Розділ 29 Промислова система (яку економічна школа хибно назвала «меркантильною»)
До виникнення великих національностей через об’єднання цілих народів спадковою монархією і шляхом централізації державної влади мануфактури, торгівля і судноплавство, а тим самим — і багатство та морська могутність, перебували, як ми вже показали, переважно в руках міських республік чи об’єднань таких республік.
Але чим більше формувались інституції цих великих національних єдностей, тим зрозумілішою ставала необхідність підпорядкувати ці головні джерела сили та багатства єдиній політичній владі та розповсюдити на всю територію монархії.Княжа влада сприяла свободі в діяльності муніципалітетів і ремісничих гільдій, відчуваючи, що вони можуть укоренитися й процвітати лише на ґрунті громадянських свобод, і тим самим створила противагу феодальній аристократії, яка прагнула до незалежності, але вороже ставилася до національної єдності. Проте цей засіб виявився недостатнім, оскільки сума переваг, які мали індивідууми у вільних містах і республіках, була набагато більшою за суму тих переваг, які могли чи мали право запропонувати монархії своїм муніципальним містам; оскільки за вільної конкуренції країні, яка з давніх часів провадила переважно землеробство, дуже важко — ні, навіть неможливо — позбавити цих володінь країни, які вже протягом століть володіють мануфактурами, торгівлею та судноплавством; і нарешті, оскільки у великих монархіях феодальні інституції перешкоджали розвитку внутрішнього землеробства, а тим самим — і прогресу внутрішніх мануфактур. Таким чином природа речей привела великі монархії до політичних заходів, спрямованих на те, щоб ускладнити ввезення чужоземних мануфактурних товарів, торгівлю і судноплавство чужоземців та надати сприяння розвитку власних мануфактур, власної торгівлі та власного судноплавства.
Якщо раніше зборами було обкладено переважно сировинні матеріали, які вивозили за межі країни, то тепер замість цього почали обкладати зборами насамперед мануфактурні товари, завезені в країну.
Запропоноване таким чином сприяння спонукало торгівців, моряків і мануфактуристів суттєво розвиненіших міст і країн до переселення разом зі своїми капіталами у великі монархії й одночасно стимулювало підприємницький дух їхніх власних громадян. Наслідком розвитку національної промисловості відразу ж став прогрес в аспекті національної свободи. Феодальна аристократія зрозуміла, що в її ж власних інтересах створювати концесії для населення, яке провадить промислове виробництво, торгівлю, але також і землеробство. Ці заходи, а також розвиток власної промисловості та власної торгівлі зумовили успіхи в землеробстві, які, зі свого боку, мали зворотний позитивний вплив на обидва інші фактори національного багатства. Раніше ми показали, як Англія завдяки цій системі та сприятливому впливу Реформації століття за століттям ішла вперед у розвитку своєї продуктивної сили, свободи і могутності. Ми показали, як у Франції цю систему певний час успішно копіювали, але вона зазнала там краху, бо інституції феодалізму, церкви й абсолютної монархії ще не було зреформовано. Ми розглянули, як занепала польська нація, оскільки виборна монархія не мала достатніх впливу й стабільності, щоб шляхом реалізації такої політики створити сильну буржуазію та зреформувати феодальну аристократію.Унаслідок цієї політики на місце торгово-мануфактурного міста і землеробської провінції, яка в більшості випадків перебувала за межами його політичного об’єднання, прийшла стабільна землеробсько-мануфактурно-торгова держава, досконала нація, яка утворювала гармонійне та єдине ціле і в якій, з одного боку, гармонійно розчинився дисонанс, що раніше домінував у відносинах між монархією, феодальною аристократією та буржуазією, а з іншого боку, виникли найтісніші зв’язки і взаємодія між землеробством, мануфактурами й торгівлею. Це було незрівнянно досконаліше суспільство, ніж те, що існувало раніше, оскільки воно поширило на великі території мануфактурну промисловість, яка доти в міських республіках була обмежена тісними просторами, надало в її розпорядження всі допоміжні джерела, розміщені на його території, у незрівнянно більших масштабах досягло поділу праці та конфедерації продуктивних сил і в різних мануфактурних галузях, і в землеробстві, налагодило політичні та комерційні зв’язки численного класу землеробів з мануфактуристами й торгівцями і тим самим установило між ними вічний мир, чим увічнило взаємодію між землеробським та мануфактурним виробництвом, і нарешті, створило умови для того, щоб землероби могли користуватися всіма цивілізаційними вигодами, пов’язаними з мануфактурами та торгівлею.
Землеробсько-мануфактурно-торгова держава — це розширене на всю її територію місто або країна, піднята до рівня міста. Відповідно до того, наскільки завдяки цьому об’єднанню пришвидшувався розвиток матеріального виробництва, неминуче розвивались інтелектуальні сили, удосконалювались політичні інституції, зростали державні надходження, збільшувалися національні збройні сили та населення. Тому ми й бачимо, що та нація, яка першою довела землеробсько-мануфактурно-торгову державу до повної досконалості, нині в усіх зазначених сенсах іде попереду всіх інших націй.Промислова система не була просто вигадана дослідниками та написана на папері, вона існувала на практиці, за винятком системи Стюарта, яка є значною мірою абстрагуванням англійської практики, аналогічно тому, як Антоніо Серра узагальнив свою систему на базі спостережень за ситуацією у Венеції. Однак ця публікація не заслуговує на статус наукової праці. Її більша частина присвячена грошам, банкам, циркуляції цінних паперів, торговим кризам, торговому балансові та вченню про населення — це пояснення, з яких і в наші дні можна почерпнути багато повчального, але які, з іншого боку, викладені дуже нелогічно та в незрозумілій формі й у яких одну і ту саму думку повторено десять разів. Інші частини політичної економії опрацьовані поверхово або взагалі залишені поза увагою. Ні продуктивні сили, ні елементи цін на речі не пояснені з опорою на їхні базові фактори. Усюди автор концентрується лише на досвіді та ситуації в Англії. Одне слово, ця книжка показує всі переваги і вади англійського досвіду та досвіду Кольбера.
Порівняно з пізнішими системами переваги промислової полягають у тому, що:
1. вона чітко розуміє важливість власних мануфактур і їхній вплив на внутрішнє землеробство, торгівлю й судноплавство, на цивілізованість і могутність нації та прямо говорить про ці речі;
2. вона загалом обирає правильні засоби, завдяки яким нація, що дозріла до заснування своїх мануфактурних потужностей, може створити свою національну промисловість99;
3.
вона виходить з поняття «нація» і, розглядаючи нації як єдності, всюди звертає увагу на національні інтереси та відносини.Ця система страждає також і на певні вади, головні з яких полягають у тому, що вона:
1. чітко не усвідомлює принципу промислового виховання нації та умов, за яких його потрібно застосовувати;
2. тим самим помилково спокушає народи, які живуть у несприятливих для розвитку мануфактур регіонах, малі та нецивілізовані держави і народи до наслідування протекціоністської системи;
3. хоче поширити протекціоністський захист на землеробство, що має для нього збиткові наслідки, та загалом на сировинні матеріали, тоді як землеробство за своєю природою достатньо захищене від закордонної конкуренції;
4. прагне сприяти мануфактурам, обтяжуючи вивезення сировинних матеріалів, що не відповідає природі речей і має збиткові наслідки для землеробства;
5. не вчить нації, які досягли мануфактурного та торгового верховенства, оберігати своїх мануфактуристів і торгівців від млявості й інертності шляхом допуску вільної конкуренції на їхні власні ринки;
6. переслідуючи виключно політичні цілі, не усвідомлює космополітичних умов усіх націй, цілей усього людства і тим самим хибно схиляє уряди до того, щоб ті запроваджували заборонну систему там, де досить було б і протекціоністської, або запроваджували такі високі мита, які можна прирівняти до заборони, там, де помірні мита краще відповідали б меті;
7. і нарешті, унаслідок повного нерозуміння космополітичного принципу не вбачає кінцевої мети, до якої мають прагнути та крок за кроком наближатися всі нації, у майбутньому союзі всіх націй, у створенні вічного миру та запровадженні загальної свободи торгівлі.
Однак наступні школи помилково дорікали цій системі в тому, що вона розглядає в ролі предметів багатства лише дорогоцінні метали, тоді як вони подібно до інших речей, наділених вартістю, є лише товаром, і що вона спрямована на те, щоб якомога більше продавати іншим націям і якомога менше в них купувати.
Що стосується першого закиду, то ні про адміністрацію Кольбера, ні про англійську адміністрацію з часів Георга І не можна говорити, ніби вони надавали недоцільно великого значення ввезенню грошей. Підняти на вищий рівень свої внутрішні мануфактури, судноплавство та зовнішню торгівлю — саме в цьому полягала тенденція їхньої торгової політики, яка мала деякі помилки, але загалом обіцяла значущі результати. Ми вже згадували, що англійці після укладення договору Метуена (1703) щороку вивозили велику кількість дорогоцінних металів до Східної Індії, не вважаючи цей експорт вадою.
Міністри Георга І, заборонивши 1721 року ввезення східноіндійських товарів з бавовни та шовку, не казали, ніби це сталося тому, що нація має якомога більше продавати за кордон і якомога менше купувати за кордоном, — цю нісенітницю про розвиток промислової системи висунула пізніша школа; міністри говорили — мовляв, зрозуміло, що нація може досягти багатства й могутності лише завдяки вивезенню власних мануфактурних товарів і ввезенню чужоземних сировинних матеріалів та продуктів харчування. Цьому державному принципові Англія вірна до сьогодні й завдяки його дотриманню вона стала багатою та могутньою; однак цей державний принцип єдино правильний для нації старої культури, яка вже підняла своє землеробство на високий рівень розвитку.
99 Стюарт у ХХІХ розділі пише: «Щоб сприяти промисловості, державний діяч має діяти, а також дозволяти та захищати. Чи могло вовняне виробництво коли-небудь бути запровадженим у Франції з огляду на ту велику перевагу, яку мала в ньому Англія, якби король не взяв на себе підтримання такого кроку, надавши багато привілеїв вітчизняним підприємцям і встановивши суворі заборони на всі іноземні тканини? Чи є де-небудь інший шлях для створення нового виробництва?».