Розділ 3 Нідерландці
За духом і звичаями, за походженням і мовою своїх мешканців, а також з огляду на політичні зв’язки та географічне положення Голландія, Фландрія і Брабант були частинами Німецького Райху.
На культуру цих країн незрівнянно більше, ніж на віддалені регіони Німеччини, вплинула часта присутність і близькість резиденції Карла Великого. Потім сама природа особливо допомагала розвиткові у Фландрії та Брабанті землеробства та ремісничих промислів, а в Голландії — тваринництва і торгівлі. Ніде в Німеччині сприятливе морське та розвинене річкове судноплавство не полегшили внутрішніх обмінів так помітно, як у цих узбережних країнах. Благодатний вплив водних сполучень на поліпшення сільського господарства та зростання міст привів тут іще в ранні часи до розуміння необхідності усунути перешкоди, які заважали їхньому розвиткові, та будувати канали.Розквіту Фландрії особливо сприяло те, що її графи раніше за інших правителів Німеччини зрозуміли цінність громадської безпеки, доріг, мануфактур і квітучих міст. За підтримки природи їхнім улюбленим заняттям стало винищення розбійницького дворянства та небезпечних диких звірів. Природними наслідками цього стали жваві сполучення між містами й селами, розвиток тваринництва, особливо вівчарства, та вирощування льону і конопель. Там, де масово продукують сировинні матеріали та існує безпека власності й транспортних сполучень, швидко знаходяться руки і вміння для їх обробки. Тим часом графи Фландрії не чекали, поки якийсь випадок занесе до них ткачів вовни; історія інформує нас про те, що вони самі залучили тих із чужих земель.
Фландрія, підтримана посередницькою торгівлею ганзеатів і голландців, завдяки своїм вовняним мануфактурам піднялася до рівня центрального пункту північної світової торгівлі так, як Венеція завдяки своїй промисловості й судноплавству стала центральним пунктом південної світової торгівлі.
Судноплавство та посередницькі оборудки Ганзи і голландців разом з мануфактурами Фландрії утворювали одне ціле — національну промисловість. Про торговельні обмеження тут іще не могло йтися, оскільки мануфактурне верховенство Фландрії поки що не мало жодних суперників. Те, що за таких умов мануфактурна промисловість в умовах вільних обмінів розвивається найліпше, графи Фландрії зрозуміли, не читаючи Адама Сміта. Повністю в дусі нинішньої теорії граф Роберт ІІІ на подання короля Англії щодо усунення шотландців із фландрійських ринків відповів: Фландрія від самого початку розглядала себе як вільний ринок для всіх націй, і її інтереси не дають їй відступити від цього принципу.Після того як протягом століть Фландрія була першою мануфактурною країною, а Брюгге — першим ринком у Північній Європі, мануфактури та торгівля переселились у сусідній Брабант, оскільки графи не надавали їм тих концесій, на які вони претендували, досягнувши розквіту. Антверпен став тепер провідним торговельним ринком, а Левен — головним у Північній Європі мануфактурним містом. Унаслідок цих кардинальних змін сільське господарство Брабанту теж досягло незабаром помітного розквіту. Його успішному розвиткові особливо сприяли рання заміна натуральної повинності грошовими податками та взагалі обмеження феодалізму.
Тим часом голландці, які більше і більше згуртовували сили й почали виступати як суперники Ганзи, закладали підґрунтя для свого майбутнього морського верховенства. Сприятливі та несприятливі природні умови однаковою мірою допомагали цьому народцеві. Через вічну боротьбу з морськими припливами в ньому природно сформувався дух підприємництва, діяльності та економності, а отримана внаслідок таких величезних зусиль земля, яку повсякчас необхідно було захищати, здавалася їм таким багатством, заради якого вони були готові на будь-які зусилля. Голландці, обмежені природою в судноплавстві, рибальстві, у виробництві м’яса, масла та сиру, змушені були посередницькою торгівлею й вивезенням сиру і риби шукати можливості для задоволення своїх потреб у зерні, будівельних і паливних матеріалах, матерії для одягу.
І в цьому насамперед полягає причина того, чому голландці пізніше витіснили ганзеатів із торгівлі з північно-східними королівствами. Голландцям потрібні були набагато більші обсяги продуктів землеробства та лісового господарства, ніж ганзеатам, які переважну частину цих потреб задовольняли в сусідніх країнах. На їхню користь грала також близькість до бельгійських мануфактур і до Рейну з його широким, плодючим та багатим на виноградники басейном і його судноплавством, яке досягало швейцарських гір.
Необхідно розглядати як закономірність, що торгівлю та процвітання узбережних країн зумовили більша чи менша значущість басейнів, через які вони здійснюють свої водні сполучення43. Досить кинути погляд на карту Італії, щоби побачити у великій протяжності та плодючості басейну річки По природну причину того, чому торгівля Венеції досягла набагато вищого рівня порівняно з Генуєю і Пізою. Підґрунтя голландської торгівлі — це басейн Рейну та річок, які в нього впадають; наскільки багатшим і плодючішим був цей басейн проти річок Везера та Ельби, настільки ж торгівля Голландії мала переважати торгівлю ганзейських міст.
До наведених переваг додався ще один щасливий випадок, а саме відкриття Петером Бойкельзооном соління оселедців. Обробка улову цієї риби та її соління за методом Бойкельзоона, що тривалий час залишалося таємницею голландців, надавали їхньому продуктові якостей, яких не вистачало аналогічним пропозиціям інших морських рибальських компаній та які гарантували їм на всіх ринках переважний збут і вигідніші ціни44. Андерсон запевняє, що навіть через кілька століть після відкриття в Голландії цього нового методу соління англійські та шотландські рибалки, незважаючи на істотні експортні пільги та пропоновані ними незрівнянно нижчі ціни, не знаходили на зовнішніх ринках, де були голландці, покупців для своїх оселедців. Якщо до цього додати ще й те, яке значення до часів Реформації мало в усіх країнах споживання морської риби, то стає зрозуміло, чому в той період, коли ганзейське судноплавство вже почало занепадати, голландці щороку будували дві тисячі нових суден.
Після об’єднання всіх бельгійських і батавійських провінцій під бургундським верховенством усі ці краї почали розвиватися також у напрямі національної єдності — обставина, яку не можна залишати поза увагою в розгляді успішної конкуренції голландців з північнонімецькими містами у сфері морської торгівлі. За часів правління Карла V об’єднані Нідерланди сформували такий комплекс влади та сил, який мав гарантувати його правителю світове панування на морі й суходолі більшою мірою, ніж усі поклади золота Землі та вся прихильність і всі булли Римських пап, якби він тільки знав сутність цих сил, умів працювати з ними і використовувати їх.
Коли б Карл V відкинув іспанську корону так, як жбурляють від себе камінь, що може затягнути в безодню, наскільки інакшою була б доля нідерландців і німців! Як регент об’єднаних Нідерландів, як німецький кайзер і глава Реформації Карл мав усі матеріальні й інтелектуальні засоби, щоб створити наймогутнішу промислово-торговельну імперію, найбільше морське і континентальне володіння, якого ще ніколи не існувало, — морське володіння, що об’єднало би під одним знаменом усі судна від Дюнкірхена до Риги!
Тоді було достатньо однієї-єдиної ідеї, однієї-єдиної волі, щоб зробити Німеччину найбагатшою і найважливішою державою на земній кулі, щоби поширити її мануфактурне та торговельне верховенство на всі частини світу і, можливо, зберегти цей стан на цілі століття.
Карл V і його темний син пішли протилежним шляхом; очоливши фанатиків, вони хотіли перебудувати Нідерланди на іспанський лад. Результат відомий. Північні провінції завоювали свою незалежність, а в південних від руки ката, якщо їм не вдавалося втекти, загинули промисловість, мистецтво й торгівля. Амстердам замість Антверпена став центральним пунктом світової торгівлі. Міста Голландії, в яких іще раніше через заворушення в Брабанті оселилося багато бельгійських вовняних ткачів, тепер уже не мали досить територій, аби прийняти в себе всіх біженців з Бельгії; більша частина останніх мусила податися до Англії та Саксонії.
Боротьба за свободу породила в Голландії такий дух морського героїзму, для якого, здавалося, ніщо не було неможливим, тоді як, з іншого боку, фанатизм паралізував усі нерви Іспанії. Голландія збагачувалася насамперед піратством проти Іспанії, зокрема захопленням її суден, які перевозили срібло. До того ж вона вела контрабандну торгівлю з півостровом та з Бельгією. Після об’єднання Португалії з Іспанією Голландія заволоділа найважливішими португальськими колоніями в Південній Індії та завоювала частину Бразилії. Аж до першої половини XVII століття голландці так переважали англійців у мануфактурах і колоніях, у торгівлі й судноплавстві, як сьогодні в цьому сенсі англійці перевершують французів.Проте англійська революція спричинила справжній перелом. Дух свободи залишив Голландію. Як і всі купецькі аристократії, голландці протягом певного часу були здатні на великі справи, поки йшлося про порятунок життя та майна, поки матеріальні вигоди стояли на першому плані; але вони були далекі від глибоких міркувань державницького характеру. Не було розуміння того, що досягнуте процвітання можна зберегти лише за умови, якщо воно спиратиметься на згуртовану націю і матиме підтримку сильного національного духу. З іншого ж боку, в тих країнах, у яких завдяки монархії в широких масштабах сформувалася власна національність, але які ще були відсталі в торгівлі та промисловості, виникло свого роду почуття сорому за те, що така невеличка частина землі домінує в мануфактурних потужностях і торгівлі, у рибальстві та судноплавстві. Із цим почуттям в Англії об’єдналась енергія новонародженої республіки. Навігаційний акт став ворожою рукавичкою, котру верховенство, на шляху до якого була Англія, кинуло прямо в обличчя верховенству Голландії, яке ще існувало; а коли справа дійшла до боротьби, то з’ясувалося, що англійська національність має істотно більший калібр за голландську. Щодо того, на чию користь закінчиться ця боротьба, не могло бути сумнівів.
Досвід Англії успадкувала Франція.
Кольбер порахував, що в усіх морських перевезеннях брали участь близько 20 000 суден, 16 000 із яких були голландськими, що забагато як для такої малої нації. Унаслідок династійного приходу бурбонів на іспанський престол Франція поширила свої торговельні обміни й на півострів, що було зовсім невигідно голландцям. Те ж саме стосується Леванту45. Водночас сприяння розвитку внутрішніх мануфактур, власного судноплавства і рибальства у Франції завдало величезної шкоди промисловості та торгівлі голландців.Голландія втратила на користь Англії більшу частину своєї торгівлі з північними країнами, контрабандну торгівлю з Іспанією та її колоніями, більшу частину своєї торгівлі зі Східною і Західною Індією та своїх рибних промислів. Але найвідчутнішої шкоди завдав їй у 1703 році договір Метуена. Це був головний удар по її торгівлі з Португалією та її колоніями, а також зі Східною Індією.
Коли Голландія почала втрачати значні частини своєї зовнішньої торгівлі, тут сталося те, що раніше відбулось у ганзейських містах і Венеції: та частина матеріальних й інтелектуальних капіталів, яка більше не знаходила застосування всередині країни, перейшла шляхом еміграції чи у формі позик до тих націй, які успадкували верховенство Голландії.
Якби Голландія, об’єднавшись із Бельгією, басейном Рейну і Північною Німеччиною, утворила одну національну територію, то Англії та Франції було б набагато важче війнами і торговельною політикою послабити її морську могутність, зовнішню торгівлю й внутрішню промисловість. Така нація була б у змозі протиставити торговельним системам цих держав свою власну систему. Якщо розвиток мануфактур у цих країнах і завдав би певної шкоди німецькій промисловості, то внутрішні допоміжні джерела нації та колонізація чужих земель сповна відшкодували б ті збитки. Але Голландія впала, оскільки смуга узбережної землі, на якій жила невелика кількість німецьких рибалок, моряків, торгівців і тваринників, забажала створити для самої себе національну державу — натомість ту державу, яка не мала виходу до моря і з якою вона утворювала єдине ціле, розглядала як чужоземну й так з нею і поводилась.
Тож приклад Голландії, як і приклади Бельгії, ганзейських міст та італійських республік, вчить, що приватна промисловість не здатна підтримувати в належному стані торгівлю, промисловість і багатство цілих держав, якщо суспільні умови не є сприятливими і якщо індивідууми отримують переважну частину своїх продуктивних сил від політичної організації уряду та сили нації. Бельгійське землеробство знову розквітає під австрійським пануванням. Мануфактурна промисловість Бельгії в об’єднанні з французькою знову досягає попередньої величі. Сама по собі Голландія ніколи не була в змозі вибудувати та підтримувати свою самостійну торговельну систему на противагу великим державам. Але відразу ж після об’єднання з Бельгією, після встановлення загального миру її внутрішні допоміжні джерела, її населення та її територія так розширилися, що вона змогла протиставити себе більшим націям і знаходити в самій собі дедалі більшу кількість і різноманітність продуктивних сил; і тут ми бачимо, що й у Голландії виникає протекціоністська система, а під її впливом починається суттєвий розвиток землеробства, мануфактур і торгівлі. З причин, які лежать за межами сфери нашого дослідження, це об’єднання розпалось і тим самим протекціоністська система втратила в Голландії своє підґрунтя, тоді як у Бельгії вона продовжує існувати до сьогодні.
Нині Голландія живе за рахунок своїх колоній і німецької посередницької торгівлі. Але вже наступна війна може легко відібрати в неї чужоземні володіння, а чим ближче Німецький митний союз приходитиме до розуміння своїх інтересів і використання власних сил, тим більше він усвідомлюватиме необхідність приєднати до себе Голландію.
43 Побудовані дороги і, ще більше, залізниці новітнього часу суттєво змодифікували цю закономірність.
44 У новітній час стверджують, що переваги голландців, окрім регуляторних заходів щодо рибальства, полягають іще й у тому, що для діжок, у яких вони солять і перевозять оселедці, використовують дубову деревину.
45 Історична назва території на Близькому Сході, розташованої у східній частині Середземномор’я. У вузькому значенні включає територію сучасних Сирії та Лівану. — Прим. наук. ред.