Вплив правової (юридичної) аргументації на доказування у цивільному судочинстві

Практична юриспруденція у будь-якій сфері оперує законами ло­гіки: прийняття рішення правового характеру має у своїй основі пе­реконання, що саме це рішення є вірним або оптимальним в умовах, які об’єктивно склалися, а це в свою чергу пов’язано з логічними процесами формування такого переконання.

Доказування у цивільному судочинстві є симбіозом мислення і процесуальних дій його суб’єктів, аналіз та аргументація постійно супроводжують доказову діяльність, що обґрунтовує актуальність наукових пошуків у цьому напрямі. Після вироблення висновків щодо сутності доказування і доказів та всіх процесуальних аспектів функціонування механізму доказування у цивільному судочинстві необхідно більш глибоко дослідити логічну сторону цих явищ та роль юридичної аргументації у доказуванні.

У сучасних наукових джерелах правова (юридична) аргумента­ція розглядається з різних позицій:

• як процес: «неупереджений процес логічного і мовного доведен­ня тієї чи іншої думки з використанням характерних елемен­тів — тези, аргументу, форми, що має на меті досягнення пра­вового результату»^[797]; «процес підбору аргументів та структуру- вання відношень між ними відповідно логічним правилам іс­тинності, що здійснюється у юридичному контексті»^[798];

•як результат: «наведення переконливих правових аргументів, доказів щодо правильності розв’язання спірного питання саме запропонованим шляхом, розуміння змісту певної норми, по­ширення її дії на конкретні відносини і розв’язання на її під­ставі конкретної життєвої ситуації»^[799]; «результат діяльності пра­вового мислення, який слугує обґрунтуванню певної точки зору на життєву подію, що відбулася, з метою переконання в її іс­тинності, розуміння та/або прийняття індивідуальним чи ко­лективним суб’єктом правозастосовної діяльності»^[800];

• як процес і результат: «процес і результат обґрунтування істин­ності (правильності) фактів та/або переконання у прийнятності сукупності аргументів стосовно юридично значущого питання, що виникає під час юридичної діяльності»^[801];

• як спосіб переконання: «раціональний спосіб переконання суб’єктів правовідносин за допомогою усного або письмового впливу на них, що здійснюється шляхом висунення, обґрунту­вання і критичної оцінки тверджень, гіпотез, пропозицій із за­стосуванням юридичної термінології з метою зміни їх поглядів чи переконань»^[802]; «усний або письмовий спосіб переконання суб’єктів правовідносин на основі права, його принципів та цін­ностей, що здійснюється шляхом доказування, тлумачення, об­ґрунтування, оцінювання з урахуванням мотивів, тверджень, гіпотез, пропозицій, фактів, із застосуванням юридичної термі­нології або без такої, з метаю впливу на думки, погляди чи пе­реконання іншої особи»^[803].

Видається, що досліджуване явище охоплює процес підбору ар­гументів та процес їх використання, що утворює результат у вигля­ді сформованої і певним чином вираженої позиції з приводу відпо­відного питання. Одночасно аргументація виступає засобом впливу

Закони логіки і судове доказування на думку іншої особи, способом переконання у правильності, до­цільності або необхідності того чи іншого рішення по суті існуючої ситуації.

Що стосується сфери цивільного судочинства, процесуальний закон використовує ряд понять із сфери логіки, які мають безпосе­редній зв’язок із встановленням обставин справи:

• аргумент (п. 2 ч. 2 ст. 84, ч. 1 ст. 174, ч. 1, 4 ст. 179, ч. 1 ст. 180, ч. 1, 4 ст. 181, ч. 1 ст. 182, п. 3 ч. 4 ст. 265 ЦПК);

•обґрунтування (ч. 3 ст. 72, ч. 1 ст. 76, ч. 3 ст. 77, ч. 1 ст. 82, ч. 8 ст. 83, ч. 1 ст. 84 ЦПК);

•мотивування (ч. 8 ст. 72, ч. 3 ст. 89, ч. 5 ст. 103, ч. 1 ст. 110, ч. 1 ст. 179, п. 2, 3 ч. 4 ст. 265 ЦПК);

•переконання (ч. 2 ст. 80, ч. 1 ст. 89 ЦПК);

•довід (п. 3 ч. 1 ст. 43ЦПК);

•доведення (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81, ч. 2 ст. 82, ч. 2 ст. 90, ч. 4 ст. 106 ЦПК);

•міркування (п. 3 ч. 1 ст. 43, ч. 8 ст. 102, ч. 1 ст. 174, ч. 1, 4 ст. 179, ч. 1 ст. 180, ч. 1, 4 ст. 181, ч. 1 ст. 182 ЦПК).

Ці терміни певним чином пояснюються у доктрині, зокрема, тлу­мачення логічних явищ у сфері судочинства наводиться у спільній праці П. М. Рабіновича та Т. І. Дудаш. Вони виходять з того, що «аргумент є засобом аргументації і використовується для побудови правдоподібних (індуктивних) міркувань, які містять елементи оцінки; довід є засобом доведення і використовується для побудови дедуктивних міркувань, котрі стосуються фактів і доказів»^[804]. Право­ве обґрунтування, на думку дослідників, включає правове доведен­ня та правову аргументацію^[805]. Щодо обґрунтованості і вмотивовано­сті судового рішення зазначається, що ці терміни є спеціальними юридичними поняттями порівняно з поняттями «доведення» й «ар­гументування»: «обґрунтованість забезпечується процесом та ре­зультатом доказування, яке за його юридичною природою є дове­денням.

Основна увага у наукових розробках правової (юридичної) аргу­ментації зосереджена навколо судових рішень, що цілком зрозумі­ло. В усіх видах судочинства суд при вирішенні справи повинен по­яснити, чому його рішення є саме таким, які міркування покладено в основу цього рішення. Слушними видаються думки, що «юридич­на аргументація у судових рішеннях є їх домінантою; саме вона дає змогу зрозуміти, з чого виходив суд, приймаючи відповідне рішен- ня»12; «для здійснення правосуддя судді належить побудувати осно­ву із зазначенням зв’язку між судовим рішенням і законодавством, що застосовується. Тому аргументація повинна слугувати і для об­ґрунтування застосування норми, яка робить рішення законним. Це визначає для аргументації центральне місце у правосудді, ос­кільки воно стає справедливим, коли є зваженим і відповідає цін­ностям, встановленим у суспільстві»^{[807] [808]. Судове рішення повинно бути логічно вірним та відображати розвиток мислення судді, шлях набуття ним знань про обставини справи та шлях вироблення вис­новків по суті справи.}

Структура будь-якої, в тому числі судової аргументації включає наведення тези та відповідного їй аргументу: суд висловлює певне твердження (теза) та положення, що підтверджує або спростовує це твердження (аргумент). Правова позиція суду засновується на си­стемі тез та аргументів, за допомогою яких він послідовно викладає свій підхід до справи, свій вибір, зроблений на основі результатів її розгляду. Мотивувальна частина судового рішення у цивільних справах по суті є відображенням аргументації суду, оскільки вмі­щує, зокрема:

• фактичні обставини, встановлені судом (тези), та посилання на докази, на підставі яких встановлені ці обставини (аргументи);

•докази, відхилені судом (тези), та мотиви їх відхилення (аргу­менти);

•норми права, які застосував суд (тези), та мотиви їх застосуван­ня (аргументи);

•норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував (тези), та мотиви їх незастосування (аргументи).

Суд також повинен оцінити кожен релевантний аргумент учас­ників справи стосовно наявності чи відсутності підстав для задово­лення позову, тобто проаналізувати ці аргументи, співвіднести їх із встановленими обставинами справи і навести власні аргументи по

Закони логіки і судове доказування суті тих, що висловлені учасниками справи. Таким же чином суд пояснює свої рішення по кожному окремому процесуальному пи­танню: задовольняючи клопотання чи відхиляючи його, суд обґрун­товує свій вибір, наводить підстави, якими він керувався при при­йнятті відповідного рішення.

У порівнянні з судовою аргументацією логічна сторона судового доказування досліджується у юридичній науці значно рідше. З цього приводу зазначається, що «аргументація є частиною явної чи неявної дискусії між сторонами і суддею. Сторона реагує на пози­цію іншої сторони певними формами критичних сумнівів. Особли­вістю, характерною для судового процесу, є існування між сторона­ми та суддею дискусії, спрямованої на перевірку того, чи може ви­мога позивача бути задоволеною у світлі критичних реакцій, які демонструє суддя. Суддя ж повинен перевірити, чи є позовна вимо­га прийнятною у світлі критичних реакцій іншої сторони та з точки зору правил, які необхідно враховувати при оцінці аргументів в су­довому процесі»^[809]. Дійсно, кожен учасник справи обґрунтовує свою позицію, при цьому обґрунтування різних учасників справи можуть мати взаємовиключний характер, а суду належить розглянути їх і надати їм певну оцінку: прийняти один з аргументів, наведених з приводу певного питання, або частково погодитися з аргументами усіх учасників справи щодо цього питання і вивести на їх основі узагальнене обґрунтування, або відхилити всі висловлені аргумен­ти і подати власний аргумент з цього питання.

Правова (юридична) аргументація і судове доказування взаємно доповнюють одне одного, проте їх не можна ототожнювати. Вдале розмежування цих явищ запропонував К. В. Каргін, навівши, зо­крема, такі критерії:

«1) стадії здійснення.

а) оцінка ситуації;

б) формування аргументів;

в) подання чи висування правових доводів;

г) оцінка правових аргументів;

д) донесення висновків до заінтересованих осіб.

Стадіями юридичного доказування є:

а) визначення обставин, що підлягають доказуванню;

б) збір доказів;

в) дослідження доказів;

г) оцінка доказів;

ґ) обґрунтування висновків;

2) основний засіб, що використовується для досягнення резуль­тату. В юридичному доказуванні ним виступає доказ, в юридичній аргументації — аргумент;

3) джерело існування. В юридичній аргументації джерелом існу­вання правового доводу є людська свідомість, в юридичному дока­зуванні такими джерелами можуть бути людська пам’ять і предме­ти матеріального світу;

4) характер діяльності. Юридична аргументація в цілому та всі її етапи мають характер діяльності мислення. Юридичне доказу­вання характеризується не лише складовою мислення, а пов’язане із здійсненням цілого ряду дій;

5) процесуальна регламентація. Юридична аргументація її не має, юридичне доказування є чітко процесуально регламентованим»^[810].

Аргументація є важливим елементом судового доказування, однак вона знаходиться за межами регулятивного впливу норм ци­вільного процесуального права, оперує власними засобами та здій­снюється у формі мислення, за результатами якого суб’єкт обґрун­товує свою позицію.

Аналіз судового доказування з точки зору формальної логіки провів В. Д. Андрійцьо, котрий дійшов висновку, що воно «виступає умовиводом, для здійснення якого потрібно як мінімум два суджен­ня та логічний зв’язок між ними»^[811]. Цю думку автор пояснив за до­помогою декількох складових (пронумеровано мною — А.Ш.):

1) «судові докази, які використовуються у цивільній справі, з точки зору логіки доказування виступають судженнями. Наприк­лад, покази свідків, пояснення сторін, висновок експерта, письмові докази, речові докази — всі вони виступають судженнями. (...) Так, якщо взяти свідчення свідка, то у його висловлюваннях або що-не- будь стверджується, або що-небудь заперечується щодо певних предметів, явищ чи зв’язків між ними.

2) якщо докази виступають аргументами, то обставини справи або факти, які потрібно довести, виступатимуть ще одним суджен­ням (у логіці воно називається тезою). Доказова діяльність якраз і спрямована на доказування даних фактів, відштовхуючись від до­веденості вже інших суджень (доказів). Докази — це вже відома чи доведена думка, а обставини справи (предмет доказування) — неві­дома думка, яку нам потрібно довести за допомогою доказів;

3) теза виступає головною структурною ланкою в процесі доказу­вання, оскільки саме вона показує напрямок роботи суб’єктів дока­зування. (...) По-перше, тезою може бути лише те положення, яке насправді потребує доведення. (...) По-друге, теза повинна бути чітко визначена і адекватно сформульована у формі судження або системи суджень. Ось чому предмет доказування буде виступати системою тез. (.) По-третє, теза повинна залишатися незмінною, тотожною самій собі впродовж всього процесу доказування. (...) По- четверте, теза не повинна містити логічної суперечності. (...) По- п’яте, теза має бути істинною. Якщо теза неістинна, то людина жод­ними засобами доказування не зможе її довести;

4) істинність того, що доказується, або хибність спростовуваної тези не можуть бути виявлені безпосередньо. Щоб переконатися в істинності тезису, який підлягає доказуванню, слід вказати на іс­тинні підстави (аргументи), спираючись на які, ми повинні визнати істинним також і тезис, що підлягає доведенню. Але у більшості ви­падків одного лише знання істинних підстав, що ведуть до визнан­ня істинності тезису, недостатньо. Необхідно, крім того, показати, який зв’язок веде від істинності цих підстав до істинності обумовле­ної ним тези. Зв’язок цей у багатьох випадках безпосередньо не видно і це вимагає з’ясування. Послідовність, або зв’язок, підстав і висновків, що виходять з них, що має результатом необхідне ви­знання істинності доводжуваної тези, називається способом доказу­вання, або демонстрацією;

5) демонстрація має свою логічну специфіку, на відміну від скла­дових частин доказування — тез і підстав (аргументів). І теза, і кожна з підстав є окремими судженнями. Демонстрація ніколи не є ні судженням, ні простою сумою суджень. Демонстрація завжди є ло­гічним зв’язком суджень, що призводить до певного логічного ре­зультату. (.) Але, на нашу думку, демонстрація також здійснюється у формі суджень, оскільки ми повинні зробити судження про на­явність та характер зв’язків між тезою та аргументами (доводами)»^[812].

Т. В. Сахнова висловила думку про те, що «докази в судовому до­казуванні виступають в ролі аргументів, за допомогою яких вста­новлюються факти, що підлягають доказуванню, і тим самим здій­снюється судове доказування. У логіці аргументи означають істин­ні, очевидні твердження, за допомогою яких розкривається очевидність тези (те, що підлягає доказуванню). Доказ зводиться до розкриття очевидності цього судження з очевидності інших су­джень (аргументів)»^[813].

Обидва підходи видаються цікавими, однак повністю погодитися з ними складно. Конструкція правової (юридичної) аргументації учасників справи у доказовій діяльності формується з тез та аргу­ментів, на підкріплення яких наводиться посилання на відповідні докази. Поєднуючись, теза й аргумент утворюють судження або довід по суті певного питання, який наводиться заінтересованою осо­бою з метою висловлення своєї думки про ту чи іншу обставину спра­ви і пов’язані з нею вимогу чи заперечення, а також з метою переко­нання суду у правильності своєї позиції. Посилання на докази здій­снюється з метою підсилення аргументу, в цьому сенсі доказ виступає процесуальним засобом, за допомогою якого можна переві­рити істинність аргументу, а отже, і правильність тези. При цьому самі докази не виступають в ролі суджень або аргументів. Аргумент як такий — це думка, положення, яке підтверджує правильність або хибність тези, таке тлумачення утвердилося в логіці та не піддається сумніву. Однак доказ не є думкою чи твердженням, він є інформаці­єю та виступає засобом, за допомогою якого можна перевірити істин­ність аргументу. Обставини справи також не виступають судження­ми — це об’єктивні умови, що формують доказову діяльність у справі та визначають її межі, вони обґрунтовуються тезами й аргументами та підтверджуються доказами. Осмислення обставин справи має своїм наслідком вироблення аргументів щодо них, тобто, обставини справи виступають об’єктом, у зв’язку з яким формується аргумента­ція учасників справи у доказуванні.

Розглянемо це на прикладі змодельованої справи, у якій за дого­вором замовлення про створення твору автор (позивач) створив твір і передав його замовнику (відповідачу), однак замовник не сплатив суму винагороди, яка за договором повинна бути сплачена після передачі завершеного твору замовнику. Замовник вважає, що у нього не виникло зобов’язання з виплати винагороди, оскільки твір не містить певних визначених договором елементів і тому є неза­вершеним. Обставини, які належить встановити у цій справі, це: укладення договору; створення твору; відповідність твору умовам,

Закони логіки і судове доказування визначеним у договорі, завершеність твору з точки зору умов дого­вору; передача твору від автора до замовника; виникнення у замов­ника зобов’язання з виплати винагороди. Аргументація учасників справи у цій справі може виглядати так:

1 етап — позовна заява: обґрунтування вимоги про стяг­нення суми винагороди

Теза: відповідач не виконав зобов’язання зі сплати винагороди позивачу.

Аргумент: позивач створив твір і передав його відповідачу шля­хом надсилання електронною поштою, відповідач отримав твір, проте не сплатив винагороду позивачу, чим порушив умови договору.

Підкріплення аргументу:

1) договір;

2) примірник твору;

3) електронний лист позивача до відповідача із вкладеним фай­лом, у якому міститься примірник твору;

4) електронний лист відповідача до позивача, з якого слідує, що відповідач отримав примірник твору і ознайомився з ним.

2 етап — відзив на позов: обґрунтування безпідставно­сті вимоги про стягнення суми винагороди

Теза: у відповідача не виникло зобов’язання зі сплати винагоро­ди позивачу.

Аргумент: договором передбачено виплату винагороди після передачі замовнику завершеного твору. Позивач надав відповідачу твір, який не відповідає вимогам, визначеним у договорі, а тому є незавершеним. Позивач відмовився доопрацювати твір, тобто не виконав свої зобов’язання в повному обсязі. Вимога позивача про стягнення винагороди за договором є безпідставною.

Підкріплення аргументу:

1) договір;

2) електронний лист відповідача до позивача з переліком вимог, яким згідно з договором мав відповідати твір, однак не відповідає їм, та пропозицією визначити строк, необхідний позивачу для до­опрацювання твору;

3) електронний лист позивача до відповідача з вимогою сплати­ти винагороду за вже створений твір та пропозицією визначити суму винагороди за переробку вже завершеного твору.

3 етап — відповідь на відзив: додаткове обґрунтування вимоги про стягнення суми винагороди

Теза: відповідачу передано завершений твір, що є підставою для виплати винагороди позивачу.

Аргумент: твір є завершеним, оскільки містить всі структурні частини, передбачені договором. Претензії відповідача щодо окре- мих елементів твору є результатом його суб’єктивної оцінки і сто­суються не завершення твору, а його переробки. Переробка твору не входить до обов’язків позивача за цим договором і може бути здійснена за окремою домовленістю сторін. Вимога про стягнення винагороди є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Підкріплення аргументу:

1) договір;

2) примірник твору.

4 етап — заперечення: додаткове обґрунтування безпід­ставності вимоги про стягнення суми винагороди

Теза: у відповідача не виникло зобов’язання зі сплати винагоро­ди позивачу.

Аргумент: вимоги до твору, передбачені договором, не були до- держані позивачем в повному обсязі. Твір містить всі передбачені договором структурні частини, однак одночасно у творі відсутні певні елементи, перелічені у договорі, в силу чого твір є незаверше­ним. Створення цих елементів входить до зобов’язань позивача за договором і не породжує нові правовідносини з переробки вже за­вершеного твору. Зобов’язання відповідача з виплати винагороди виникне лише тоді, коли позивачем буде передано відповідачу за­вершений твір. Вимога про стягнення винагороди є безпідставною і повинна бути залишена без задоволення.

Підкріплення аргументу:

1) договір;

2) примірник твору.

При розгляді цієї справи позивач і відповідач доводитимуть свої позиції за допомогою одного набору доказів, однак з використанням абсолютно різних тез і аргументів, а суду необхідно проаналізувати зміст тверджень учасників справи та зміст доказів і на цій підставі зробити висновок про те, чия позиція є вірною.

У наведеному прикладі можна безпомилково простежити взає­мозв’язок між тезами, аргументами й доказами та відмінності між цими категоріями. Логічна сторона доказової діяльності учасни­ків справи відображає процеси їх мислення в ході обґрунтування ними своїх вимог і заперечень, що здійснюється шляхом висунен­ня тез і аргументів, де теза — це твердження, яке потрібно дове­сти, аргумент — положення, яке наводиться на обґрунтування чи спростування тези. Докази ж виступають засобами, за допомогою яких учасники справи пояснюють свої аргументи, підкріплюють їх. Одночасно докази є засобами, з використанням яких суд може перевірити висловлені учасниками справи аргументи, перекона­тися в їх істинності чи помилковості, від так і в правильності чи помилковості тез.

Логічний аспект судового доказування включає також аналіз учасниками справи і судом інформації, що міститься у доказах, в ході дослідження доказів. Осмислення цієї інформації призводить до формування умовиводів щодо її змісту, ці висновки також мо­жуть покладатися в основу аргументації:

• у подальшій доказовій діяльності, наприклад, коли у разі на­явності розходжень у показаннях свідків обґрунтовується по­треба у їх одночасному допиті (тут тезою виступатиме тверд­ження, що свідки дали різні за змістом показання щодо одного і того ж питання, аргументом — дані з показань, які свідчать про різний зміст інформації);

• у промовах учасників справи у судових дебатах. Ці промови мо­жуть, в тому числі, містити тези про те, які обставини справи є або не є встановленими, та аргументи щодо цього, і тези про те, чи підлягають задоволенню вимоги, з аргументами на підт­вердження таких тез;

• при ухваленні судового рішення в контексті обґрунтування, які обставини справи є встановленими, оцінки аргументів учасни­ків справи та пояснення застосування норми права.

Як зазначалося вище, правова (юридична) аргументація є осно­вою мотивування судового рішення, в основу якого покладаються результати оцінки судом доказів та висновки щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємного зв’язку доказів у їх сукупності. Аргументація суду у цивільному судочинстві спира­ється на результати здійсненого у справі доказування і не може мати будь-яке інше підґрунтя, котре б суперечило змісту інформа­ції, одержаної з доказів, або мало б в основі посилання на докази, що не досліджувалися судом. Це вкотре підкреслює винятково важ­ливу роль доказування для цивільного судочинства.

Що стосується впливу правової (юридичної) аргументації на до­казування, його можна окреслити так.

По-перше, за допомогою аргументації учасник справи пояснює свою позицію, свої вимоги та заперечення. Це стосується не лише викладення аргументів у заявах по суті справи та заявах з процесу­альних питань, а й також аргументів, що висловлюються в ході до­слідження доказів, наприклад, коли учасник справи звертає увагу суду на певну особливість доказу та пояснює, чому ця особливість повинна братися до уваги.

По-друге, використовуючи аргументацію, учасник справи впливає на думку суду та інших учасників справи. У позовному провадженні змагальні засади цивільного судочинства зумовлюють таку процесу­альну поведінку сторін, яка виявляється в активному відстоюванні своєї позиції у справі. Для виконання тягаря доказування може вия- витися цілком достатнім надання доказів, що підтверджують обста­вини, покладені в основу вимог і заперечень сторони, без наведення аргументів на користь своєї точки зору. Суд здатний самостійно ви­лучити інформацію з доказів, співвіднести її із заявленими вимогами та запереченнями і зробити висновки про те, які вимоги підлягають задоволенню і в якому обсязі. Однак тільки аргументація сторони здатна забезпечити звернення судом уваги на ті аспекти, які ви­даються важливими цій стороні, і переконати суд в тому, що ці аспек­ти повинні бути враховані. За допомогою аргументації сторона може вплинути на думку суду і змінити попередньо сформовані враження про справу на користь своєї позиції. Також аргументи однієї сторони позначаються на діяльності іншої сторони: під впливом переконливо­го аргументу друга сторона може визнати певну обставину чи позов­ну вимогу, визнати позов в цілому або навпаки, відмовитися від ча­стини чи всієї сукупності заявлених нею вимог. У справах наказного і окремого провадження аргументація учасників справи спрямована на переконання суду у наявності підстав для задоволення заявлених вимог. Тобто, правова (юридична) аргументація учасників справи у доказуванні виступає способом вираження й обґрунтування своєї думки та засобом впливу на думки суду й інших учасників справи.

10.2.