Висновки до розділу 1

1. Важливим завданням цивілістичної науки є встановлення чіткого категоріального апарату для кожної галузі дослідження, що забезпечує уникнення будь-яких непорозумінь у подальшій правозастосовній практиці.

Незважаючи на закріплення поняття доказів цивільним проце­суальним законодавством (ст. 57 ЦПК України), у теорії існують різні підходи до визначення поняття доказів, а саме у вузькому ро­зумінні (як факти, фактичні дані, відомості про факти, які мають значення для встановлення обставин справи) та у широкому розу­мінні (докази визначають через єдність їх змісту (фактичні дані), процесуальної форми (засоби доказування) та встановленого проце­суального порядку їх одержання, дослідження і оцінки.

З огляду на такі філософські категорії як «зміст» та «форма», що відображають діалектичну єдність суттєвих сторін явищ дійс­ності, більш коректним буде визначення доказів у поєднанні їх змісту та процесуальної форми. Тому, під поняттям докази слід розуміти будь-які фактичні дані, що містять інформацію про об­ставини, що мають значення для правильного вирішення справи, одержані, досліджені та оцінені судом із дотриманням встановле­ного законом процесуальному порядку, виражені у встановленій процесуальній формі і повинні відповідати вимогам належності, допустимості, достатності та достовірності.

2. На підставі того, що суд повинен мати можливість безпосеред­ньо досліджувати здатність джерела доказів сприймати, зберігати і відтворювати відомості щодо обставин справи (джерелом свідчень свідків є особа свідка, пояснень сторони — сторона, висновків екс­перта — експерт і письмовий документ, який він склав, — експер­тний висновок, речового доказу — предмет матеріального світу) пропонується розмежувати поняття «джерела доказів» та «засоби доказування». Відмінність джерел доказів від засобів доказування також можна прослідкувати при розгляді класифікації доказів.

Джерелом судових доказів в цивільному процесі є особи й предмети матеріального світу, що вбирають, зберігають і відтво­рюють у судовому засіданні відомості, які мають значення для справи. Засоби доказування - це процесуальна форма одержання фактичних даних, що містять інформацію про обставини справи, безпосередньо від джерел доказів.

3. Судове доказування є складною та багатоаспектною діяль­ністю, яку розуміють в літературі як комплексне явище, що по­єднує філософський, інформаційний, логічний, психологічний та інші моменти.

Під доказуванням слід розуміти розумову і процесуальну діяль­ність відповідних учасників судочинства, яка здійснюється в уре­гульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на зясування дійсних обставин справи та вирішення спору по суті.

4. При цьому пропонується за розумовою (логічною) діяльністю, що спрямована на формування у судді переконання в достовірності фактів та обставин справи, шляхом подачі своїх доводів, міркувань та заперечень сторонами, закріпити поняття «доведення», як скла­дову більш широкого поняття «процесуального доказування».

5. Для правильного визначення кола фактичних даних та обста­вин, що підлягають доказуванню у цивільному процесі, слід роз­межувати поняття «предмет доказування» і «межі доказування».

Під предметом доказування слід розуміти сукупність обставин, від встановлення яких залежить вирішення справи по суті. Предмет доказування по цивільній справі має два джерела формування:

1) підстави позову і заперечення проти позову;

2) норма матеріального права або сукупність норм, що підляга­ють застосуванню.

Для визначення всієї сукупності фактичних даних, що підляга­ють доказуванню, у тому числі і ті, що мають процесуальне зна­чення, пропонується застосовувати термін «межі доказування».

Якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно бути встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає кордо­ни, обсяг і глибину дослідження всіх істотних обставин справи.

6.

Тому, до елементів доказування (як розумової діяльності — доведення) пропонується відносити:

1) формування доказової бази у справі (фактичних даних та об­ставин, що підлягають доказуванню) і визначення на їх під­ставі предмета і меж доказування;

2) дослідження доказів;

3) оцінку доказів;

4) формування судом висновку по справі.

До стадій доказування, як процесуальної діяльності пропону­ється відносити:

1) твердження про факти;

2) зазначення заінтересованих осіб щодо доказів;

3) подання доказів;

4) витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою;

5) надання судових доручень щодо збирання доказів;

6) дослідження (перевірка) доказів;

7) результат оцінки доказів — прийняття судового рішення.

При цьому елементи доказування не співпадають за обємом і межами процесуальних дій як зі стадіями доказування так і зі стадіями цивільного процесу.

7. Проведений аналіз дозволяє виділити особливості кожного із засобів доказування:

1) Відповідно до ст. 57 ЦПК України пояснення сторін, тре­тіх осіб та їх представників, отримані не за процедурою допиту свідків, не можуть використовуватися як засіб до­казування.

2) Показання свідків викладені у їх письмових поясненнях (на­приклад, якщо пояснення таких осіб мають значення для справи і допитати їх неможливо) приймаються судом як письмові докази.

3) Письмові докази переважно виникають до відкриття провад­ження у справі, поза звязком з ним і виходять від осіб, що не займають ще процесуального положення сторони, інших осіб, що беруть участь в справі або експерта.

4) Аудіо- і відеозаписи не можна повністю віднести ні до речо­вих доказів ні до письмових, тому пропонується виділити їх як самостійний засіб доказування.

5) Однією з особливостей змісту висновку експерта є науковий характер фактичних даних, які містяться у ньому, що висту­пає гарантією його обєктивності та достовірності. Водночас високий науковий авторитет висновку експерта не надає йому наперед встановленої сили.

8. Інститут доказування є міжгалузевим. Аналіз структури ін­ституту доказування дозволяє говорити про утворення його за­гальними і спеціальними нормами, що містяться у процесуаль­них кодексах, та нормами матеріального права.

Дослідження взаємозвязку норм матеріального та процесуаль­ного права у процесі доказування дозволив говорити про значний вплив норм матеріального права на інститут доказування, що ви­являється у наступному:

•зміст норм матеріального права, що регулюють спірні право­відносини, визначає предмет доказування - сукупність обста­вин, що мають значення для вирішення спору по суті;

•норми матеріального права встановлюють правила допустимос­ті доказів та вимоги до окремих видів засобів доказування;

•норми матеріального права закріплюють презумпції - спеці­альні правила доказування, за допомогою яких перерозподі­ляється обовязок по доказуванню;

•норми матеріального права регулюють розподіл обовязків по доказуванню та належність сторін у цивільному процесі;

•орієнтиром для висновку про належність доказів є норми ма­теріального права;

•нормами матеріального права у багатьох випадках для окремих категорій справ визначається перелік необхідних доказів;

•матеріальне значення має результат доказової діяльності.