Особливості процесуальних актів застосування норм права як процесуальних юридичних фактів
Актом застосування норм права у найбільш загальному розумінні є документ, виданий спеціально уповноваженим на це органом державної влади за результатами розгляду ним певної справи, який містить основні висновки по суті цієї справи.
Процесуальними актами застосування норм права виступають акти судової влади, об’єднані у ч. 1 ст. 258 ЦПК родовим поняттям «судові рішення», до яких належать ухвали, рішення, постанови і судові накази. Не заглиблюючись у теоретичні та практичні проблеми судового рішення, які безперечно заслуговують на окрему увагу, неодноразово розглядалися і продовжують досліджуватися у наукових працях, слід окреслити його основні особливості як процесуального акта застосування норм права.Правозастосовна діяльність у цивільному судочинстві має державно-владний характер і здійснюється персоніфіковано щодо конкретно визначеного суб’єкта або складу суб’єктів та є обов’язковою для них. Це форма індивідуального правового регулювання, результати якого втілюються у прийнятому судом акті, поширюються на конкретні правовідносини та вичерпуються одноразовим застосуванням до них, хоча це однократне застосування може породжувати правові стани, які тривають у часі. Процесуальний правоза- стосовний акт містить правила поведінки конкретно визначеного характеру і виступає засобом державно-владного впливу на правовідносини, що заснований на примусі до здійснення визначеної ним діяльності (вчинення дій, припинення вже вчинених дій, заборона на вчинення дій у майбутньому) або примусовому коригуванні певних фактів (визнання особи обмежено дієздатною тощо).
У наукових колах процесуальні акти застосування норм права прийнято відносити до юридичних вчинків як різновиду юридичних фактів-дій. Однак їх роль як цивільних процесуальних юридичних фактів є ширшою, вони виконують у цивільному судочинстві декілька різних функцій.
По-перше, вони здійснюють всі форми впливу на цивільні процесуальні правовідносини.
Виникнення правовідносин з розгляду цивільної справи судом відбувається на підставі ухвали суду про відкриття провадження у справі. Питання про заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, вступ у справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, залу-Роль процесуальних юридичних фактів у механізмі доказування чення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, вирішуються ухвалою суду, яка стає процесуальним юридичним фактом, що змінює цивільні процесуальні правовідносини. Ухвали суду про огляд доказів за місцем їх знаходження, про призначення експертизи, про надання судового доручення щодо збирання доказів тощо є процесуальними юридичними фактами, які забезпечують розвиток та функціонування цивільних процесуальних правовідносин. З ухваленням судового рішення чи винесенням ухвали про закриття провадження у справі завершується її розгляд, у цьому випадку судові акти виступають процесуальними юридичними фактами, які припиняють правовідносини. Однак рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку, ухвала чи рішення апеляційного суду — в касаційному порядку, тобто судовий акт, на підставі якого в суді однієї інстанції правовідносини припиняються, може слугувати процесуальним юридичним фактом для виникнення інших цивільних процесуальних правовідносин.
По-друге, судові акти як процесуальні юридичні факти забезпечують реалізацію принципу обов’язковості судових рішень — «нормативно-керівного положення про обов’язковість підкорення дій всіх суб’єктів права волі держави в особі державного судового орга- ну»[503]. Існування таких, що набрали законної сили, рішення чи ухвали суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або судового наказу, що набрав законної сили, за тими самими вимогами унеможливлює відкриття нового провадження у справі між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав або про ту ж вимогу в порядку наказного провадження (п.
2 ч. 1 ст. 186 ЦПК). Наявність ухвали про закриття апеляційного провадження у зв’язку з відмовою від раніше поданої апеляційної скарги цієї самої особи на це саме судове рішення, постанови про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення перешкоджає відкриттю апеляційного провадження (п. 2, 3 ч. 1 ст. 358 ЦПК). У разі коли є ухвала про закриття касаційного провадження у зв’язку з відмовою цієї особи від поданої раніше касаційної скарги на це саме судове рішення або постанова про залишення касаційної скарги цієї особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рі- шення, у відкритті касаційного провадження буде відмовлено (п. 2, 3 ч. 2 ст. 394 ЦПК).В усіх наведених випадках судовий акт слугує процесуальним юридичним фактом, який перешкоджає повторному виникненню цивільних процесуальних правовідносин у справі, розгляд якої по суті уже здійснений і спір між сторонами розв’язаний судом, або в якій особа, що виступила ініціатором відкриття провадження, вже здійснила відмову від своєї заяви (скарги), або в якій уже було відмовлено у відкритті провадження з підстав, передбачених законом. В межах цієї функції судові акти як цивільні процесуальні юридичні факти також утверджують ознаку виключності судових рішень, оскільки унеможливлюють повторне виникнення цивільних процесуальних правовідносин за участю тих же учасників справи щодо тих же вимог та з тих же підстав. Як наслідок, це слугує забезпеченню раціонального використання цивільної процесуальної форми[504].
По-третє, судові акти як процесуальні юридичні факти виконують преюдиціальну функцію. За загальним правилом, вони унеможливлюють доказування обставин, встановлених щодо учасника справи в іншій господарській, цивільній або адміністративній справі, рішення в якій набрало законної сили.
Судовий акт, ухвалений щодо учасника справи у кримінальному провадженні чи справі про адміністративне правопорушення, є обов’язковим для суду при розгляді справи щодо правових наслідків дій чи бездіяльності цього учасника справи в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.Судові акти як процесуальні акти застосування норм права є самостійним різновидом процесуальних юридичних фактів, оскільки їх вплив на цивільні процесуальні правовідносини базується на різних формах. Прийняття судового акту як підстава виникнення, зміни, розвитку чи припинення правовідносин, відноситься до дій суду. В контексті виникнення правовідносин з перегляду судових рішень акт суду попередньої інстанції як процесуальний юридичний факт виступає у формі фактичного існування, яке в поєднанні з фактом подання заяви про оскарження цього акту слугує підставою для виникнення правовідносин з його перегляду у суді вищої інстанції. У формі фактичного існування судовий акт як процесуальний юридичний факт діє також стосовно перешкоджання повторному виникненню цивільних процесуальних правовідносин: ухвала про закриття апеляційного провадження у зв’язку з відмо-
Роль процесуальних юридичних фактів у механізмі доказування вою особи від апеляційної скарги, яка існує у реальному світі та міститься у матеріалах справи, є підставою, що унеможливлює відкриття апеляційного провадження у цій справі. Фактичне існування судового акту, яким встановлені певні обставини, за загальним правилом унеможливлює повторне доказування цих обставин, що забезпечує оптимальний розвиток цивільних процесуальних правовідносин у справі, для якої мають значення такі обставини. Появі судового акта завжди передує дія з його прийняття, що відповідає обґрунтованій вище сутності процесуальних юридичних фактів. Однак фактичне існування як форма впливу на цивільні процесуальні правовідносини не властиве іншими процесуальним юридичним фактам.
Понад це, процедурні наслідки, породжувані під впливом судових актів, з огляду на особливі функції судових актів, вирізняють їх серед інших процесуальних юридичних фактів.
Лише прийняття відповідного судового акту здатне припинити цивільні процесуальні правовідносини, жоден інший процесуальний юридичний факт до настання таких наслідків не призводить. Унікальна правова природа судових актів як процесуальних актів застосування норм права дає підстави виокремити їх у самостійний різновид процесуальних юридичних фактів.Проведене дослідження дозволяє підвести такий підсумок. Процесуальний юридичний факт — це реальна дія (бездіяльність), чия правова модель передбачена у нормі цивільного процесуального права і вчинення якої здатне породжувати процедурні наслідки стосовно виникнення, зміни, належного функціонування (розвитку) чи припинення цивільних процесуальних правовідносин. Різновидами процесуальних юридичних фактів у цивільному судочинстві та в механізмі доказування є:
1) дії, які поділяються на:
а) правомірні дії;
б) неправомірні дії;
в) бездіяльність;
г) зловживання цивільними процесуальними правами;
2) процесуальні акти застосування норм права.