1.Правова природа третейського розгляду господарських спорів.
Згідно зі ст. 6 “Право на судовий захист” Закону У країни “Про судоустрій”, прийнятого 7 лютого 2002 р. № 3018-Ш, усім суб’єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним та неупередженим судом, утвореним відповідно до закону (ч.
1 ст. 6). Однією з гарантій забезпечення захисту прав, важливим чинником реалізації принципу доступу до суду має стати недержавне альтернативне судочинство Оперативне, чітке розв'язання господарських спорів є необхідною умовою забезпечення виконання договірних зобов’язань, ефективності виконання господарсько-правової роботи, а отже, і чіткого функціонування економіки загалом, підвищення впливу правових засобів регулювання господарських відносин на економічні результати.Згідно зі ст. 2 Закону7 України ‘‘Про третейські суди” третейський суд —- це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, а третейський розгляд — це процес вирішення спору і прийняття рішення третейським судом. Згідно зі ст. 7 'Види третейських судів” Закону України “Про третейські суди” в Україні можуть утворюватись і функціонувати постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (суди ad hoc).
У світі історично склалися дві концепції розуміння юридичної природи третейського суду: договірна і процесуальна (публічна). Відповідно до першої третейський суд — це договірний механізм, який сторони передбачають взаємною угодою. У цій конструкції рішення третейського суду має силу' договірного зобов’язання. Згідно з другою концепцією третейський суд — це Один з методів вирішення суперечки про право (цивільне, господарське), передбачене процесуальним законодавством. Ця концепція базується на тому, що третейська процедура ближча до судової, ніж до несудових форм вирішення спорів.
Процесуальне законодавство встановлює альтернативну' підвідомчість певної категорії справ різним органам з вирішення спорів. Відповідно до процесуального принципу диспозитивності законодавство надає сторонам можливість вибрати орган, що розглядатиме їх суперечки Цим органом може бути третейський суд (арбітраж). Третейська угода в цьому7 разі розглядається як пророгапійна (від лат. prorogatio — продовження).На сьогодні відомо чотири основні теорії, які пояснюють юридичну природу третейського суду: договірна, процесуальна, мішана та автономна. В основу договірної теорії покладено дослідження третейського розгляду крізь призму договірних відносин. Основою такого розгляду є відповідна третейська угода, яка зумовлює екстраполяцію відповідних відносин через систему договірних зобов’язань.
Процесуальна теорія розглядає третейський суд крізь призму особливих процесуальних відносин, а діяльність третейського суду — як форму відправлення делегованого державою правосуддя. Відповідно до цієї теорії рішення третейського суду є судовими, третейські процедури — особливим видом судового процесу, а арбітри при відправлянні правосудця повинні чітко дотримувати всі формальні вимоги законодавства і букву закону. Мішана теорія арбітражу (sui generis) поєднує елементи договірної і процесуальної теорій. Автономна теорія виходить з того, що третейський суд є феноменальним правовим явищем, оригінальною правовою конструкцією, що позбавлена в чистому вигляді як договірних, так і процесуальних елементів. Третейський суд виходячи з цієї концепції є суто практичним інструментом, створеним з огляду на потреби ділового обороту. Проте автономна теорія не пояснює природу третейського суду і має право на існування лише в поєднанні з теорією sui generis. Інші існуючі підходи до характеру правової природи третейського судочинства, які базуються на інтегрованому поєднанні основних засад традиційних підходів (зокрема, так звана договірно-процесуальна теорія, диспозитивно-процесуальна та ін.), за юридичною природою третейський розгляд господарських спорів є юрисдикційним аналогом недержавної правотворчості — звичаїв, створених практикою господарського (торговельного) обороту’.
Звичаї, як відомо, закріплюють найсправедливіші, моральні правила поведінки господарюючих суб’єктів у сфері господарювання та суміжних сферах (дотримання у процесі виробництва екологічних правил, норм управлінської культури тощо). А отже, правове регулювання третейського розгляду повинно спрямовуватись на застосування саме таких правил, ухвалення судових рішень, які б відповідали вимогам справедливості, моральності, добросовісності. Характеризуючи юридичну природу' третейського розгляду господарських спорів, слід зазначити її як єдину для третейського суду і MKAC при ТПП України. Основні ознаки цієї природи полягають у тому, що розгляд господарських спорів в обох ланках третейського судочинства є, по-перше, недержавним, по-друге, має економічний характер.Сутність третейського розгляду господарських спорів розкривається в його основних поняттях, які містяться у відповідному законодавстві та звичаєвих нормах Зокрема, це визначення власне понять третейського суду, третейського розгляду, третейської угоди, а також ознак відповідних явищ. Так, згідно Із Законом України “Про третейські суди’- третейський суд — це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин; третейський розгляд — це процес вирішення спору і прийняття рішення третейським судом; третейська угода — це угода сторін про передання спору на вирішення третейським судом. Йдеться про сторони третейського розгляду — позивача та відповідача Позивачами та відповідачами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, що пред’явили позов про захист своїх порушених чи оспорюваних прав або охоронюваних ■законом інтересів (або яким пред’явлено позовні вимоги). Термін 'арбітраж” (арбітражний суд, арбітражний процес, арбітражні процедури) загальновизнаний і загальнозастосовний. Згідно із Законом України “Про міжнародний комерційний арбітраж” від 24.02.94 № 4003-Х11 арбітраж — це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чй утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при ТПП України.
Водночас не можна стверджувати, що цей термін має однозначне застосування. Загальновідомо, що в Україні не так давно термін “арбітражний” застосовувався для позначення державних судових органів, які вирішували спори якісно різної правової природи: судів, які входять у державну судову систему, недержавних судів.Згідно з Концепцією судово-правової реформи державні арбітражні суди були не просто перейменовані з “арбітражних” судів України в “господарські”. Цим кроком розмежовувались процеси арбітрування, характерні для приватних (недержавних) судів і судового процесу, який об’єднував державні арбітражні суди з судами загальної юрисдикції.
В реалізації моделі справедливих добросовісних правовідносин у сфері господарювання важливу роль покликане відіграти судочинство, яке діє в рангу правосуддя. Під правосуддям у сфері господарювання пропонується розуміти таке відправлення судочинства і застосування норм матеріального права, яке спрямоване на забезпечення суспільного господарського порядку і здійснюється згідно із законодавством на моральних засадах з дотриманням вимог справедливості та добросовісності, принципів рівноправності сторін і прийнятності для них судового рішення. Саме ці властивості судочинства —
50 справедливість і добросовісність, рівноправність сторін забезпечуватиме прийнятність судового рішення, а отже, і його добровільне виконання.
При цьому слід зауважити, що відносно правосуддя проблема полягає в тому, що в суспільстві нині втрачено інтерес до об’єктивного і законного вирішення спорів, а сторони спору турбуються лише питаннями вирішення його на власну користь. Поява такого викривленого суспільного сподівання зумовлюється корупційністю сучасної системи державного судочинства. Наявність проблеми суддівської корупційності спричинює великі соціальні втрати як всередині країни (глибока криза судової влади, наростання у зв’язку з тотальною корупційністю суду протестного потенціалу в суспільстві, високої вірогідності масових актів непокори тощо), так і зовні, що виявляєгься у втраті Україною міжнародного авторитету', відмовах у прийнятті країни до європейських та світових організацій тощо. Саме розвиток альтернативного недержавного судочинства є, як зазначалося, важливим чинником зменшення корупційного тиску. У свою чергу', як це не парадоксально, ефективний розвиток інституту третейського судочинства можливий лише в умовах відповідності державної судової системи стандартам правової держави.