Розділ 22 Мануфактурне виробництво та судноплавство, морська могутність і колонізація
Мануфактури як база великої внутрішньої та зовнішньої торгівлі є також істотною передумовою розвитку сильного судноплавства. Оскільки найважливіші внутрішні перевезення служать для постачання мануфактуристам горючих і будівельних матеріалів, сировини та продуктів харчування, то в суто землеробській державі прибережне та річкове судноплавство процвітати не може.
Але оскільки прибережне судноплавство є школою і свого роду накопичувачем матросів, капітанів і кораблебудування, то в сільськогосподарських країнах відсутнє вже саме підґрунтя для великого морського судноплавства.Міжнародна торгівля, як ми показали в попередньому розділі, — це головно обміни мануфактурних товарів на сировинні матеріали та продукти природи і значною мірою — на продукти жаркої зони. Але землеробські країни помірної смуги можуть запропонувати країнам жаркої зони лише те, що останні й самі здатні продукувати або чого їм узагалі не потрібно, а саме — сировинні матеріали та продукти харчування; тому не може бути й мови про пряму торгівлю, а так само — і про пряме судноплавство між ними та жаркими країнами. Їхнє споживання колоніальних товарів обмежують лише ті обсяги, які вони можуть оплатити завдяки збуту землеробських продуктів і сировинних матеріалів мануфактурно-торговельним націям; тобто вони змушені отримувати ці товари з других рук. Але в торговельних відносинах між землеробською і мануфактурно-торговельною націями на останню завжди має припадати більша частина морських перевезень, якби вона навіть і не мала можливості внаслідок дії законів про судноплавство прихоплювати собі левову частку.
Окрім внутрішньої та зовнішньої торгівлі, значна частина суден працює й у сфері морського рибальства; і ця галузь підприємницької діяльності є зазвичай нетиповою чи лише малотиповою для землеробської нації, оскільки в неї не може бути значного попиту на продукти моря, а мануфактурно-торговельні нації, беручи до уваги інтереси своєї морської могутності, прагнуть зберігати внутрішній ринок виключно для своїх власних морських рибалок.
Флот шукає матросів і штурманів на приватних суднах, адже досвід усюди вчить того, що справжні матроси формуються не шляхом дресирування, як сухопутні війська, а тільки шляхом практичної роботи у сферах прибережного судноплавства, міжнародного морського судноплавства та рибальства. Отже, морська могутність нації всюди перебуває на одному рівні із цими галузями морських промислів, а відповідно, у суто землеробській нації вона завжди фактично дорівнює нулю.
Найвищою точкою злету мануфактурної промисловості, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, яка виникає на цій базі, сильного прибережного й морського судноплавства, великого морського рибальства і, нарешті, всієї морської могутності є колонії.
Метрополія постачає колонію мануфактурними товарами й в обмін на них отримує надлишок її землеробських продуктів і сировинних матеріалів; ця торгівля пожвавлює роботу мануфактур у метрополії, внаслідок чого там зростає населення та попит на її внутрішні продукти землеробства, а також її морське судноплавство і морська могутність. Надлишок населення, капіталу й підприємницького духу, який виникає в метрополії, завдяки колонізації знаходить можливість корисного відтоку, котрий віддячує їй тим, що значна частина забагатілих у колонії людей повертає накопичений за морями капітал у метрополію або споживає в ній свої ренти.
Землеробські нації, у яких відсутні засоби для заснування колоній, не мають також і сил використовувати та утримувати їх під своєю владою. Того, що колоніям украй потрібно, вони не можуть їм запропонувати, а те, що вони можуть їм запропонувати, колонії мають і самі.
Обмін мануфактурних товарів на сировинні продукти — це головна умова нинішніх взаємовідносин з колоніями. Саме через неї Сполучені Штати Північної Америки відпали від Англії, щойно відчули потребу і силу створити власне мануфактурне виробництво та самостійно провадити судноплавство і торгівлю з країнами жаркої зони; із цієї ж причини відколеться також і Канада, тільки-но досягне зазначеного вище пункту; саме тому й на австралійських землях помірної зони з плином часу виникнуть незалежні землеробсько-мануфактурно-торговельні держави.
Цей обмін між країнами помірної та жаркої зон зумовлений на всі часи самою природою. Тому Східна Індія, ставши самостійною, втратила свою мануфактурну промисловість на користь Англії, тому і всі країни жаркої зони Азії й Африки поступово потраплять під владу мануфактурно-торговельних націй помірної смуги, тому острови жаркої зони, які нині є колоніями, навряд чи колись зможуть звільнитися від своєї залежності, тому південноамериканські держави завжди залишатимуться певною мірою залежними від мануфактурно-торговельних націй.
Англія завдячує своїми надзвичайними колоніальними володіннями виключно своєму потужному мануфактурному виробництву. Якщо інші європейські нації й хочуть стати учасниками цієї прибуткової справи, а саме займатись просвітництвом у диких країнах та цивілізувати варварські нації або такі нації старої культури, які знову потонули у варварстві, то вони мають розпочати активно розвивати свою внутрішню мануфактурну промисловість, судноплавство і морську могутність. І якщо цим їхнім прагненням перешкоджатиме мануфактурно-торговельно-судноплавне верховенство іншої нації, то єдиний спосіб скоротити її непристойні домагання до пристойного рівня полягатиме в об’єднанні їхніх сил.