Розділ 30 Фізіократична система, або система землеробства

Якби велика спроба Кольбера увінчалась успіхом, то відкликання Нантського едикту, любов до розкоші та прикре прагнення до слави Людовика XIV, а також недбальство і марнотратство його наступників не знищили б паростків посіяного Кольбером зерна, у Франції виник би багатий прошарок мануфактуристів і торгівців, сприятлива доля передала би буржуазії надбання французького духівництва, унаслідок цих успіхів виникла б дієва нижня палата парламенту і під її впливом реформували б французьку феодальну аристократію, — за цих умов фізіократична система змогла б з’явитися лише з великими труднощами.

За часів її виникнення у Франції більша частина земельних угідь перебувала в руках духовенства та дворянства. Обробляли ці угіддя селяни, які жили в жалюгідних умовах кріпацтва, особистої покори й потопали в забобонах, неуцтві, млявості та бідності. Ті, у власності кого були продуктивні інструменти, цікавилися лише справами, пов’язаними із честолюбством, і не мали ні розуміння землеробства, ні інтересу до нього; а ті, хто йшли за плугом, не володіли ні інтелектуальними, ні матеріальними засобами для вдосконалення землеробства. Тиск феодальних інституцій на сільськогосподарське виробництво посилювали ненаситні вимоги монархії до виробників, настільки надмірні, наскільки дворянство та духовенство відстоювали для себе звільнення від сплати податків. За таких обставин не могли розвиватися найважливіші промисли, а саме ті, які базувалися на внутрішньому землеробському виробництві та на споживанні великих мас населення; піднятися змогли лише промисли, які виробляли предмети розкоші для привілейованих класів. Зовнішня торгівля була обмежена нездатністю матеріальних виробників споживати великі обсяги продуктів із жаркої кліматичної зони й оплачувати їх надлишком своїх власних товарів; внутрішню торгівлю придушували провінційні митниці.

За таких обставин не могло бути нічого природнішого, ніж те, що мислячі мужі у своїх дослідженнях причин панування бідності та нужди прийшли до переконання, що національного добробуту не може бути досягнуто, доки землеробство не буде звільнено від кайданів, доки власники земельних угідь і капіталів не стануть цікавитися землеробством, доки селянство потопатиме в особистій покорі, забобонах, млявості та неуцтві, доки не буде зменшено збори та доки їх не почнуть рівномірно розподіляти, доки існуватимуть внутрішні торгові обмеження і не процвітатиме зовнішня торгівля.

Але ці мислячі мужі були лікарями монарха та його двору, улюбленцями, довіреними особами і друзями дворянства й духовенства: вони не могли і не хотіли розпочинати відкритий наступ ані на абсолютну владу, ані на дворянство та духовенство. Тому в них залишався лише один вихід, а саме — завуалювати свій план реформ таємничістю глибокої системи так, як раніше і пізніше мислителі обволікали політичні та релігійні реформаторські ідеї складними формами філософських систем. Наслідуючи мислителів свого часу та своєї країни, які за умов повного розладу національної ситуації у Франції шукали втіхи в широкій сфері філантропії та космополітизму приблизно так, як батько родини внаслідок розпачу через руйнацію його домогосподарства шукає розради в шинку, фізіократи потрапили в оману космополітичного принципу свободи торгівлі, в якому побачили панацею від усіх тодішніх головних лих. Коли вони досягли цього вершинного пункту, то почали копати вглиб і знайшли в положенні про чистий прибуток землі («revenu net») основу, яка відповідала їхнім уявленням. Відразу ж з’явилося доповнення системи: «Лише земля дає чистий прибуток, землеробство є, отже, єдиним джерелом багатства»; це речення, на основі якого було зроблено просто чудові висновки: по-перше, феодалізм мав упасти саме на користь власників земельних угідь; по-друге, землю як джерело всього багатства тепер могли обкладати всіма зборами (податками) — отже, скасували звільнення дворянства та духовенства від податків; по-третє, мануфактуристи як непродуктивний клас не мали сплачувати жодних податків, але й не могли висувати жодних вимог щодо захисту з боку держави, — тим самим було знищено й митниці.

Коротко кажучи, використовуючи безглузді аргументи та твердження, ці автори прийшли до того, що взялись обґрунтовувати істини, довести які вони вирішили перед цим.

Про націю, національний стан, відносини з іншими націями вже не могло бути й мови, оскільки — і «Методична енциклопедія» це доводить — «добробут усього людства зумовлює добробут індивідуума». Отже, тут не було націй, війн, чужоземних торгових заходів; історію і досвід ігнорували або спотворювали.

Найбільшою перевагою цієї системи було те, що її творців почали шанувати за їхню боротьбу, як тоді вважалося, проти системи Кольбера та привілеїв мануфактуристів на користь землевласників, хоча обмеження все ж переважно стосувалися привілеїв останніх. Бідолашний Кольбер мусив нести на собі всю провину за занепад французького землеробства, хоча кожен знав, що велика промисловість з’явилась у Франції лише за часів Кольбера, і навіть найбідніший людський глузд розумів, що мануфактури є головним засобом для підйому землеробства й торгівлі.

До того ж повністю ігнорували такі факти, як відкликання Нантського едикту, легковажні війни Людовика XIV та марнотратство Людовика XV.

У своїх роботах Кене пункт за пунктом навів і спростував усі заперечення, висловлені проти його системи; тільки дивуєшся тій масі здорового людського глузду, яку він заклав у голови своїх супротивників, і тій масі містичного безглуздя, яку він як власні міркування протиставляє закидам своїх критиків. Але все це безглуздя сучасники реформатора сприйняли як мудрість, бо тенденція його системи відповідала тодішній тимчасовій ситуації у Франції, філантропічній і космополітичній спрямованості століття.