Застосування категорії «механізм» у правознавстві. Обґрунтування сутності механізму доказування

Правознавча доктрина оперує терміном «механізм» у різних сфе­рах наукових знань. Не обмежуючись традиційними теоретико- правовими механізмами правового регулювання, правотворчості, правозастосування тощо, сучасна наука розглядає крізь призму ме­ханізму багато інших явищ: забезпечення прав людини, реалізацію права на судовий захист, легітимацію державної влади, розв’язан­ня правових колізій, гармонізацію законодавства України з правом ЄС, забезпечення національної безпеки, реалізацію окремих видів прав.

Тлумачні словники пропонують декілька різних галузевих ви­значень поняття «механізм», з яких для сфери права найбільш від­повідним є «внутрішня будова, система»^[125]. Як зауважується у док­трині, характеристика явища чи процесу як механізму має на увазі «складність його структурної будови; системність, узгодженість ор­ганізації його елементів; здатність до динаміки, до певної цілеспря­мованої діяльності; схильність до самоуправління або зовнішнього управління»^[126].

Юридична наука пов’язує цей термін з позначенням «складної, послідовної та впорядкованої дії яких-небудь правових засобів, які визначають необхідне настання юридично значимих наслідків. Використання цього терміну пов’язане із прагненням виявити і про­слідкувати закономірний характер процесів правового регулюван- ня»^[127]. Використання поняття «механізм» при вивченні правових явищ може здійснюватися «для характеристики важливих, крупних і разом з тим локальних, чітко окреслених, з вираженою динамікою утворень всередині правової системи, котрі мають міцні структурні та функціональні зв’язки своїх елементів і націлені на вирішення певної задачі, тобто, своєрідних вузлів правової системи»^[128].

Тобто, механізм може мати місце там, де наявне системне утво­рення, послідовна дія елементів якого призводить до настання юридично значимих наслідків. Такому утворенню властива певна стадійність, поетапність руху від одного елемента до іншого, за якого, як вірно вказує С. В. Рудницький, «рух однієї чи декількох ланок викликає певні рухи інших ланок»^[129]. Тому категорія «меха­нізм» не повинна використовуватися як синонім для простих одно­рідних конструкцій, котрі не потребують такого підходу до їх до­слідження, який має на увазі комплексне вирішення складних задач, охоплення різних елементів у їх взаємозв’язку та взаємодії. Потенціал категорії «механізм» у правознавстві розкривається лише тоді, коли перед наукою ставиться завдання охарактеризува­ти сутність явища, яке має складну структурну будову, шляхом до­слідження особливостей функціонування елементів цього явища, їх залежності одне від одного та взаємного впливу, порядку та умов досягнення ними проміжних цілей та загальної мети, задля якої існує це явище. Системність механізму означає, що він відображає не лише перелік дій чи процедур, які можливо або необхідно вчи­нити, а й визначає всі засоби, які можуть чи повинні застосовувати­ся в процесі функціонування механізму, має наскрізні внутрішні зв’язки між всіма своїми ланками.

Аналіз природи механізмів, які застосовуються у правознавчій доктрині, дозволяє виявити їх основні ознаки.

Впровадження категорії «механізм» у сферу права свідчить про обов’язковий нормативний вираз відповідного явища чи процесу. Механізм не може розглядатися як правовий без закріплення його елементів в нормах права, він повинен містити конкретні правила або межі дозволеної поведінки для суб’єктів певних відносин, ви­ступати регулятором цих відносин.

Сукупність елементів правового механізму характеризує його зі статичної сторони, однак йому властива і динаміка — безпосередня

Механізм доказування та його структура дія елементів з використанням засобів цього механізму.

Предметним призначенням механізму є конкретна мета, яка в залежності від типу механізму може досягатися безпосередньо або через окремі проміжні результати, одержувані на різних стадіях процесу. Ця мета є особливою, відмінною від цілей будь-яких інших конструкцій та утворень, вона визначається специфікою виду юри­дичної діяльності, до сфери якої належить механізм. Такою метою є конкретні юридично значимі наслідки, визначений законом ре­зультат, при цьому механізм слугує не лише засобом досягнення цього результату, а й свого роду гарантією його досягнення за умови поступального задіювання елементів та інструментарію цього механізму.

Кожен правовий механізм має відносно самостійне значення, уособлене його власною метою, при цьому один механізм може ви­ступати складовою іншого, більш глобального механізму, належати до системи вищого рівня. Зокрема, механізм правового регулюван­ня визнається складовою частиною механізму соціального регулю- вання^[131], таким же чином більшість інших правових механізмів «вливається» в більш масштабні юридичні конструкції. Тобто, для характеристики явища як механізму не має значення, наскільки об’ємним і самостійним є це явище в системі правового регулюван­ня. Достатнім критерієм для застосування категорії «механізм» до певного явища є наявність в ньому ознак механізму: системності, правової регламентації, практичної спрямованості у застосуванні, специфічної мети.

Підсумовуючи викладене вище, правовий механізм в найбільш узагальненому вигляді можна визначити як впорядковану систему пов’язаних між собою правових засобів, послідовне застосування яких веде до настання юридично значимих наслідків. Спираючись на це тлумачення та основні ознаки механізму, можна з’ясувати, наскільки виправданою є характеристика доказування у цивільно­му судочинстві за допомогою категорії «механізм».

Доказування здійснюється в декілька етапів у їх строгій послі­довності, при цьому на кожному етапі використовується особливий інструментарій. Всі ланки процесу доказування пов’язані між собою застосуванням специфічних процесуально-правових засобів, а кожна процесуальна дія впливає на вчинення інших процесуаль­них дій. Тому доказування є беззаперечно системним явищем із власною внутрішньою будовою, елементи якої знаходяться у стані взаємодії. Кожна окрема процедура в доказуванні регулюється нор­мами процесуального права, жодна доказова дія не може вчиняти­ся в іншому порядку, ніж передбачено законом, тобто, ознака пра­вової регламентації в повній мірі проявляється в доказуванні. Воно завжди має прикладний характер, оскільки його зміст складає практична діяльність, спрямована на встановлення обставин спра­ви. Доказування призначене для застосування на практиці задля досягнення специфічної мети, яка не властива іншим правовим утворенням, іншим процесам. Це свідчить, що доказування відпові­дає всім ознакам, властивим механізму, більше того, тільки роз­гляд доказування через категорію «механізм» утворює можливість одержання комплексного і вичерпного знання про всі правові явища, об’єднані в доказуванні на всіх стадіях цивільного процесу. Як комплексне системне утворення, доказування охоплює всі дії, пов’язані з наданням доказів суду, включаючи їх витребування і забезпечення, дослідженням доказів та їх оцінкою. Всі правові явища, спрямовані на встановлення обставин справи, об’єднуються між собою у механізм, елементи якого розкривають сутність цих явищ і у своїй сукупності та взаємодії дозволяють досягти вичерпне і повне знання про доказування у цивільному судочинстві.

Механізм доказування у цивільному судочинстві — система про­цесуально-правових засобів, застосування яких у визначеній зако­ном формі спрямовується на встановлення обставин цивільної справи. Механізм доказування функціонує в рамках процесуальної форми у зв’язку з процесуальною діяльністю суду з розгляду ци­вільних справ, тому він належить до сфери механізму процесуаль­но-правового регулювання.

Існують різні доктринальні тлумачення процесуально-правово­го механізму, зокрема, він визначається як:

• «структурний елемент загального механізму правового регулю­вання, що починає діяти на деяких його етапах у випадках виник­нення перешкод для нормальної реалізації правових норм і спря-

Механізм доказування та його структура мований на упорядкування правовими засобами охоронної й захис­ної діяльності уповноважених органів у сфері юрисдикційного пра- возастосування»^[132];

•«сукупність процесуально-правових засобів, способів та форм, за допомогою яких нормативність права забезпечує впорядкування суспільних відносин, відповідає інтересам суб’єктів права, вирішує спори, сприяє досягненню соціального компромісу в правовій сфері, а при його відсутності виконує правоохоронну функцію»^[133];

•«динамічна система правових засобів, за допомогою якої упо­рядковується охоронна діяльність уповноважених органів в галузі юрисдикційного правозастосування»^[134];

•«заснована на нормах цивільного процесуального законодав­ства і обумовлена їх специфікою система процесуально-правових засобів, за допомогою яких забезпечується доступність судового за­хисту та ефективність процесуального порядку здійснення судо­чинства в цивільних справах»^[135];

•«сукупність взаємопов’язаних процесуальних засобів галузево­го характеру, необхідних і достатніх для виявлення і реалізації ма­теріального охоронюваного правовідношення»^[136];

•«складне системне утворення (цивільні процесуальні правовід­носини, норми цивільного процесуального права та юридичні факти), за допомогою якого здійснюється врегулювання цивільних процесу­альних правовідносин шляхом диспозитивно-імперативного методу правового впливу на поведінку їх суб’єктів через встановлення дозво­лів, накладання заборон і зобов’язань у поєднанні з загальними та особливими правилами регулювання цивільного судочинства, з метою захисту, відновлення або визнання прав, свобод та законних інтересів суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин»^[137];

• «єдина система всіх процесуально-правових засобів, за допомо­гою яких забезпечується результативний спеціально-юридичний вплив на юрисдикційні правозастосовні відносини, досягнення стратегічних і тактичних цілей процесуально-правової політики»^[138].

Незважаючи на відмінності у теоретичних характеристиках сутності механізму процесуально-правового регулювання, не ви­никає дискусій щодо його віднесення до сфери юрисдикційного правозастосування. Він діє тоді, коли «реалізація правових норм стає неможливою чи утрудненою без визначеності прав та обов’яз­ків відповідним рішенням юрисдикційного органу. Механізм про­цесуального регулювання забезпечує «переведення» нормативно­сті процесуального права у сферу здійснення правосуддя і реаліза­цію права на судовий захист»^[139]. У сфері судового правозастосування цей механізм необхідний у разі, коли матеріальні правовідносини не можуть виникнути, розвиватися або припинитися без втручання суду, який усуває перешкоди у здійсненні прав та виконанні обов’язків, що не можуть бути усунені суб’єктом матеріальних пра­вовідносин самостійно. Процесуально-правовий механізм починає діяти тоді, коли заінтересована особа реалізовує право на судовий захист, а це приводить в дію і механізм доказування.

Захист прав, свобод та інтересів в порядку цивільного судочин­ства неможливий без встановлення обставин справи, що за винят­ком передбачених законом випадків здійснюється виключно шля­хом доказування. Встановлені судом обставини справи є підставою для висновків суду щодо розглядуваних ним правовідносин і право- застосування у цивільних справах, тому доказування має особливе значення для реалізації права на судовий захист.

2.2.