ПОПЕРЕДНІ ВИСНОВКИ ЩОДО ПРАВА НА ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ПОЗОВУ
Перш ніж приступити до підготовки матеріалів до суду, слід вирішити ключове питання: чи можна позитивно вирішити справу в суді, чи обґрунтовані вимоги, які ставляться.
«Висновок правової позиції — результат дослідження документів, які стосуються справи.
Значення для справи мають тільки юридичні факти, тобто факти, з якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин»[3].Позиція у цивільній справі — це результат, якого хоче домогтися особа або її представник, лінія поведінки в суді, розроблена і спрямована на досягнення позитивного результату. Правова позиція містить дві основні складові: законність вимог або спірного інтересу та можливість довести в суді ці вимоги[4].
Початкові відомості про зміст відносин сторін і характер спору може бути одержано з ознайомлення з документами особи. Однак така інформація буде однобічною, і навіть ретельна перевірка цих матеріалів може виявитися недостатньою для об’єктивного висновку про перспективи судової справи.
Для позову мають значення тільки юридичні факти, тобто факти, з якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Лише такі факти може бути покладено в обґрунтування вимог або заперечень. «Одержаний у результаті аналізу матеріалів справи фактичний склад порівнюється з умовами правової норми. У такий спосіб уточнюється склад фактів, що може призвести до потреби звернутися до іншої норми права або взагалі відмови від її застосування»[5].
Приклад. Громадянка Н. звернулася за допомогою до адвоката з проханням витребувати речі, які вона передала на зберігання. Н. повідомила, що терміново виїхала у відрядження. Ключ від квартири вона, як і завжди, передала сусідці, прохаючи її одержувати кореспонденцію та доглядати за квартирою. Про від’їзд гр. Н. повідомила і своїх родичів. Повернувшись з відрядження, вона виявила пропажу деяких речей (годинника, кількох золотих прикрас на суму 2 тис.
грн.).Сусідка заявила, що доля речей їй невідома. Родич, який навідався до квартири за час відсутності H., підтвердив, що цих речей у квартирі він не бачив. За таких обставин адвокат вирішував питання про обгрунтованість вимог Н. і можливість їх захисту в судовому порядку.
Передусім було перевірено можливість відповідальності сусідки, виходячи з договору зберігання. Така вимога потребує встановлення як підстави фактів, які б засвідчили укладення договору про передачу майна та прийняття його на тимчасове зберігання. Стаття 937 Цивільного кодексу України[6] передбачає, що такий договір укладають у письмовій формі. Вказівку закону у справі Н. не було дотримано, що позбавляє сторону права посилатися у підтвердження угоди на свідків. Письмових доказів укладення договору не надано. Обіцянка доглянути за квартирою не означає прийняття сусідкою речей на зберігання із зобов’язанням доглядати і зберігати їх як свої. З аналогічним проханням Н. зверталась і до своїх родичів.
Подальшим кроком була спроба перевірити можливість захисту прав Н. шляхом пред’явлення позову про витребування речей із чужого незаконного володіння (ст. 50 Закону України «Про власність»). Підставою віндикаційного позову є факт перебування спірних речей у володінні відповідача. Сусідка заперечує факт знаходження речей у неї. Гр. Н. також підтвердила, що відсутніх речей у сусідки не бачила.
Тоді адвокат з’ясував, чи є можливість відшкодування шкоди. Відповідно до ст. 1166 ЦК достатньо встановити факт спричинення шкоди даною особою та виявити причинний зв’язок її дій з цим результатом. Відсутність вини має довести відповідач. Але з пояснень Н. неможливо дійти висновку про протиправні дії сусідки. Відсутній і причинний зв’язок, унаслідок чого ст. 1166 ЦК не може бути застосовано.
Таким чином, послідовний аналіз кількох правових норм не дав задовільного результату для вирішення питання. Відчувався брак фактичного матеріалу для обґрунтування позовних вимог по кожній з юридичних конструкцій.
За таких умов адвокат дійшов висновку, що у справі відсутня матеріально-правова позиція для звернення в суд.Отже, особа, яка звертається до суду, її представник, з’ясовуючи правову позицію, мають ознайомитись з усіма обставинами справи у повному обсязі, відшукати норми, які підлягають застосуванню, а вже потім переходити до подальшої конкретизації фактичного складу[7]. Аналізуються не тільки факти, які утворюють право на позов, а й такі, що погашають право або створюють перепони його виникнення. В цьому полягає методика з’ясування правової позиції. У процесі розроблення правової позиції «адвокати для зручності вживають таке поняття, як лінія спору. Лінія спору — це сукупність установок, яка визначає позицію сторони щодо питання виникнення, розвитку та вирішення спору. Для спрощення за лінію спору прийматимемо ті вузлові точки, щодо яких існують розходження сторін»[8].
Відсутність закону, який регулює спірні правовідносини, не є перепоною для звернення в суд. Однак у подібній ситуації виявлення правової позиції щодо справи може бути сполучено з великими труднощами, оскільки в таких ситуаціях значно важче визначитися з юридичною перспективою справи.
Взагалі приймати рішення про відсутність правової позиції для пред’явлення позову — надто відповідальне питання. Для прийняття такого рішення потрібна абсолютна впевненість і переконаність у правильності свого висновку. Якщо залишаються сумніви, то слід утриматись від категоричних висновків. Сумніви залишають надію.
Успішне розроблення матеріально-правової позиції буде неповним без перевірки наявності потрібних доказів для підтвердження юридичних фактів. Суд бере до уваги тільки ті докази, які можуть підтвердити або спростувати юридичні факти, що стосуються цієї справи.
Слід уникати двох крайнощів — надлишкового оптимізму та надмірної обережності у вирішенні питання про звернення до суду. Тільки суд здатний повно й усебічно встановити всі обставини справи. Отже, належить об’єктивно з’ясувати всі сумнівні моменти у правовій позиції і з їх урахуванням робити висновок про можливість звернення до суду.
У всякому разі звертатись до суду можна, маючи «впевненість у правовій позиції, що ґрунтується на попередньому, строгому юридичному відборі фактів, які мають істотне значення для справи. Але слід наголосити, що такого роду «попередність» нічого спільного не має з приблизним, орієнтовним або просто недбалим висновком про те, які норми матеріального права підлягають застосуванню»[9].Отже, немає підстав для звернення до суду, якщо:
а) вимоги або заперечення не охороняються законом;
б) правові підстави для вимог або заперечень не можуть бути підтверджені доказами, які допущені законом для певних правовідносин;
в) виявлено відсутність фактів, потрібних для обґрунтування вимог або заперечень довірителя[10].
Наявність суб’єктивного інтересу в особи, яка звертається до суду, та особисте ставлення до конкретної ситуації нерідко заважають об’єктивно подивитись на реальну ситуацію і дати їй правильну оцінку. Саме тому навіть досвідчені юристи нерідко винаймають адвоката для ведення їхньої справи. Погляд «з боку» у цивільній справі завжди важливий.