Принципи цивільного процесуального права та їх реалізація у механізмі доказування

Основу цивільного процесуального права становлять його прин­ципи, що визначають демократичні гарантії цивільного судочин­ства. Принципи (від латинського «principium» — основа, начало) виражають природу і сутність галузі, базис, на якому вона ґрунту­ється.

Принципи цивільного процесуального права «закріплюють поло­ження, що визначають зміст правосуддя, і виступають критерієм правомірності поведінки учасників цивільних процесуальних право­відносин, визначають структуру всіх процесуальних норм, стадій та інститутів і спрямовують процесуальну діяльність на досягнення цілей та завдань, що поставлені державою перед правосуддям у ци­вільних справах»^[213], «визначають загальні підходи у здійсненні право­суддя, сприяють правильному розумінню і тлумаченню норм проце­суального права, становлять основу застосування аналогії права»^[214].

У ч. 3 ст. 2 ЦПК принципи цивільного судочинства визначені як його засади, тобто, законодавець надав термінам «принцип» і «заса­да» синонімічне значення. Водночас, деякі учені вважають, що за­значені категорії хоч і близькі, проте не тотожні.

Зокрема, В. Божко дійшов висновку, що «термін «засада» є шир­шим за своїм змістом та охоплює також і ті явища, які окреслюються категорією «принцип». Так, наприклад, засади правового регулюван-

Принципи цивільного процесуального права, покладені в основу функціонування механізму доказування ня оплати праці охоплюють принципи та функції оплати праці, її правовий режим та механізм правового регулювання; визначають суб’єктів оплати праці, їх правосуб’єктність, гарантії реалізації ними свого правового статусу тощо.

Інше пояснення з приводу досліджуваних явищ наводить Н. Ю. Голубєва, зазнаючи таке: «принципи цивільного процесуаль­ного права та загальні засади цивільного судочинства однакові в тому, що є основними засадами, які проходять через весь цивіль­ний процес, зумовлюючи зміст кожного з його інститутів і його норм. Їх різниця у тому, що невід’ємною ознакою загальних засад цивільного судочинства є точне формулювання і нормативне за­кріплення в чинному законодавстві. Крім того, у правозастосуванні вони діють безпосередньо»^[218]. При цьому під принципами цивільного судочинства учена розуміє «визначальні ідеї, засади, згідно з якими відбувається регулювання відносин, що виникають у сфері судочинства, і які виражають завдання правосуддя у цивільних справах, характеризують методи їх здійснення»^[219].

Якщо звернутися до філологічного змісту термінів «засада» і «принцип», засада означає «основа чогось; те головне, на чому ґрун­тується, базується що-небудь; вихідне, головне положення, принцип; основа світогляду, правило поведінки»^[220]; принцип — «основне вихід­не положення якої-небудь наукової системи, теорії, ідеологічного на­пряму; основний закон якої-небудь науки; особливість, покладена в основу створення, здійснення чого-небудь, спосіб створення або здій­снення чогось; переконання, норма, правило, яким керується хто-не- будь у житті, поведінці»^[221]. Нескладно помітити, наскільки збігається зміст обох категорій, як тісно переплітаються їх тлумачення.

На неможливість чіткого відокремлення поняття «засада» від по­няття «принцип» звернув увагу також Г. П. Тимченко, зазначивши, що «наявність великого ступеня спільності не дозволяє розмежувати ці поняття і поставити їх у різні смислові ряди»^[222]. У правовому регу­люванні не існує жодного критерію, керуючись яким можна було б аргументовано стверджувати, що принцип і засада є різними явища­ми, тому законодавець цілком справедливо використовує їх у ч. 3 ст. 2 ЦПК як синоніми. Принципи чи засади цивільного процесуаль­ного права — це ті основоположні начала, які скеровують всю діяль­ність із здійснення правосуддя у цивільних справах.

Кожен такий принцип уособлює, з однієї сторони, певну ідею про те, яким має бути цивільне судочинство, щоб воно мало здатність

Принципи цивільного процесуального права, покладені в основу функціонування механізму доказування задовольняти потребу у судовому захисті кожного члена суспіль­ства.

З іншої сторони, принципи цивільного процесуального права ві­дображають тенденції розвитку суспільства та е відповіддю на ви­клики, породжені суспільством. Вони знаходяться не у сталому, од­ного разу визначеному вигляді, а змінюються під впливом певних суспільних явищ та з урахуванням цих явищ. Варто підтримати думку, що «формування принципів права підпорядковувалося вирі­шенню практичних завдань — прийняттю рішень у конкретних жит­тєвих ситуаціях (казусах). Своїм формуванням принципи права й до­тепер значною мірою зобов’язані судовій практиці, а не законодав­цю»^[224]. Дійсно, принципи цивільного процесуального права часто утворюються не в силу закріплення певної законодавчої вказівки, а шляхом формування у практиці розгляду цивільних справ; їх норма­тивний вираз є наслідком, а не першопричиною виникнення. Зокре­ма, принцип неприпустимості зловживання процесуальними права­ми з’явився у вітчизняній правовій системі із набранням чинності новою редакцією ЦПК як реакція законодавця на тип недобросовіс­ної процесуальної поведінки. Впродовж багатьох років різні способи зловживання процесуальними правами застосовувалися учасника­ми справи та їх представниками як тактика ведення процесу, що мала на меті затягування строків розгляду справи, створення не­сприятливого становища для другої сторони, досягнення іншого ба­жаного результату, який не був би досягнутий внаслідок добросовіс­ної реалізації процесуальних прав, при цьому не існувало будь-яких заходів впливу на осіб, що допускали таку поведінку.

У зарубіжній доктрині принципи права часто називають уза­гальненими стандартами^[225], що є цілком вірним. Принципи цивіль­ного процесуального права визначають основний зміст цивільного судочинства та е стандартом його здійснення, який підлягае обов’язковому застосуванню і суворому дотриманню.

Як зауважує О. Ф. Воронов, «при знанні основних принципів про­цесуального права можливе правильне застосування окремих про­цесуальних норм та інститутів, тим самим здійснення повною мірою властивої їм службової ролі»^[226]. Цю тезу доповнює В. Т. Батичко: «принципи дають можливість з’ясувати зміст та значення чинних цивільних процесуальних норм, зрозуміти та усвідомити необхід­ність вдосконалення цивільного процесуального законодавства, тобто, враховувати їх при формулюванні нових, більш прогресивних з точки зору ідеальної моделі правосуддя, норм»^[227]. Інакше кажучи, знання змісту принципів формує уявлення про зміст і порядок за­стосування інших норм цивільного процесуального права та напря­ми їх удосконалення.

Серед ознак принципів цивільного процесуального права можна виділити такі:

1) нормативність. Будь-яка науково чи практично обґрунтована пропозиція не набуває значення принципу права, доки не одер­жить втілення у нормі права. В силу нормативного закріплення принципи права «утворюють систему координат, на яку орієнту­ється законодавець, що дозволяє йому уникати прийняття рішень, які не вписуються в цю систему»^[228]. З об’єктивної сторони принципи цивільного процесуального права уособлюють результат розвитку суспільства і держави у вигляді ідей, начал, основ цивільного судо­чинства. Суб’єктивна сторона принципів має вияв у їх нормативно­му виразі, як у безпосередньому, конкретному, коли принцип за­кріплений у нормі права, так і у смисловому, опосередкованому, коли зміст принципу встановлюється з аналізу певних норм^[229].

2) імперативність (обов’язковість) — визначена законом необхід­ність дотримуватися принципів у кожному і будь-якому випадку, неможливість відмови від їх застосування на власний розсуд. Імпе­ративний характер принципів цивільного процесуального права означає категоричність їх приписів, обов’язковість їх застосування та відсутність вибору іншої поведінки, ніж та, що обумовлена відпо­відним принципом;

3) регулятивність, тобто здатність впливати на поведінку суб’єк­тів цивільних процесуальних правовідносин, визначати межі їх дозволеної або необхідної поведінки, при цьому регулятивний вплив норм-принципів відрізняється від впливу інших норм права. З цього приводу у наукових дослідженнях зауважується, що «озна­ка регулятивності принципів права знаходить свій вияв у тому, що нормам права притаманна активність і матеріальність щодо вирі­шення порушених правовідносин. Сама ж регулятивність цивіль­ного процесуального права проходить на вищому рівні, тобто вона є всезагальною та абстрактною»^[230]. Принципи цивільного процесуаль­ного права здійснюють регулятивний вплив через реалізацію від­повідних норм та одночасно виступають безпосереднім регулятором правовідносин, що складаються у цивільному судочинстві, на більш високому рівні. Наприклад, принцип змагальності безпосе­редньо закріплений у ст. 12 ЦПК і визначає у такий спосіб основу здійснення доказової діяльності у цивільних справах. Одночасно принцип змагальності реалізується через численні норми, які вста­новлюють тягар доказування, підстави звільнення від доказуван­ня, правила подання доказів тощо;

4) субординаційність, пріоритет норм-принципів над іншими нор­мами права. Хоча принципи по суті є правовими нормами, вони од­ночасно виступають «засобами більш високого рангу»^[231]. Норми-прин- ципи відрізняються від звичайних правових норм «своєю фундамен­тальністю, ступенем узагальнення, стабільністю та стійкістю, значимістю для всього процесу правового регулювання»^[232], вони мають «підвищену стабільність» порівняно з іншими правовими нор- мами»^[233], «мають вищий ступінь об’єктивності та виступають системо­утворюючим елементом права»^[234]. Співвідношення норм права і принципів можна проілюструвати за допомогою такої тези: «норми права зазвичай є проявами дії принципів, засобами їх конкретиза­ції»^[235]. Принципи цивільного процесуального права є фундаментом, на якому побудовані всі інші цивільні процесуальні норми, на якому відбувається формування нових законодавчих положень усієї галузі;

5) системність, яка означає «їх взаємозв’язок, взаємообумовле- ність, узгодженість змісту і форм реалізації. В процесі теоретичних досліджень і практичного використання необхідно враховувати не тільки власну специфіку принципів, але й ті якості, яких принци­пи набувають в системному стані»^[236]. Принципи цивільного процесу­ального права концептуально поєднані та взаємопов’язані, тому значення кожного з них встановлюється не лише з його індивіду­ального змісту, а й також із взаємодії всіх принципів. Вони утворю­ють систему основних вимог, що висуваються законом до порядку здійснення правосуддя у цивільних справах, і у своєму системному стані розкривають основоположні риси цивільного судочинства;

6) універсальність. Здатність виступати принципом права має не кожна норма, а лише та, що підлягає застосуванню у кожному випадку, незалежно від виду провадження, у якому розглядається справа, та від особливостей самої справи. Цілком вірною є думка, що «принципи встановлюють правила для невизначеної кількості випадків певного виду і невідомої кількості осіб певної категорії»^[237], проте водночас вони розраховані на застосування у кожній і будь- якій цивільній справі. За винятком принципу змагальності, дія якого має обмежений характер, що буде детально проаналізовано далі, та принципу відшкодування судових витрат сторони, на ко­ристь якої ухвалене судове рішення, котрий не може застосовувати­ся у справах, у яких відсутня друга сторона, всі принципи цивіль­ного процесуального права мають універсальний характер та по­ширюються на цивільне судочинство у цілому;

7) непорушність. Принципи цивільного процесуального права іс­нують не задля декларації певних цінностей, а для реального вті­лення цих цінностей у правосудді. Як законодавча вимога імпера­тивного характеру, кожен принцип повинен застосовуватися у стро­гій відповідності до правила, що сформульоване у цьому принципі, а відхилення від встановлених вимог тягне певні негативні наслідки.

Будучи нормами права більш високого рівня, принципи цивіль­ного процесуального права становлять нормативний базис функ­ціонування механізму доказування. Вони виступають регулятором цивільних процесуальних правовідносин та є концептуальними за­садами, на яких здійснюється доказування у цивільних справах.

Верховенство права як основа та універсальний стандарт право­суддя визначає такі умови правопорядку, за яких закон панує над будь-якими державними і приватними інтересами. Цей принцип пронизує цивільне судочинство і зумовлює його підпорядкованість закону при здійсненні всіх процесуальних дій, в тому числі при дока­зуванні. Ст. 10 ЦПК уповноважує суд розглядати справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також визначає засади правозастосування. Принцип верховенства права в механізмі доказування передбачає, що всі процедури, пов’язані з доказуванням, здійснюються у строгій відповідності до за­кону, якого повинні дотримуватися суд та учасники справи.

Принцип поваги до честі і гідності, рівності усіх учасників судо­вого процесу перед законом та судом зобов’язує суд з повагою стави­тися до всіх учасників судового процесу, а їх — поважати суд і один одного. Також цей принцип скеровує суд до того, щоб не допускати будь-якої вибірковості в реалізації процесуальних прав та виконан­ні процесуальних обов’язків учасників судового процесу, здійснюва­ти правосуддя за однаковими для всіх правилами судочинства, за­стосовувати закон однаково для всіх однотипних випадків. Суд має здійснювати правосуддя у справі безвідносно до расової, етнічної, національної, статевої належності, соціального статусу, будь-яких інших ознак учасників судового процесу. В механізмі доказування цей принцип утворює рівні та однакові можливості у здійсненні до­казування для кожного учасника справи, наділяє їх рівними пра­вами у поданні і дослідженні доказів та обґрунтуванні доказами своїх вимог і заперечень, забезпечує однакові можливості доступу до всіх судових процедур, пов’язаних з доказуванням.

Принцип змагальності сторін формує такий порядок здійснення доказування у цивільних справах, за якого кожній стороні забезпе­чується однакова можливість реалізації її процесуальних прав та виконання обов’язків, що пов’язані із встановленням обставин справи. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, по­кладені в основу її вимог і заперечень, якщо інший порядок не встановлений законом. Суд здійснює сприяння сторонам у їх дока- зовій діяльності, однак не замінює їх і не діє замість пасивної сторо­ни, крім визначених законом випадків. Принцип змагальності створює передумови для ініціативної процесуальної діяльності сто­рін, відводячи їм основну роль у сфері доказування.

Диспозитивність як засада цивільного судочинства визначає єдину можливу умову виникнення процесу з розгляду справи — звернення заінтересованої особи до суду, межі розгляду справи — заявлені заінтересованою особою вимоги, підставу розгляду спра­ви — докази, подані учасниками справи або витребувані судом. Окрім того, принцип диспозитивності наголошує на відсутності за­гального обов’язку суду збирати докази у цивільних справах та об­межує можливості збирання доказів судом з власної ініціативи. Цей принцип безпосередньо впливає на механізм доказування, який починає функціонувати виключно внаслідок волевиявлення позивача (заявника) на звернення до суду, та зумовлює активну ді­яльність учасників справи щодо подання доказів. Передбачаючи право учасників справи на розпорядження своїми правами щодо предмета спору, принцип диспозитивності викликає динамічні зміни в дії механізму доказування у зв’язку зі зміною предмету або підстави позову та припиняє функціонування механізму доказу­вання внаслідок відмови від позову або визнання позову.

Понад це, принцип гласності і відкритості судового процесу вста­новлює загальне правило усного і відкритого розгляду цивільних справ та визначає умови дослідження як доказів особистих паперів, кореспонденції та аудіо і відеозаписів особистого характеру. Прин­цип пропорційності скеровує суд до визначення порядку здійснен­ня провадження у справі в цілому, включаючи такі аспекти, як ви­значення меж доказування, порядку з’ясування обставин справи та дослідження доказів. З принципу обов’язковості судових рішень випливає загальна підстава звільнення від доказування обставин, встановлених в іншій справі, рішення в якій набрало законної сили, якщо інше не передбачено законом. Розумність строків судо­вого розгляду справи зумовлює необхідність додержання процесу­альних строків вчинення всіх процесуальних дій, включаючи ті, що пов’язані з доказуванням.

Усі принципи цивільного процесуального права мають важливе значення для механізму доказування, однак найбільш істотний вплив на нього здійснюють:

• принцип змагальності, який характеризує доказову діяльність у цивільних справах;

• принцип диспозитивності, в якому сформульовано основні умови функціонування механізму доказування у цивільному судочинстві;

• принцип встановлення істини, що пов’язаний з досягненням мети доказування.

Аналіз цих засад цивільного судочинства необхідний для фор­мування комплексного знання про специфіку дії механізму доказу­вання, тому потрібно дослідити ці принципи більш детально.

4.2.