Розділ 25 Мануфактурне виробництво та засоби, які стимулюють виробництво і споживання

У суспільстві людина є продуктивною не просто тому, що вона сама безпосередньо виробляє продукти або має продуктивну силу, індивідуум також продуктивний, коли він створює стимули до виробництва та споживання або до виникнення продуктивних сил.

Своїми творами митець, з одного боку, облагороджує людський інтелект і продуктивні сили суспільства; але, якщо насолоджування мистецтвом передбачає володіння тими матеріальними засобами, якими це задоволення має бути куплене, то тоді й митець, зі свого боку, дає поштовхи до матеріального виробництва й ощадливості.

Книжки та журнали з порадами і роз’ясненнями, які містяться в них, впливають на інтелектуальне й матеріальне виробництво, але щоб їх отримати, необхідно заплатити гроші; отже, те задоволення, яке вони пропонують, теж є стимулом для матеріального виробництва.

Виховання молоді облагороджує суспільство; але до яких тільки зусиль удаються батьки, щоб роздобути засоби для надання своїм дітям хорошого виховання.

Яких неймовірних зусиль і в інтелектуальному, і в матеріальному виробництві треба докласти, щоб отримати змогу бути прийнятим у кола кращого суспільства!

У дерев’яному будиночку можна жити так само добре, як і на віллі, за кілька гульденів можна захистити себе від дощу та холоду так само добре, як і найкращим та найелегантнішим одягом. Прикраси й реманент зі срібла та золота сприяють зручності не більше, ніж такі самі вироби зі сталі й олова; але особлива увага до тих, хто володіє саме срібними та золотими виробами, спонукає до фізичних й інтелектуальних зусиль, до порядку та ощадливості, і саме цьому стимулові суспільство завдячує великою частиною своєї продуктивності.

Навіть рантьє, який лише отримує, примножує та споживає свої доходи, найрізноманітнішим чином впливає на інтелектуальне та матеріальне виробництво: по-перше, тим, що своїм споживанням він підтримує мистецтво, науки та художні промисли, потім тим, що водночас виступає як свого роду заклад, який зберігає та примножує суспільні матеріальні капітали, і нарешті, тим, що своєю пишністю та коштовностями він спонукає всі інші класи суспільства до того, щоб вони наслідували його.

Мануфактурне виробництво постачає нам або робочі інструменти, або засоби для задоволення наших людських потреб, або предмети розкоші. Часто обидві останні якості поєднуються в одному товарі. Усюди різні за рангом класи суспільства відрізняються способом життя, місцем проживання, тим, як вони меблюють своє помешкання та як одягаються, оздобленням своїх екіпажів і якістю, кількістю й зовнішнім виглядом своєї прислуги. Там, де промислове виробництво перебуває на низькому рівні розвитку, ці відмінності дуже незначні, тобто майже всі живуть погано і погано вдягаються; ніде не можна помітити прагнення брати з когось приклад. Таке прагнення виникає і зростає відповідно до успішного розвитку промислів. У квітучих мануфактурних країнах кожен живе й одягається добре, хоча в якості споживання мануфактурних товарів існує розмаїта градація. Ніхто з тих, хто ще відчуває в собі силу працювати, не хоче мати зовнішній вигляд злиденної людини. Отже, мануфактури сприяють розвитку виробництва в суспільстві такими стимуляційними засобами, яких не може запропонувати землеробство з його спільним домашнім виробництвом, з його сировинними матеріалами та харчовими продуктами.

Проте між продуктами харчування існують суттєві відмінності, й усяк споживач прагне мати добрі їжу та напої. Але люди публічно не їдять, і тому німецьке прислів’я дуже влучно мовить: інші дивляться на мій комір, а не на мій шлунок. Якщо з дитинства людина звикла до грубої їжі, то бажання мати кращу виникає рідко. Споживання продуктів харчування там, де воно обмежене виробництвом навколишніх місцевостей, теж має дуже вузькі межі.

Очевидно, що колоніальні продукти, якщо це не сировина для виробництва, мають більший ефект як стимуляційні засоби, ніж як харчі. Ніхто не стане заперечувати, що ячмінна кава без цукру так само поживна, як і мокка із цукром. Якщо навіть припустити, що ці продукти містять дещицю поживних речовин, то їхня цінність тут така незначна, що обидва напої навряд чи можна розглядати як замінники наших власних продуктів харчування. Що ж стосується прянощів і тютюну, то вони є виключно стимуляційними засобами, тобто корисно впливають на суспільство лише настільки, наскільки збільшують насолоди великої кількості населення та спонукають його до інтелектуальної й фізичної роботи.

У деяких країнах серед тих, хто має високу платню чи живе за рахунок ренти, панує дуже помилкове уявлення про те, що вони традиційно називають розкішшю низьких класів: вони жахаються того, що робітники п’ють каву з цукром, і хвалять часи, коли ті задовольнялися лише вівсяною кашею; вони шкодують, що селянин змінив свій бідний одяг із грубих матеріалів на сукно; вони побоюються, що незабаром не можна буде відрізнити покоївку від пані; вони прославляють регламентацію носіння одягу за зразком давніх часів. Але якщо порівняти результати роботи працівника в країнах, де він харчується і одягнений як заможний чоловік, з результатами роботи того працівника, який задовольняється найгрубішою їжею та одягом, то можна констатувати, що в першому разі збільшення насолод відбулося не зі згубними наслідками для загального добробуту, а на користь продуктивних сил суспільства. У першому разі щоденна продуктивність працівників удвоє чи й утроє вища, ніж у другому, де регламентація одягу за класами та обмеження видатків убили у великій частині суспільства прагнення рівнятися на кращі зразки та посприяли утвердженню інертності й рутини.

Одначе продукти треба створити, перш ніж їх можна буде споживати, і тому загалом виробництво неминуче має передувати споживанню. Але в народному й національному господарстві споживання часто передує виробництву. Мануфактурні нації, підтримані великими капіталами та у своєму виробництві менш обмежені, ніж суто землеробські народи, зазвичай дають цим народам завдатки на доходи їхніх майбутніх урожаїв; тож останні споживають, перш ніж продукують, — вони продукують пізніше, бо до цього вже споживали. Це явище має набагато більші масштаби у відносинах між містом і селом: чим ближче до землероба розташований мануфактурист, тим більше він пропонує йому стимулів і засобів для споживання й тим більше заохочень до виробництва відчуває землероб.

До найважливіших стимуляційних засобів належать ті, які пропонує громадський і політичний порядок: де завдяки продуктивній роботі й заможності неможливо піднятися з одного класу народу в інший, з найнижчого аж у найвищий; де власник боїться публічно показувати свої володіння чи його плоди з остраху, що його власності буде завдано шкоди або його звинуватять у гордовитості та непристойності; де достаток харчових продуктів не залежить від громадської честі, від участі в управлінні, законодавстві та правосудді; де найвищі досягнення в землеробстві, промисловості й торгівлі не ведуть до публічної поваги та суспільного визнання, — там відсутні найважливіші мотиви і для споживання, і для виробництва.

Кожен закон, кожна державна інституція має посилювальний чи послаблювальний вплив або на виробництво, або на споживання, або на продуктивні сили.

Гарантування патентів — це завдання, пов’язане з винагороджуванням духу винахідливості. Сподівання отримати винагороду збуджує інтелектуальні сили та скеровує їх на вдосконалення промислових процесів. Гарантування патентів сприяє шануванню духу винахідливості в суспільстві та викорінює поширені серед неосвічених народів і такі шкідливі забобони щодо старих звичок та способів дій. Воно приносить також тому, хто володіє лише інтелектуальними здібностями для нових винаходів, необхідні для цього матеріальні засоби, оскільки капіталісти, маючи гарантію отримати частину переваг, на які вони сподіваються, мають тим самим стимул підтримувати винахідника.

Протекціоністські мита теж діють як стимуляційні засоби для тих галузей внутрішньої промисловості, товари яких за кордоном мають вищу якість, але для розвитку яких у країні існують усі необхідні передумови. Ці мита — свого роду премія для підприємця й робітника, спрямована на те, щоб вони могли отримати нові знання і вміння; це премія і для внутрішнього та закордонного капіталіста, яка дає їм змогу на певний час розмістити свої капітали на особливо вигідних умовах.