Висновки до розділу 2

1. Всі спори, пов’язані із захистом прав на знаки для товарів і послуг можна класифікувати на окремі види з огляду на предмет спору:

Спори про визнання прав:

•щодо встановлення власника свідоцтва;

•щодо визнання права попереднього користувача;

•укладання та виконання ліцензійних договорів;

•щодо визнання знака добре відомим в Україні;

• про оскарження рішень Державної служби інтелектуальної власності.

Спори про оспорювання (оскарження) прав:

•про припинення дії свідоцтва на знак для товарів і послуг;

•про визнання свідоцтва на знак для товарів і послуг недійс­ним;

Спори проприпинення порушення прав на знак для товарів і послуг:

•договірні порушення прав (невиконання умов договору);

• позадоговірні порушення прав (незаконне використання знака для товарів і послуг).

2. У зв’язку з тим, що господарські суди розглядають більше справ щодо захисту прав на знаки для товарів і послуг доцільно звертатись саме до узагальненої судової практики та рекоменда­цій господарських судів при розгляді справ у порядку цивільного судочинства для удосконалення законодавства у цій сфері.

3. У результаті проведеного аналізу судових рішень у цивіль­них та господарських справах були виявлені причини виникнен­ня спорів щодо захисту прав на знаки для товарів і послуг, які можна поділити на суб’єктивні та об’єктивні.

До об’єктивних причин виникнення спорів відносяться:

•причини правового (юридичного) характеру, недоліки в нор- мотворчій діяльності: нечітке формулювання окремих норм законодавства щодо захисту прав на знаки для товарів і по­слуг; прогалини у законодавстві тощо;

•причини економічного та політичного характеру: перехід від радянської економіки до ринкової; активність учасників ринку; інтеграційні процеси тощо.

• причини організаційного (процедурного) характеру, що пов’язані із недосконалістю процедури розгляду заявок на знаки для товарів і послуг

До суб’єктивних причин виникнення спорів відносяться:

•причини, що зумовлені діями неправомірного характеру (правопорушенням), коли права належать одній особі;

•причини, що викликані діями правомірного характеру, однак не визнаються однією із сторін (право попереднього ко­ристувача; визнання знака добре відомим в Україні);

•причини, залежні від суб’єктів спору: низький рівень право­вої свідомості; правова необізнаність сторін спору; недобросо­вісність однієї із сторін.

4. Для встановлення обставин, що мають значення для вирі­шення окремої категорії спорів щодо захисту прав на знаки для товарів і послуг залучаються такі засоби доказування:

• показання сторін у вигляді позовних вимог та заперечень проти позову;

•письмові докази. Обов’язковим письмовим доказом у зазна­ченій категорії справ є документи, що підтверджують право на знак для товарів і послуг;

•речових доказів у вигляді предметів матеріального світу, що містять знак для товарів і послуг або позначення, що вико­ристовуються іншою особою.

5. Свідоцтво України на знак для товарів і послуг є допусти­мим засобом доказування для підтвердження факту існування права інтелектуальної власності на торговельну марку у спорах про порушення прав власника свідоцтва.

6. У спорах про визнання свідоцтва на знак для товарів і по­слуг недійсним існування права інтелектуальної власності на торговельну марку відноситься до презумпції, що може бути спростована у судовому процесі іншими засобами доказування (спростовна презумпція).

7. Такий засіб доказування як показання свідків майже не за­лучається до справ щодо захисту прав на торговельні марки, ос­кільки у вирішенні даних спорів важливою є думка споживачів, їх асоціація зі знаком для товарів і послуг. При цьому врахову­ється думка не однієї особи, а певного кола споживачів конкрет­них товарів і на конкретному ринку. Не можна вважати показан­нями свідка, наприклад окрему анкету споживача з відповідями на питання соціологічного опитування через те, що письмові по­яснення свідків за відповідних обставин приймаються судом як письмові докази (ст. 64 ЦПК).

8. У спорах про порушення прав власника свідоцтва, про ви­знання свідоцтва на знак для товарів і послуг недійсним та у спорах про дострокове припинення дії свідоцтва через перетворення позна­чення у загальновживане виникає необхідність проведення дослід­жень, заснованих на використанні спеціальних знань, та залучення в якості одного із засобів доказування висновку судового експерта.

6. Судово-експертне дослідження торговельних марок є одним із видів судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності, яка має притаманні лише цьому виду судової експертизи особливості як один з засобів доказування по цивільно-правових спорах.

Особливість судової експертизи торговельних марок полягає в специфічності об’єктів дослідження. Торговельні марки досліджу­ються у комплексі порівняння їх ознак, тісної взаємодії з товарами та послугами, для яких їх зареєстровано, та з позиції сприйняття їх середнім споживачем. При цьому споживач виступає як абстрак­тна категорія, що означає середнього споживача, тобто особу, яка володіє інформацією щодо товару чи послуги, маркованої торго­вельною маркою у звичайному для більшості споживачів обсязі і не має додаткових відомостей про товар чи послугу внаслідок профе­сійної діяльності або будь-якого попереднього вивчення ринку.

Необхідність дослідження торговельних марок через призму сприйняття її споживачем та в умовах, що склалися на ринку, спричиняє суб’єктивність висновків судового експерта, які базу­ються більше на логічному мисленні та досвідченості експерта, ніж на чітко встановленій послідовності застосування методів, прийомів та технічних засобів (методика судової експертизи), які застосовуються при проведенні інших видів судових експертиз, особливо криміналістичних.

Визначені теорією судової експертизи методи та підходи до до­слідження об’єктів не можуть бути повністю пристосовані до про­ведення СЕТМ. Зважаючи на правову природу таких об’єктів до­слідження як торговельні марки, складність вирішуваних задач та вибір методів для їх вирішення при проведенні СЕТМ вимагає вироблення притаманних лише цьому виду дослідження мето­дичних підходів.

7. Для надання об’єктивного висновку з поставлених на вирі­шення СЕТМ питань, необхідно розглянути доцільність досліджен­ня та оцінки судовим експертом таких обставин, що входять до предмету доказування як, наприклад, «введення в оману», «набут­тя позначенням розрізняльної здатності», «відомість комерційного (фірмового) найменування», тобто обставин, встановлення яких за­лежить від сприйняття об’єкта дослідження середнім споживачем.

Джерелами доказів для встановлення таких фактичних даних є думка середнього споживача, від сприйняття якого і залежить наявність або відсутність наведених вище фактичних даних. Як свідчить зарубіжна практика, ці обставини встановлюються да­ними (висновками, результатами) соціологічних опитувань, які, зазвичай, відносять до письмових доказів.

Віднесення результатів соціологічних опитувань до письмових доказів є сумнівним з огляду на те, що необхідність їх отримання виникає після відкриття провадження у цивільній справі, а однією з ознак письмових доказів є виникнення їх поза зв’язком із судо­вим процесом. Крім того, висновки соціологічних опитувань потре­бують встановлення порядку їх отримання, дослідження та оцінки у судовому процесі. Саме суд повинен дати оцінку зазначеному джерелу доказів за своїм внутрішнім переконанням, а відомості, що містяться у ньому визнати встановленим юридичним фактом.

9. До питань, які потребують вирішення при використанні ре­зультатів соціологічних опитувань як джерела доказів у судово­му процесі слід віднести:

•визначення достовірності даних соцопитувань;

•відсутність встановленого законодавством механізму призна­чення та проведення соціологічних опитувань;

• складність оцінки результатів соціологічних опитувань як джерела доказів у суді;

•висока вартість проведення соціологічних опитувань.

10. Альтернативним вирішенням проблеми дослідження об­ставин, встановлення яких залежить від сприйняття їх спожива­чем та виключення надання суб’єктивних висновків судовим екс­пертом при дослідження таких обставин є призначення комісій­ної експертизи. На відміну від інших видів судових експертиз (додаткової, повторної, комплексної), призначення яких чітко регламентоване процесуальними кодексами, зокрема ЦПК Украї­ни, випадки призначення та проведення комісійної експертизи не визначені процесуальним законодавством.

Тому, пропонується, для такого об’єкта інтелектуальної влас­ності як торговельна марка, призначати комісійну експертизу у випадку, коли вплив суб’єктивної думки експерта на результати дослідження найбільш високий, тобто для дослідження обставин, встановлення яких залежить від сприйняття їх споживачем. Така спеціальна процедура призначення комісійної експертизи дозволить уникнути надання суб’єктивних висновків з поставле­них на вирішення судової експертизи питань за рахунок прове­дення дослідження та надання висновку не одним суб’єктом, а за участю декількох експертів — фахівців в одній галузі знань. Крім того, процесуальним законодавством передбачена можли­вість надання окремого висновку експертом, який не згодний з висновками комісії з усіх питань або з питань, які викликають розбіжності.