УСНІ ДОКАЗИ

До усних доказів належать пояснення сторін, третіх осіб і покази свідків. Покази свідка — один із найпоширеніших засобів доказування у цивільному процесі. Свідком (testis) є особа, якій відомі які-небудь обставини, які стосуються справи.

Не є доказом покази свідка, який не може вказати на джерело своєї обізнаності.

Свідком є юридично не заінтересована особа, яка не є суб’єктом спірного правовідношення. Проте це не усуває певну заінтересованість свідка як знайомого, співробітника, родича. Тому суд під час допиту свідка з’ясовує його стосунки зі сторонами, що дозволяє оцінити до­стовірність пояснень свідка.

Однією з найбільших проблем під час допиту свідка є умисна або мимовільна недостовірність показів свідка та способи боротьби з нею. Для практичних працівників це одна з найгостріших проблем, яка завдає непоправної шкоди як інтересам окремих осіб, так і держави в цілому^[120]. У літературі наголошується, що люди, виступаючи в суді, з різних міркувань перекручують істину. І хоча свідки підлягають по­каранню за лжесвідчення, випадки притягнення їх до відповідальності трапляються рідко.

Неправдиві покази свідків не завжди умисні. Є люди, які позбав­лені можливості точно відтворювати те, що ними пережито. Кожного разу спогад подається в особливому ракурсі, який може і не відпо­відати змісту факту, що мав місце насправді. Таким чином, побачене, почуте відновлюється в суді у різній повноті й забарвленні залежно від цілей і мотивів, які керують людиною, та її вроджених психічних властивостей^[121]. Важливо розділяти суб’єктивну добросовісність свідка й об’єктивну достовірність його показів. Тому від людини, яка принесла у судове засідання емоції, суб’єктивні оцінки та пристрасті, адвокату важливо навчитись брати лише те, що потрібно для встановлення іс­тини у справі.

Приклад. У справі за позовом С. свідок Н. не приховувала свого став­лення до позивача і буквально виплескувала негативні емоції на нього. Попри це адвокат наполягав на її допиті, оскільки при всій неприязні вона свідчила про факти, які об’єктивно говорили на користь заявле­ного позову. Адвокат так склав план допиту, щоб надати можливість свідку вилити свою неприязність до позивача, після чого максимально доброзичливо і дружелюбно розпитав про фактичні обставини, важливі для суті спору. При цьому він влаштував усе так, щоб позивач під час допиту був відсутній (мовляв, запізнюється з відрядження). Покази Н. зіграли ключову роль в ухваленні рішення.

Утім варто знати й про таке. Людина певного темпераменту, даючи покази й гіперболізуючи яскраві емоції, розповідаючи про факти, які їх викликали, мимоволі хоче обґрунтувати свій психологічний стан, часом на шкоду реальності. У наведеному вище випадку причиною ворожості були обставини, не пов’язані безпосередньо зі змістом спо­ру. Тому адвокат припустив, що чесна і порядна жінка, висловивши свою негативну оцінку щодо фактів, які її особисто не стосувалися, розповість по суті спору все чесно і відверто. Попри певний ризик усе так і сталося.

Досвідчені юристи нерідко надмірно скрупульозно допитують свідка про взаємини сторін, що істотно впливає на подальший допит. Спокуса збрехати у деяких свідків нерідко виникає через ілюзію своєї невраз­ливості та безкарності, формування переконаності в тому, що вони легко і просто всіх «переграють». Детальний, спокійний і врівнова­жений допит, позбавлений емоційного забарвлення, увага до дрібниць і неточностей досить швидко «витвережують» потенційного брехуна, позбавляють його ілюзій і вносять корекцію в початкові наміри гово­рити неправду. Сприяє цьому і введення в ЦПК присяги та підписання тексту присяги.

У літературі висловлено критичне судження щодо принесення при­сяги, яка, на думку авторів, ґрунтується тільки на урочистості й етичних аспектах, що не є обов’язковою умовою для поведінки окремих суб’єктів, а тому таке становище породжує нерівність^[122]. Як заміна пропонується «детектор брехні» (поліграф). Питання про застосування поліграфу вимагає глибоких і різнобічних досліджень. На наш погляд, застосу­вання «детектора брехні» несумісне з принесенням присяги, оскільки це не лише ритуал, а й дія, яка має важливий правовий зміст і глибокі психологічні корені та настанови на «правду». І навіть там, де за згодою свідка його застосовують (наприклад, у США), ніхто не ставить під сумнів доцільність принесення присяги.

Крім того, достовірність показів свідка багато в чому залежить від умов, у яких він сприймав і відтворював події. І якщо добросовіс­ний свідок неправильно сприйняв і оцінив події, про які він дає покази, то поліграф у цьому випадку не допоможе.