У наукових працях пропонується чимало критеріїв для розподі­лу юридичних фактів на певні види.

Цивільні процесуальні юри­дичні факти можна класифікувати, зокрема:

• за складом: прості, що полягають в одному акті дії, який при­зводить до настання певних наслідків, та складні, у яких на­стання певних наслідків зумовлюється сукупністю окремих простих юридичних фактів;

•за юридичними наслідками: ті, що породжують, змінюють, розви­вають або припиняють цивільні процесуальні правовідносини;

•за формою прояву: позитивні, з наявністю яких норма цивіль­ного процесуального права пов’язує можливість настання пев­них наслідків, та негативні, з відсутністю яких пов’язана мож­ливість настання певних наслідків;

•за суб’єктом: дії суду, дії учасників справи, дії інших учасників цивільного процесу;

•за тривалістю дії: однократні, які зазвичай породжуються од­нією дією та існують короткий проміжок часу, та ті, що три­вають у часі.

У деяких випадках до процесуальних юридичних фактів пропо­нується відносити явища, котрі не вписуються у традиційну класи­фікацію, зокрема, процесуальні акти застосування норм права і су­довий збір. Що стосується першого явища, його дослідження буде здійснено далі, а стосовно другого слід зауважити таке.

Прибічники віднесення судового збору до окремого різновиду юридичних фактів обґрунтовують свою позицію тим, що «коли судо- вий збір сплачено до подачі позовної заяви (заяви) і до такої заяви додано платіжний документ, то наслідком є відкриття судового про­вадження. В наявності маємо складний юридичний факт — сплата судового збору та подача заяви. Якщо ж судового збору не сплачено, то все рівно відбувається прийняття позовної заяви (заяви) як на­слідок юридичного факту її подання із залишенням її без руху. У цьому разі сплата судового збору після ухвали суду виступає як са­мостійний юридичний факт, який є підставою для виникнення ци­вільних процесуальних правовідносин — відкриття провадження по справі.

Однак сфера дії судового збору є дещо іншою, ніж окреслено у розглядуваній пропозиції. Сплата судового збору вимагається також при поданні клопотання про забезпечення доказів (ч. 3 ст. 117 ЦПК), що може мати місце після відкриття провадження у справі і пов’язано вже не з виникненням, а з розвитком цивільних процесуальних правовідносин. Окрім того, їх виникнення можливе і без сплати судового збору, зокрема, у справах про розірвання шлюбу з особою, визнаною в установленому законом порядку без­вісно відсутньою, або встановлення факту каліцтва, якщо це не­обхідно для призначення пенсії або одержання допомоги за загаль­нообов’язковим державним соціальним страхуванням (п. 6, 7 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір»^[475]). Судовий збір не має са­мостійного характеру, відмінного від процесуальних юридичних фактів-дій, оскільки виконує свою роль лише у разі подання проце­суального документу, у зв’язку з яким цей збір було сплачено, та документу, що підтверджує його сплату. Сам факт сплати судового збору без пред’явлення позову чи іншої заяви не породжує які-не- будь процедурні наслідки, від нього не залежить виникнення, зміна або розвиток цивільних процесуальних правовідносин. Тому більш вірним видається віднесення сплати (несплати) судового збору до процесуальних юридичних фактів-дій.

Найбільшу значимість у механізмі доказування має класифіка­ція процесуальних юридичних фактів за змістом дій або, як іще прийнято її називати, за відношенням до права. За цією підставою традиційно розрізняються правомірні і неправомірні дії. Однак

Роль процесуальних юридичних фактів у механізмі доказування існує ще один різновид поведінки, про який зазвичай не згадується у класифікаціях, а саме, зловживання процесуальними правами, котре, як буде обґрунтовано далі, є самостійним різновидом проце­суальних юридичних фактів-дій. Також, як згадувалося вище, особ­ливе значення у механізмі доказування мають процесуальні акти застосування норм права. Оскільки аналіз цих аспектів сприятиме повноті знань про особливості дії процесуальних юридичних фактів у механізмі доказування, розглянемо їх більш детально.

6.2.1.