Судове доручення на збирання доказів
Судовим дорученням щодо збирання доказів є уповноваження судом, котрий розглядає справу або заяву про забезпечення доказів, іншого суду здійснити певні процесуальні дії щодо доказів, які знаходяться в межах територіальної підсудності (у ч.
1 ст. 87 ЦПК — юрисдикції — А.Ш.) цього суду. Термін «територіальна юрисдикція» є доволі спірним: на думку А. П. Задорожної, «виділення цього терміна дещо суперечить природі цивільної юрисдикції, яка розмежовує компетенцію між судовими та несудовими органами або між різними судовими органами і при цьому територія не має відповідного значення. Територіальний критерій притаманний «підсудності»[759]. З цим твердженням варто погодитися, оскільки юрисдикція визначає, які суди мають повноваження на розгляд справ за правилами цивільного судочинства, в той час як територі- альна підсудність характеризує розподіл справ між судами за критерієм місця проживання (перебування, знаходження) учасників справи, заподіяння шкоди, виконання договору, знаходження майна відповідача, виконання виконавчого напису нотаріуса, інших передбачених законом місць. У параграфі 3 Глави 2 Розділу І ЦПК поняття юрисдикції і територіальної підсудності вживаються як рівнозначні, що є термінологічно некоректним.Окрім знаходження доказів за межами територіальної підсудності суду, який розглядає справу або заяву про забезпечення доказів, процесуальний закон не містить інших підстав, за яких може даватися судове доручення щодо збирання доказів. Клопотання заінтересованого учасника справи не є обов’язковим для ініціювання цієї процедури, суд може прийняти таке рішення і з власної ініціативи. Доручення на збирання доказів надається на підставі ухвали суду, у якій зазначаються обставини, що підлягають з’ясуванню, і докази, що повинні бути зібрані відповідним судом. З матеріалів судової практики слідує, що найбільш поширеними запитами у судових дорученнях є здійснення таких процесуальних дій:
1) допит свідка.
Проживання або перебування свідка в іншій місцевості не є перешкодою для виклику такого свідка до суду, який розглядає справу або заяву про забезпечення доказів, адже процесуальний закон передбачає відшкодування свідку витрат, понесених у зв’язку з переїздом до іншого населеного пункту, найму житла та втраченого заробітку (ч. 1 ст. 139 ЦПК). Окрім того, допит свідка може здійснюватися в режимі відеоконференції у приміщенні суду за місцем проживання (перебування) свідка (ч. 6 ст. 212 ЦПК). Однак через хворобу, старість, інвалідність чи інші поважні причини, які унеможливлюють прибуття свідка до суду, його допит здійснюється судом у місці проживання (перебування) свідка (ч. 14 ст. 230 ЦПК). Зокрема, у справі про встановлення факту участі заявника у антитерористичній операції у складі окремої тактичної групи, що розглядалася Орджонікідзевським районним судом м. Харкова, заявник подав клопотання про доручення Селидівсько- му міському суду Донецької області допитати двох свідків з питань участі заявника у бойових діях. Клопотання обґрунтовувалося тим, що обидва свідки проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, а саме військовій частині А4279 у м. Кропивниць- кий поблизу м. Селидове Донецької області, і не можуть прибути до м. Харкова. Враховуючи потребу допиту цих свідків для встановлення обставин справи, клопотання було задоволене[760];2) огляд доказів за їх місцезнаходженням. Будівлі, земельні ділянки та інші об’єкти, які неможливо доставити до суду, оглядаються на підставі доручення судом, в межах територіальної підсудності якого вони знаходяться. Огляду можуть підлягати не лише речові докази: так, у цивільній справі про визнання недійсними договорів оренди і суборенди, яку розглядав Гусятинський районний суд Тернопільської області, представник позивача заявив клопотання про огляд доказів, що містяться в матеріалах адміністративної справи Хмельницького окружного адміністративного суду. Представник позивача пояснив, що він здійснив ознайомлення з матеріалами адміністративної справи та виявив у них договори, зміст яких не в повній мірі відповідає договорам, наданим одним з відповідачів у цивільну справу.
Суд задовольнив клопотання і доручив Хмельницькому окружному адміністративному суду провести огляд матеріалів адміністративної справи та відповісти при цьому на питання, що стосуються сторін, предмету і строку договорів, які містяться у матеріалах адміністративної справи[761]. Слід звернути увагу, що процесуальний закон не передбачає безпосередньо повноваження суду, який дає судове доручення, визначити перелік питань, відповіді на які необхідно одержати при проведенні огляду доказів. Однак як свідчить наведений приклад, така потреба може існувати, при цьому відповіді на питання суду, який видав доручення щодо збирання доказів, можуть мати істотне значення для спра- ви[762]. Тому доцільно передбачити таку можливість у ч. 2 ст. 87 ЦПК;3) одержання необхідних матеріалів для проведення судової експертизи. Як правило, такі випадки стосуються одержання зразків почерку та/або підпису особи, яка не може прибути до суду, котрий розглядає справу або заяву про забезпечення доказів, у зв’язку з чим на вчинення цих дій уповноважується суд за місцем знаходження відповідної особи. Наприклад, у справі, яку розглядав Київський районний суд м. Полтави, була призначена почеркознавча експертиза, для проведення якої потребувалися зразки підпису позивача. У зв’язку зі значною віддаленістю місця проживання позивача від місцезнаходження суду та за станом здоров’я позивач не міг прибути до Київського районного суду м. Полтави для надання зразків свого підпису. На цій підставі відбір необхідних зразків підпису позивача був доручений Хмельницькому міськрайонному суду Хмельницької області[763].
Слід зазначити, що формулювання, уживане у ч. 1 ст. 87 ЦПК «суд (...) доручає відповідному суду вчинити певні процесуальні дії», тлумачиться багатьма судами дуже широко, а доручення, що видаються ними, часто виходять далеко за межі збирання доказів. В матеріалах практики розгляду цивільних справ дуже поширені випадки, коли судове доручення стосується вручення відповідачу позовної заяви з доданими до неї документами та допиту відповідача з питань, чи визнає він позовні вимоги, чи надасть він відзив на позовну заяву і чи згоден на розгляд справи без його участі[764].
При цьому у матеріалах справ відсутні будь-які дані про допит відповідача як свідка, тобто, суди доручають іншим судам вчинення дій, які за своїм змістом не належать до збирання доказів.Таке розуміння норми ч. 1 ст. 87 ЦПК є невірним, адже вона спрямована виключно на забезпечення потреби в одержанні судом доказів, які знаходяться за межами його територіальної підсудності. Всі інші дії, що не мають зв’язку зі збиранням доказів, виходять за межі судового доручення, виданим на підставі ч. 1 ст. 87 ЦПК, однак у судовій практиці надзвичайно багато прикладів застосування судами розглядуваної норми не за її призначенням.
З цього приводу свою правову позицію висловила, зокрема, суддя Печерського районного суду м. Києва О. В. Батрин, зазначивши, що ухвала Краматорського міського суду Донецької області від 6 грудня 2018 року про доручення допиту відповідача з приводу позовних вимог та розгляду справи за відсутності відповідача не підлягає виконанню. Положення вказаної норми дозволяє суду здійснювати окремі доручення не щодо виконання будь-яких процесуальних дій, а лише щодо збору доказів; законодавець ставить в залежність виконання окремого доручення лише необхідністю збирання доказів. Показання відповідача, отримані під час його допиту, не є доказами у розумінні цивільного процесу, за винятком випадку, передбаченого ст. 234 ЦПК України. Однак про допит відповідача як свідка у цій справі не йшлося, тому ухвала була повернута Краматорському міському суду Донецької області без виконання[765].
Ця позиція є обґрунтованою, оскільки, як зазначено вище, доручення на здійснення яких-небудь інших процесуальних дій, що не пов’язані із збиранням доказів, не охоплюється метою і змістом норми ч. 1 ст. 87 ЦПК. На підставі цієї норми судове доручення повинно видаватися лише щодо дій, наслідком яких буде отримання інформації, яка має доказове значення, і залучення у справу доказу, що необхідний для встановлення обставин справи.
Нечіткість законодавчого формулювання ч.
1 ст. 87 ЦПК зумовлює потребу в її уточненні шляхом викладення у такій редакції: «Суд, який розглядає справу або заяву про забезпечення доказів, у разі виникнення потреби в збиранні доказів за межами його територіальної підсудності доручає відповідному суду зібрати ці докази.».З метою забезпечення повноти в одержанні інформації, яка міститься у доказах, щодо збору яких дається судове доручення, ч. 2 ст. 87 ЦПК доцільно викласти у такій редакції: «В ухвалі про судове доручення коротко викладається суть справи, що розглядається, зазначаються учасники справи, обставини, що підлягають з’ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення, зокрема перелік питань, поставлених учасниками справи та судом свідку або питань, відповіді на які необхідно одержати при огляді доказів за місцем їх знаходження.».
В цілому щодо стадії залучення доказів у справу можна підвести такі підсумки. Дія механізму доказування на цій стадії спрямовується на одержання доказів, необхідних для встановлення обставин справи. Процедури подання, витребування і забезпечення доказів, призначення судом експертизи, судового доручення щодо збирання доказів доволі ретельно деталізовані у процесуальному законі, однак певні недоліки його норм ускладнюють функціонування механізму доказування у цивільному судочинстві. Запропоновані удосконалення розглянутих положень ЦПК забезпечать досягнення чіткості і повноти процесуально-правового регулювання, що матиме безпосередній вплив на ефективність доказування, своєчасність розгляду і вирішення цивільних справ.
9.3.