Розділ 5 Іспанці та португальці
Тимчасом як англійці протягом століть докладали зусиль, щоб звести будівлю свого національного успіху на солідному фундаменті, іспанці та португальці завдяки своїм відкриттям мали швидке щастя й швидко досягли великого багатства.
Але це було багатство марнотрата, який витягнув щасливий лотерейний білет, тоді як багатство англійців нагадувало надбання старанного та ощадливого голови родини. Протягом певного часу перший — порівняно з другим — може викликати заздрощі своїми витратами та розкішшю, але для першого багатство — це лише засіб марнотратства та миттєвої насолоди, тоді як другий розглядає його як можливість створити умови для духовного та матеріального процвітання своїх нащадків.Іспанці ще з таких давніх часів мали стада тонкорунних овець, що Генріх І з Англії вже в 1172 році побачив необхідність заборонити ввезення іспанської вовни, а італійські вовняні фабрики вже у Х та ХІ століттях могли завозити звідти більшу частину вовни, якої потребували. Уже за два століття до цього мешканці Біскайської морської бухти демонстрували світу свої вміння у виробництві заліза, судноплавстві та рибальстві. Вони першими навчилися ловити китів і в 1619 році так перевершували у цьому промислі англійців, що останні мусили посилати до них своїх рибалок з тим, щоб ті опанували цю галузь рибальства58.
Уже в Х столітті, за часів Абдерама ІІІ (912–950 роки), маври мали в родючих долинах Валенсії великі плантації бавовни, цукрової тростини та рису і розвивали шовківництво. У добу маврів Кордова, Севілья та Гранада мали важливі мануфактури з виробництва вовни та шовку59. Валенсія, Сеговія, Толедо й багато інших міст Кастилії були відомі своїми вовняними мануфактурами. Тільки в одній Севільї вже за давніх часів було 16 000 ткацьких верстатів, а на вовняних мануфактурах Сеговії у 1552 році працювало 13 000 робітників. У такому самому масштабі розвивалися й інші промислові галузі, а саме виробництво зброї та паперу.
Ще за часів Кольбера іспанці постачали французів добротним сукном60. Морські порти Іспанії були центрами великої торгівлі та важливого морського рибальства, і до часів Філіпа ІІ країна мала найсильніший морський флот. Одне слово, Іспанія володіла всіма елементами величі та процвітання доти, доки фанатизм у поєднанні з деспотією не почали душити високий дух нації. Розпочато цю темну справу вигнанням євреїв, а закінчено видворенням маврів, чим два мільйони найстаранніших у ремеслах і найбагатших мешканців разом з їхніми капіталами було спроваджено з Іспанії. Тоді як інквізиція ревно прагнула вижити з країни місцеву промисловість, вона водночас дуже дієво перешкоджала поселенню тут чужоземних мануфактуристів. Відкриття Америки та шляху навколо мису тільки позірно та тимчасово збільшили багатство обох країн. Саме цим було завдано смертельного удару їхній національній промисловості й могутності. Оскільки замість обмінювати продукти Східної та Західної Індії на свої власні мануфактурні продукти, як пізніше робили голландці та англійці, вони купували ці товари в інших чужоземних націй за золото та срібло, яке під тиском забирали у своїх колоній61, таким чином вони перетворювали своїх сумлінних і старанних у ремеслах громадян на рабських погоничів та колоніальних деспотів, живили промисловість, торгівлю й морську могутність голландців і англійців, виховували з них своїх супротивників, які незабаром стали достатньо сильними, щоб знищити їхні флоти й забрати у них джерела багатства. Марно королі Іспанії приймали закони проти вивезення грошей і ввезення чужоземних фабричних товарів; підприємницький дух, працелюбство й торгівля пускають коріння лише на землі політичної та релігійної свободи; золото та срібло залишаються лише там, де промисловість здатна залучити і використовувати їх. Португалія під керівництвом одного розумного та сильного міністра зробила все ж спробу підняти свою мануфактурну промисловість, і перші успіхи цього починання вражали. Як й Іспанія, ця країна з прадавніх часів мала отари тонкорунних овець. Уже Штрабо повідомляє, що цих тварин сюди завезли з Азії, а вартість однієї сягала одного таланту [= давньогрецька грошова одиниця]. Коли в Португалії 1681 року міністром став граф Ерецейра, він розробив план створення в країні мануфактур з виробництва сукна, щоб таким чином переробляти власний сировинний матеріал і постачати метрополію та її колонії власними виробами. Для цього з Англії запросили виробників сукна, тож завдяки наданому їм сприянню місцеві мануфактури почали так швидко зростати, що вже через три роки (1684-й) у Португалії було заборонено ввозити чужоземне сукно. Відтоді країна постачала сама себе та свої колонії власними товарами з власної сировини і, за свідченнями англійських авторів, протягом 19 років перебувала в чудовому стані62. Проте вже тоді англійці запроваджували в цій сфері нові методи, які пізніше довели до такої досконалості, що — аби обійти торговельні обмеження Португалії — виробляли вовняні тканини, які дещо відрізнялися від сукна, але загалом мали те саме призначення, й імпортували їх у Португалію з назвами «вовняна саржа» чи «вовняний драгет». Однак португальці досить швидко з’ясували, що це хитрість, і, заборонивши ті тканини, усунули для себе всі негативні наслідки63. Успіх цих заходів справді дивував, адже країна незадовго до цього, вигнавши євреїв, утратила величезні капітали й узагалі страждала від усіх зол фанатизму, поганого уряду, а також феодальної аристократії, яка душила свободу народу і розвиток землеробства64.Однак у 1703 році, після смерті графа Ерецейри, відомому англійському міністрові Метуену вдалося переконати португальський уряд у тому, що південна країна матиме неймовірні вигоди, якщо Англія дозволить ввозити португальські вина за митною ставкою, на третину меншою від ставок на вина інших націй, але якщо Португалія, зі свого боку, дозволить ввозити англійське сукно за тією митною ставкою, яка існувала до 1684 року (23 відсотки). Здається, що головними мотивами для укладення цього торгового договору з боку короля були сподівання на збільшення митних надходжень, а з боку аристократії — перспектива збільшення земельної ренти, в результаті чого король Англії назвав короля Португалії своїм найдавнішим «другом і союзником» достеменно в тому сенсі, в якому колись римський сенат уживав аналогічні вислови щодо правителів, які мали нещастя бути з ним у тісних відносинах.
Відразу ж після набуття чинності цього торгового договору Португалію заповнили англійські мануфактурні вироби, і перший наслідок цього був такий: раптове й повне руйнування португальських фабрик — успіх острів’ян, аналогічний результатам пізнішого так званого Еденського договору з Францією чи скасування континентальної системи [= запровадженого Наполеоном у 1806 році «блокування», яке відрізало Англію від Європи] в Німеччині.
За словами Андерсона, англійці вже тоді так управно володіли мистецтвом декларувати товари суттєво нижче від їхньої реальної вартості, що реально сплачували не більш як половину визначених тарифом мит65.
«Після того як заборону було знято, — говорить “Британський торговець” (British Merchant), — ми вивезли від них стільки срібла, що їм самим для власного використання залишилося його дуже мало. А після цього ми взялися за золото»66. І це вони робили донедавна; експортували всі благородні метали, які португальці отримували зі своїх колоній, та перевозили велику частину їх до Східної Індії та Китаю, де, як ми це показали на прикладі Англії, обмінювали на товари, які потім збували на Європейському континенті, купуючи сировину. Щорічний англійський експорт до Португалії перевищував імпорт на мільйон фунтів стерлінгів. Це позитивне торговельне сальдо знизило обмінний курс на 15 відсотків, що завдало Португалії великих збитків. «Порівняно з будь-якою іншою країною ми досягаємо в Португалії найвищих торговельних сальдо, — говорить видавець “Британського торговця” у своїй посвяті серові Паулю Метуену, сину відомого міністра, — вивезення грошей звідти ми збільшили до півтора мільйона фунтів стерлінгів, а раніше ця сума становила лише 300 000 фунтів»67.
Відтоді цей договір прославляють усі торгівці, економісти й державні особи Англії як шедевр вітчизняної торговельної політики. Андерсон, який розуміється на справах, пов’язаних з англійською торговельною політикою, і, як це притаманно його стилю, завжди висловлюється відкрито, називає його «надзвичайно дешевим та вигідним договором» і на тому не може втриматися від наївного вигуку: «Хай він існує завжди й вічно!»68.
Лише Адам Сміт залишив за собою право сформувати думку, прямо протилежну цьому загальному поглядові, та стверджувати: договір Метуена жодним чином не був особливо сприятливим для англійської торгівлі. Справді, якщо тільки сліпа повага, внаслідок якої суспільна думка сприйняла частково дуже парадоксальні погляди цього відомого чоловіка, є доказом чогось, то цим викликана і та обставина, що наведене вище висловлювання досі залишилося без заперечень.
У 6-му розділі своєї четвертої книжки Сміт говорить: договір Метуена створив для португальців пільги тим, що дозволив ввезення португальських вин за митною ставкою, не третину меншою, ніж митні ставки для вин інших націй; водночас англійці були зобов’язані платити за своє сукно в Португалії такі самі високі мита, як і всі інші нації; отже, за пільги, надані португальцям, англійці у відповідь не отримали жодних. Але хіба ж португальці не завозили раніше велику частину необхідних їм чужоземних товарів із Франції, Голландії, Німеччини та Бельгії? Хіба англійці не захопили тепер повністю португальський ринок для мануфактурного продукту, для якого самі місцеві володіли сировинними матеріалами? Хіба не вони придумали засіб наполовину скоротити португальське мито? Хіба обмінний курс не збільшував споживання португальських вин в Англії на 15 відсотків? Хіба фактично не припинилося споживання в Англії французьких і німецьких вин? Хіба португальське золото та срібло не стало для англійців тим засобом, завдяки якому вони завозили товари зі Східної Індії й заповнили ними весь Європейський континент? Хіба португальські фабрики з виробництва сукна не були повністю зруйновані, що принесло велику вигоду англійським? Хіба таким чином усі португальські колонії, зокрема багата Бразилія, не стали фактично англійськими колоніями? Цей договір надавав португальцям одну перевагу, але тільки на словах! На противагу цьому він надав англійцям перевагу впливу. Ця сама тенденція лежить в основі всіх пізніших торгових договорів Англії.
На словах вони завжди були космополітами й філантропами, але у прагненнях — завжди монополістами.Згідно з другим аргументом Адама Сміта, цей договір не приніс особливої вигоди англійцям, оскільки вони мусили відправляти більшу частину грошей, отримуваних від португальців за своє сукно, в інші країни й купувати там за ці кошти необхідні товари; для них було б набагато вигідніше, якби вони продавали своє сукно і купували необхідні їм товари в одному місці, так вони досягали б своєї мети одним обміном, а так унаслідок посередництва португальської торгівлі вони мусили робити два обміни. Якби ми не мали високої думки щодо характеру та проникливості цього відомого автора, то в розгляді цього аргументу мали б висловити сумніви чи щодо його щирості, чи щодо його поглядів. Щоб урятувати його від того й іншого, нам залишається тільки поскаржитись на слабкість людської природи, якій Адам Сміт сплатив свою данину серед іншого і цими парадоксальними та майже смішними аргументами, очевидно осліплений своїм, по суті, шляхетним наміром виправдати абсолютну свободу торгівлі. У наведеному міркуванні Сміта не більше здорового людського глузду та логіки, ніж у твердженні, що пекар, який продає своїм клієнтам хліб за гроші, а потім купує за ті гроші в мельника борошно, веде невигідну для нього торгівлю, оскільки, якби він міняв свій хліб безпосередньо на борошно, то досягав би своєї мети не двома, а лише одним обміном. Не треба володіти особливо великим розумом, аби протиставити такому аргументові те, що мельник, можливо, не потребує так багато хліба, як йому може постачати пекар, і що мельник, можливо, й сам розуміється на пекарстві та пече хліб, і що бізнес пекаря таким чином узагалі не може існувати без цих двох обмінів. Саме такими були торговельні відносини Португалії та Англії за часів чинності договору. Португалія отримувала золото та срібло з Південної Америки в обмін на мануфактурні товари, які вона постачала туди, але, бувши чи занадто лінивою, чи недалекоглядною, сама не виробляла цих мануфактурних товарів, а купувала їх в англійців в обмін на коштовні метали. Останні вивозили ту частину дорогоцінних металів, якої самі не потребували для обмінів усередині країни, до Східної Індії та Китаю і купували там товари, котрі знову продавали на Європейському континенті, з якого завозили в країну сільськогосподарські продукти, сировинні матеріали чи знову ж таки благородні метали.
Давайте в ім’я здорового людського глузду запитаємо тепер: хто купував би в англійців усе те сукно, яке вони постачали в Португалію, якби португальці віддали перевагу власному його виробництву або його закупкам в інших країнах? За таких умов вони не змогли б збувати сукно в Португалії, а іншим націям продавали б уже стільки, скільки ті були б у змозі купити. Унаслідок цього англійці мали б виробляти сукна настільки менше, скільки вони його продавали в Португалії; вони б настільки менше вивозили коштовних металів до Східної Індії, скільки зараз отримують із Португалії; вони б настільки менше привозили і продавали на Європейському континенті східноіндійських товарів і, як наслідок, настільки ж менше ввозили б з Європи сировинних матеріалів.
Так само необґрунтованим є і третій аргумент Адама Сміта, що в разі, якби англійці залишилися без притоку португальського золота, вони знайшли б інші шляхи, щоб задовольнити цю потребу. Хай там як, Португалія була б змушена, міркує він, відправляти за кордон надлишок благородних металів, і вони якимись іншими шляхами все ж потрапляли б в Англію. Уявімо тепер ситуацію, що португальці самі продукували б їхнє сукно, самі вивозили б до Китаю та Східної Індії надлишок своїх коштовних металів і закуплені там товари продавали б самі в інших країнах, та дозволимо собі таке запитання: чи багато португальських грошей побачили б за таких умов англійці? Аналогічною була б і ситуація, якби Португалія уклала з Голландією або Францією договір Метуена. В обох цих випадках якісь гроші все ж потекли б в Англію, але рівно стільки, скільки вона отримувала б із продажів своєї необробленої вовни. Коротко кажучи — підйому, якого досягли мануфактури, торгівля та судноплавство англійців, вони ніколи б не досягли без договору Метуена.
Якщо не оцінювати впливу договору Метуена на Англію, не викликає сумніву одне: щодо Португалії цей вплив не був таким, щоб його результати спонукали інші нації віддати свій внутрішній ринок мануфактурних товарів англійським конкурентам в обмін на вивезення своїх продуктів землеробства. Землеробство і промисловість, торгівля і судноплавство Португалії замість того, щоб в обмінах з Англією дедалі зростати, падали нижче і нижче. Даремно Помбал прагнув підняти їх на попередній рівень, конкуренція з англійцями руйнувала всі його зусилля. Але водночас треба й мати на увазі, що в такій країні, як Португалія, де весь суспільний лад стоїть поперек дороги розвитку землеробства, промисловості та торгівлі, торговельна політика не в змозі принести бажаних результатів. Але і те незначне, чого досяг Помбал, доводить, як багато на користь промисловості може зробити уряд, який дбає про неї, якщо тільки спочатку усунути внутрішні перешкоди її розвитку, що криються в суспільному ладі.
Подібний досвід маємо в Іспанії за часів правління Філіпа V та обох його безпосередніх наступників. Хоч би яким недостатнім був захист, котрий за часів панування Бурбонів мала внутрішня промисловість, і хай би як бракувало енергії для реалізації митних законів, не можна було не помітити суттєвого підйому69 в усіх галузях промисловості та в усіх регіонах країни внаслідок запровадження в Іспанії запозиченої у Франції торговельної політики Кольбера. Читаючи Юстарітса та Уллоа70, можна тільки дивуватися цим успіхам з огляду на відносини, які тоді панували в країні. Скрізь лише страшні ґрунтові дороги, повна відсутність нормальних магазинів, нема ні каналів, ні річкового судноплавства, кожна провінція відрізана митними кордонами від інших частин Іспанії, королівська митниця перед кожною міською брамою, вуличні пограбування та жебрацтво як поширена справа, контрабандна торгівля в повному розквіті, гнітюча система податків — на ці та інші явища зазначені вище автори вказують як на причини занепаду промисловості та землеробства. Але в них не вистачає мужності поставити на передній план справжніх винуватців цього страшного стану — фанатизм, жадібність і пороки духовенства, привілеї дворянства, деспотію уряду, недостатні просвіту та свободу народу.
Гідним двійником португальського договору Метуена став іспанський Азієнтський договір (1713 рік), який надавав англійцям право щороку завозити в іспанську Америку певну кількість африканських негрів і щороку заходити одним судном у порт Портобелло, що створило для них можливості для контрабандного ввезення у ці країни величезної кількості товарів промислового виробництва.
У всіх торгових договорах англійців вбачаємо тенденцію поширення їхньої мануфактурної промисловості на ті країни, з якими вони укладають ці договори, шляхом надання продуктам землеробства та сировинним матеріалам цих країн позірних переваг. Усюди зусилля англійців спрямовані на те, щоб своїми дешевими товарами та кредитуванням зруйнувати внутрішні мануфактурні потужності цих країн. Якщо ж вони не можуть досягти низьких митних тарифів, то спрямовують свої зусилля на те, щоби послабити/підірвати ці мита або зорганізувати в широких масштабах контрабандну торгівлю. Перше, як ми побачили, вдалося їм у Португалії, друге — в Іспанії. Стягування ввізних мит за ціною товарів було для них особливо корисним, саме тому в новітній час вони докладають так багато зусиль, щоб довести недоцільність мит на товарну вагу, систему яких запровадила Пруссія.
58 Anderson (Андерсон), Vol. l, p. 127 — Vol. 2, p. 350.
59 M.G. Simon, Recueil d’observations sur l’Angleterre. Memoires et considerations sur le commerce et les finances d’Espagne (М. Г. Сімон, «Збірник спостережень за Англією. Спогади й міркування про комерцію та фінанси Іспанії». Ustaritz, Theorie et pratique du commerce (Юстарітс, «Теорія і практика комерції»).
60 Chaptal, De l’industrie francaise (Шапталь, «Із французької промисловості»), Vol. II, p. 245.
61 Португальці вивозили із Центральної та Південної Америки насамперед благородні метали. З 1748-го по 1753 рік доставляли їх на приблизно 18 мільйонів піастрів щороку. Див. Humboldt, Essai politique sur le royaume de la nouvelle Espagne (Гумбольдт, «Політичний нарис про королівство Нової Іспанії»), Vol. 2, p. 652. Торгівля із цими країнами й із Західною Індією стала особливо значущою після створення великих цукрових, кавових і бавовняних плантацій.
62 British Merchant («Британський торговець»), Vol. III, p. 69.
63 Там само.
64 British Merchant («Британський торговець»), Vol. III, p. 76.
65 Anderson (Андерсон), Vol. III, p. 67.
66 British Merchant («Британський торговець»), Vol. III, p. 267.
67 British Merchant («Британський торговець»), Vol. III, p. 15, 20, 33, 38, 110, 253, 254.
68 Anderson (Андерсон), 1703.
69 Macpherson, Annals of commerce (Макферсон, «Літописи комерції»), 1771 і 1774. Особливо позитивний вплив на розвиток іспанських фабрик мали обмеження щодо ввезення чужоземних промислових товарів. Раніше 19/20 своїх потреб у промислових товарах Іспанія задовольняла ввезенням їх з Англії. Brougham, Inquiry into the colonial policy of the European powers (Брухгам, «Дослідження колоніальної політики європейських держав), Th. I, p. 421.
70 Ustaritz, Theorie du commerce (Юстарітс, «Теорія комерції»). Ulloa, Retablissement des manufactures d’Espagne (Уллоа, «Відновлення мануфактур Іспанії»).