Дослідження письмових доказів

Як випливає з природи письмових доказів, способом їх досліджен­ня є ознайомлення з їх змістом шляхом читання текстових докумен­тів або огляду зображувальних документів. Коли об’єктом досліджен­ня виступає документ, виданий певним органом в межах його компе­тенції, ознайомлення з таким документом включає також його огляд на предмет наявності в ньому обов’язкових реквізитів та додержання форми, встановленої законом для цього виду документів.

Суд оглядає письмові докази в судовому засіданні (ч. 3 ст. 229 ЦПК), а за клопотанням учасника справи письмові докази, у тому числі протоколи їх огляду, складені за судовим дорученням або в по­рядку забезпечення доказів, оголошуються в судовому засіданні або пред’являються йому для ознайомлення (ч. 1 ст. 235 ЦПК). Сутність підходу, згідно з яким суд не здійснює оголошення письмових дока­зів, якщо на це не було волевиявлення учасника справи, пояснюєть­ся з позиції ч. 9 ст. 83 ЦПК, яка передбачає попереднє надання копій доказів іншим учасникам справи перед поданням цих доказів суду. Учасник справи має в розпорядженні копії письмових доказів інших учасників справи і може ознайомитися з ними самостійно, тому немає необхідності додатково оголошувати їх в судовому засіданні, хоча це може бути здійснене за клопотанням учасника справи.

Якщо письмовий доказ належить до особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, різного роду кореспонденції фізичних осіб, зміст таких доказів підлягає дослідженню у відкритому судо­вому засіданні або оголошенню за клопотанням учасника справи лише за згодою осіб, визначених ЦК (ч. 1 ст. 236 ЦПК).

Що стосується особистих паперів, ЦК у ч. 1 ст. 303 відносить до них документи, фотографії, щоденники, інші записи, особисті ар-

Реалізація механізму доказування на стадіях його функціонування хівні матеріали та інші подібні об’єкти фізичної особи, котрі ви­знаються власністю цієї особи, а ознайомлення з ними та їх викори­стання здійснюються лише за її згодою.

Згідно з ч. 2 ст. 301 ЦК фізична особа самостійно визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб, тобто, змістовне наповнення категорії «особисте життя» та межі поширен­ня інформації про нього завжди є суто індивідуальними. Дослідни­ки особистих немайнових прав людини характеризують особисте життя як «поведінку фізичної особи поза межами виконання нею різноманітних суспільних обов’язків, тобто поведінку і діяльність людини у сфері сімейних, побутових, особистих, інтимних та інших стосунків, спрямованих на досягнення особистої мети та задоволен­ня власних потреб»^[774]. Особисте життя не включає професійну, діло­ву, політичну чи іншу громадську діяльність, а охоплює коло при­ватних інтересів особи, пов’язаних з її особистістю, її стосунками з іншими людьми. Відповідно, якщо особисті папери однієї особи вмі­щують такого роду інформацію про іншу особу, для їх дослідження у відкритому судовому засіданні або оголошення за клопотанням учасника справи необхідно одержати згоду цих осіб. У разі їх смерті відповідна згода повинна бути одержана від їх дітей, вдови (вдів­ця), а за їх відсутності — батьків, братів та сестер (ч. 4 ст. 303 ЦК).

Таємниця кореспонденції охоплює листування, телефонні роз­мови, телеграфні повідомлення та інші види кореспонденції, які ч. 1 ст. 306 ЦК визнає власністю їх адресата. Закон України «Про поштовий зв’язок»^[775] у ч. 1 ст. 6 оперує терміном «таємниця пошто­вих відправлень», до яких відносить листування й іншу письмову кореспонденцію, а також електронні повідомлення, що передають­ся (пересилаються) засобами зв’язку. Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про телекомунікації»^[776] охороняється таємниця телефон­них розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, які передаються технічними засобами телекомунікацій. Отже, таємниця кореспон­денції включає таємницю телефонних розмов, усіх видів кореспон­денції, включаючи електронне листування, і повідомлень, які пере­даються усіма видами зв’язку.

Кореспонденція є власністю її адресата, однак для її викори­стання потребується згода як адресата, так і особи, яка направила кореспонденцію, а якщо ці особи померли, відповідну згоду повинні надати діти, вдова (вдівець), а за їх відсутності — батьки, брати, се­стри. Коли кореспонденція стосується особистого життя іншої фі­зичної особи, використання такої кореспонденції потребує також згоди цієї особи (ч. 1, 2, 3 ст. 306 ЦК).

Відповідно до ч. 4 ст. 306 ЦК кореспонденція, яка стосується фі­зичної особи, може бути долучена до судової справи лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи. Формулювання «кореспонденція, яка стосується фізичної особи» не вказує чітко, чи мається на увазі особисте життя фізичної особи, чи взагалі будь-яка інформація про фізичну особу, у тому числі, публічно доступна інформація. У цілому існуючий підхід до правової охорони таємниці кореспонденції може утруднювати вико­ристання у цивільному судочинстві відповідних доказів, адже якщо друга сторона листування чи обміну повідомленнями не надасть свою згоду на їх використання, формально це дає їй підстави вима­гати визнання їх недопустимими доказами, адже вони одержані з порушенням таємниці кореспонденції. Хоча в судовій практиці поки що не виникало таких випадків, а суди не вимагали підтверд­ження згоди другого учасника листування чи обміну повідомлен­нями, доречно з метою забезпечення інтересів правосуддя дозволи­ти використання кореспонденції, стороною якої є учасник справи, без одержання дозволу іншої сторони кореспонденції.

Письмові докази можуть в необхідних випадках надаватися для ознайомлення експертам, спеціалістам, свідкам і перекладачам. По­передня редакція ЦПК не включала перекладача до переліку осіб, котрі можуть ознайомлюватися з письмовими доказами, однак це ви­дається цілком необхідним для випадків, коли участь у справі бере особа, яка не володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство.

Ч. 2 ст. 235 ЦПК передбачає для учасників справи можливість давати свої пояснення з приводу письмових доказів і протоколів їх огляду. Ця можливість може бути реалізована незалежно від того, чи здійснювалося оголошення письмових доказів та протоколів їх огляду в судовому засіданні. Коментуючи ті чи інші положення, викладені в документі, учасники справи можуть надати суду додат­кову інформацію, звернути увагу на певні прогалини у формі чи змісті документа, висловити своє ставлення до нього. Також у ч. 2 ст. 235 ЦПК визначено, що учасники справи можуть ставити свід­кам, експертам, спеціалістам питання з приводу письмових дока­зів. Такі питання повинні сприяти проясненню певних аспектів, уточненню відомостей, що пов’язані з письмовими доказами.

9.3.3.