2. Принципи організації та діяльності третейських судів.

Прийнятий Верховною Радою 11 травня 2004 р. Закон України "Про третейські суди" (даті - Закон) оновив інститут третейського розгляду у сучасній правовій системі України.

підприємствами, організаціями і установами, затвердженого постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів CPCP від ЗО грудня 1975 р. N 121. Постійно діючі третейські суди (арбітражні комісії), що діяли відповідно до цих документів упродовж трьох місяців із дня набрання чинності Законом повинні були привести у відповідність із вимогами Закону свої правовстановлюючі документи.

Третейські суди не входять до судової системи України (ст, З Закону України "Про судоустрій України"), а відтак, не є органами правосуддя. Різниця між третейськими судами і судами загальної юрисдикції полягає у тому, що компетенція третейських судів не поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, рішення (ухвали) третейських судів не постановляються іменем України і не є обов'язковими для виконання всіма фізичними та юридичними особами, крім сторін третейського розгляду. Але головна відмінність третейських судів від органів державної судової влади полягає у договірній основі діяльності третейського судочинства, третейський суд розглядає справи на підставі письмової третейської угоди (третейського застереження або угоди про третейський розгляд), в якій міститься згода сторін на звернення до постійно діючого третейського суду або суду "ad hoc" для остаточного вирішення спору, передбаченого третейською угодою.

Визначальним для з'ясування правового статусу третейського суду є його компетенція та обов'язковість рішення третейського суду для сторін спору. Відповідно до Закону третейські суди можуть розглядати будь-які спори, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

підлягають вирішенню винятково судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; справи, коли хоча б одна із сторін є нерезидентом України.

Статтею 4 Закону визначені основні принципи діяльності третейських судів. Так, третейський суд утворюється та діє на принципах:

1) законності;

2) незалежності третейських суддів та підкорення їх тільки законові;

3) рівності всіх учасників третейського розгляду’ перед законом і третейським судом;

4) змагальності сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) обов'язковості для сторін рішень третейського суду;

6) добровільності утворення третейського суду;

7) добровільної згоди третейських суддів на їхнє призначення чи обрання у конкретній справі;

8) арбітрування;

9) самоврядування третейських суддів;

10) всебічності, повноти та об'єктивності вирішення спорів;

11) сприяння сторонам у досягненні ними мирової угоди на будь-якій стадії третейського розгляду.

Аналіз зазначених принципів діяльності третейських судів дає підстави стверджувати, що такі суди діючи на принципах законності, незалежності суддів, змагальності сторін, арбітрування, можуть ефективно та оперативно вирішувати господарські спори а також спори за участю фізичних осіб поряд з державними судами.

До переваг розгляду справ у третейському суді належать такі принципи:

- мінімізації негативного впливу правових конфліктів на бізнес;

- процесуальної економії;

- диспозитивності.

Принцип мінімізації негативного впливу правових конфліктів на бізнес. З багатьох причин можна вважати, що підгрунтям зацікавленості бізнесових кіл у функціонуванні недержавних незалежних органів є потенційна можливість забезпечення відповідності процедури третейського розгляду вимогам мінімізації

негативного впливу правових конфліктів на бізнес, а її результату → вимогам юридичної бездоганності та прогнозованості. Реалізація цієї можливості забезпечується системою організаційних заходів, серед яких найважливішими є спеціалізація третейських судів на вирішенні певних категорій спорів і обрання суддями висококваліфікованих спеціалістів у відповідній галузі. Саме за рахунок спільності професійних інтересів третейських суддів, що перетинаються зі сферою підприємницької діяльності сторін спору, і можливе досягнення мінімізації негативного впливу правових конфліктів на бізнес.

Принцип процесуальної економії при вирішенні третейських спорів.. Цей принцип полягає в тому, що норми Закону України Про третейські суди” надають третейському' суду при розгляді спору право встановлювати власні правила цього розгляду з питань, не врегульованих регламентом третейського суду в частині, яка не суперечить принципам організації і діяльності судів відповідно до зазначеного Закону'.

Принцип диспозитивності.

Реалізація цього принципу полягає в тому, що, зокрема, при розгляді справи велику роль відіграють такі чинники:

• волевиявлення сторін при розгляді справ у третейському суді більшою мірою вільне, ніж у судах, які входять у систему державного судочинства. Під час такого розгляду сторони самостійно вирішують, який суддя вестиме їх справу;

• рішення суду є остаточним та оскарженню не підлягає.

Принагідно зауважимо, що диспозитивність окремі вчені вважають основним принципом третейського судочинства.

Для диспозитивних дій властиве таке:

• їх можуть вчиняти особи, які здійснюють правосуддя, і особи, які беруть участь у справі;

• вони здійснюються шляхом вибору певного варіанта поведінки: здійснювати чи не здійснювати процесуальне право, розпоряджатися ним чи не розпоряджатися;

• реалізовані диспозитивні дії забезпечують найоптимальніший, з точки зору сторін, захист їх матеріальних прав та інтересів, що охороняються законом;

• вони впливають на рух, розвиток та припинення цивільного процесу.

Принцип диспозитивності третейського розгляду втілений майже в усіх нормах Закону України “Про третейські суди”. До найважливіших особливостей диспозитивності у третейському розгляді спорів належить надання суб’єктам спірних правовідносин можливостей реалізації правоздатності на власний розгляд; використання наданих прав та взяття на себе обов’язків; визначення моменту' виникнення, зміни та припинення правовідносин; визначення способу захисту' тощо.

У третейському' розгляді принцип диспозитивності часто виявляється ще до виникнення спору про право. Це відбувається тоді, коли сторони цивільних правовідносин вже на стадії укладення будь- якого договору включають у його текст арбітражне застереження щодо врегулювання всіх спорів відносно договору, які можуть виникнути в майбутньому'. Саме в цей момент суб’єкти правовідносин на договірній основі відповідно до принципу диспозитивності здійснюють розпорядження відносно процесуальних засобів захисту в майбутньому при можливому порушенні чи оспорюванні їх права, а також вибирають вид третейського суду.

Третейський суд з власної ініціативи не має права виходити за межі вимог сторін. І в цьому принцип диспозитивності у третейському розгляді аналогічний його реалізації в господарському процесі. Проте в подальшому, на інших стадіях процедури розгляду правових конфліктів принцип диспозитивності набирає специфіки

Згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України Tlpo третейські суди’’ регламент третейського суду повинен визначати порядок та правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, правила вирішення спорів третейським судом, інші питання, віднесені до компетенції третейського суду цим Законом. Регламент третейського суду може містити положення, які хоча і не передбачені цим Законом, але не суперечать принципам організації та діяльності третейського суду', визначеним цим Законом, і є необхідними для належного здійснення третейським судом повноважень з третейського вирішення спорів”.

До зазначених переваг третейського суду доцільно додати й можливість спеціалізації третейських судів на вирішенні конкретних справ. Те, що в системі державного судочинства вирішується дуже повільно, зокрема, створення адміністративних судів, Патентного суду, і це жодною мірою не влаштовує економіку, за функціонування третейських судів вирішується дуже оперативно. Навіть порядок створення третейських судів згідно зі ст. 8 Закону України "Про третейські суди” значною мірою визначає їх статус саме як спеціалізованих органів з вирішення спорів.

На нашу думку третейський розгляд має цілий ряд переваг по відношенню до державних судів. Зокрема, слід відзначити наступні:

- оперативність вирішення спору. Статистика свідчить, що термін розгляду справи в третейському суді становить від двох тижнів до двох місяців А його рішення практично неможливо оскаржити (загалом перегляд рішення може відбутися, але тільки в разі грубого порушення судової процедури);

- простота оформлення документів при зверненні до третейського суду й процедури вирішення спору;

- більше процесуальних можливостей для приведення сторін до мирової угоди;

- економність третейського розгляду (розмір третейського збору, що сплачується позивачем при зверненні до третейського суду значно нижчий ніж сума державного мита, що сплачується при подачі позову до суду загальної юрисдикцію чи господарського суду);

- можливість самостійного вибору суду сторонами, та можливість вибору місця вирішення спорів (як правило, спори розглядаються в тому' ж населеному пункті до розташовані сторони спору);

- можливість вибору третейських суддів, які розглядатимуть справу, оскільки система третейських судів таку можливість передбачає;

- конфіденційність, оскільки третейський суд звичайно засідає конфіденційно, без сторонніх, що також є певною перевагою для сторін.

Враховуючи всі вищенаведені переваги третейських судів, можна з впевненістю стверджувати, що на сьогодні рішення спорів третейськими судами є найзручнішою і найдемократичнішою формою захисту прав та інтересів учасників цивільних правовідносин.

Основною особливістю роботи третейського суду є те, що на відміну від загального суду, звернення до третейського суду відбувається за угодою сторін, третейською або арбітражною угодою. Інакше кажучи, контрагенти домовляються, що суперечки, які виникнуть між ними, будуть передані на розгляд третейського суду. Таку угоду зазвичай включено в договір як так зване арбітражне застереження (тут також визначається, в якому саме суді може бути розглянута справа або порядок призначення арбітра). Особливістю укладеної арбітражної угоди є те, що вона стає обов'язковою для сторін, і вони вже не мають права ухилитися від передачі суперечки до третейського суду в разі виникнення конфліктної ситуації.

Однак поряд з перевагами, третейські суди мають також ряд проблемних моментів, серед яких необхідно виокремити наступні:

Третейські суди можуть розглядати не всі спори, оскільки Законом України "Про третейські суди" чітко визначено категорії спорів, що не можуть розглядатись в третейських судах. Це, зокрема, спори про визнання недійсними нормативно-правових актів, спори що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спори про визнання недійсними податкових повідомлень- рішень, спори за участю нерезидентів, та інші спори, визначені ст. 6 Закону України "Про третейські суди".

Серед проблем необхідно також виділити відсутність в Законі України "Про третейські суди" норми, яка б встановлювала обов'язковість ухвали третейського суду про витребування документів та доказів для осіб, що не є учасниками третейського розгляду та державних органів.

Законом України "Про третейські суди" не чітко визначений правовий статус ухвали третейського суду про забезпечення позову. Зокрема відсутня норма закону, яка б зобов'язала державну виконавчу службу приймати до провадження зазначену ухвалу, в зв'язку з чим, можливі проблеми чи непорозуміння з боку державних виконавців при виконанні такої ухвали.

Існують також ряд інших факторів, що ускладнюють роботу третейського суду чи виконання рішення третейського суду. Так. наприклад, через недостатнє врегулювання інституту' третейських судів в Україні, та недостатнє володіння нормами права, що регулюють діяльність гретейського суду, державні виконавці насторожено ставляться до рішень таких судів чи виконавчих документів, що отримані на виконання рішень у встановленому законом порядку. Слід також визначити, що деякі рішення третейських суд наша виконавча система просто не в змозі виконати. Наприклад, рішення про стягнення суми в іноземній валюті. Оскільки виконавча служба не має валютних рахунків, то такі рішення можуть виконуватись шляхом надання доручення банкам про конвертацію валюти. Однак державні виконавці не досить активно виконують такі ДІЇ..

Крім цього, існує ймовірність ігнорування рішень третейських судів з боку ДПАУ, Держмитслужби, інших державних та контролюючих органів. Певною мірою цьому сприяє позиція Мін'юсту: Закон "Про виконавче провадження" передбачає обов'язкове виконання рішень, у тому числі й рішень третейських судів, але далі йде приписка "відповідно до законів України". Таким чином, рішення третейських судів приймаються до виконання, якщо це передбачено законом.