добре розвиненими мануфактурними потужностями.

Але всі ці відносини та взаємозв’язки мають зовсім інший вигляд завдяки процвітанню в приатлантичних штатах мануфактурного виробництва. Сьогодні сюди з усіх європейських країн переселяється населення, течуть капітали, технічна майстерність та інтелект; сьогодні внаслідок ввезення сировини та матеріалів із заходу зростає попит на мануфактурні продукти приатлантичних штатів; сьогодні зростає їхнє населення, кількість і розміри міст, багатство й у пропорційному відношенні розвивається культура західних диких країв; сьогодні внаслідок залюднення підіймається їхнє власне землеробство, оскільки зростає попит на м’ясо, масло, сир, молоко, овочі, фрукти, олію тощо; сьогодні зростає попит на солену рибу та риб’ячий жир, а це поштовх до розвитку морського рибальства; сьогодні вздовж узбережжя необхідно перевозити величезну кількість продуктів харчування, будівельних матеріалів, кам’яного вугілля та іншого, щоб задовольнити потреби мануфактурного населення; сьогодні мануфактури виробляють величезну кількість товарів для зовнішньої торгівлі, які подорожують до всіх країн світу, із чого виникають прибуткові можливості для зворотних фрахтів; сьогодні внаслідок розвитку узбережної транспортної мережі, рибного промислу та судноплавства до чужоземних країн зростає морська могутність і тим самим — гарантії самостійності нації та її вплив на інші нації, зокрема південноамериканські; сьогодні в східних штатах успішно розвиваються мистецтва та науки, цивілізованість і література й поширюються звідси на захід.

Це якраз ті обставини, які змусили північноамериканські штати обмежити ввезення чужоземних мануфактурних товарів і взяти під захист власні мануфактури. Які успіхи стали наслідком цих заходів, ми показали вище. Того, що без цих заходів ніколи не було б досягнуто такого високого рівня розвитку мануфактурних потужностей у приатлантичних штатах, навчає їхній власний досвід та історія промисловості інших націй.

Були спроби, але вони не мали жодного підґрунтя, так показати торговельні кризи, які часто відбуваються в Америці, ніби це наслідок зазначених вище торговельних обмежень. Попередня історія Північної Америки, як і найновітніша, навчає нас протилежного: ці кризи не були ніколи такими частими і спустошливими, як у періоди, коли ділові зносини з Англією були найменш обмеженими. Торговельні кризи в країнах землеробства, які задовольняють свої потреби в мануфактурних виробах ввезенням їх з інших країн, виникають через неправильне співвідношення між імпортом та експортом. Мануфактурні ж країни, багатші на капітал, ніж країни землеробства, завжди прагнуть до збільшення свого збуту і тому віддають свої товари в кредит, стимулюючи таким чином споживання. Усе це — так би мовити, передумови для майбутнього врожаю. Якщо врожай поганий, так що його вартість і близько не досягає вартості колишнього споживання, чи якщо врожай завеликий, так що продукти не знаходять достатнього попиту і ціни на них падають, але водночас ринки заповнюються ще й чужоземними мануфактурними товарами, то виникають торгові кризи, причинами яких стають диспропорції, які виникають за таких умов між платіжними засобами та обсягами попереднього споживання, між пропозицією та попитом на продукти і мануфактурні вироби. Ці кризи можуть зростати й ускладнюватися операціями чужоземних і внутрішніх банків, але ці банки не генерують такі кризи. Цей взаємозв’язок ми глибше висвітлимо в одному з наступних розділів.

79 Паризький мир — система договорів 1783 року, що завершили Американську війну за незалежність; підписані Великою Британією з одного боку та США, Францією, Іспанією і Нідерландами — з іншого. — Прим. наук. ред.

80 Конституція США була прийнята 1787 року. — Прим. наук. ред.

81 Statistical Table of Massachussets for the year ending 1. April 1837, by J. P. Bygelon, Secretary of the Commonwealth. Boston 1838. (Статистична таблиця штату Массачусетс за рік, який закінчився 1 квітня 1837 року, складена Дж. П. Бігелоном, секретарем співдружності.) Окрім Массачусетсу, жоден інший американський штат не має аналогічних статистичних оглядів. Наведена статистика існує завдяки губернаторові Еверетту, відомому також як науковець, автор публікацій і державний діяч.

82 1 ярд = 0,9144 метра. — Прим. наук. ред.

83 Американські липневі газети 1839 року повідомляють, що лише у фабричному містечку Левель є понад сотня робітниць, які мають в ощадбанках більш ніж 1000 доларів заощаджень.