2.Джерела для прийняття рішення міжнародним комерційним арбітражем.

Джерелом для прийняття рішень міжнародним комерційним арбітражем є нормативні документи міжнародних неурядових організацій і ненормативні документи. Серед останніх значну роль відіграють міжнародні документи рекомендаційного характеру та не кодифіковані на міждержавному рівні звичаї міжнародної торгівлі.

Міжнародні конвенції, що регулюють комерційний арбітраж, різняться за сферою територіальної дії (всесвітні, регіональні та двосторонні) та застосування (загальні та спеціальні). До всесвітніх належать вже згадувані Конвенція OOH про визнання та приведення у виконання іноземних арбітражних рішень, Конвенція про вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ та ін.; до регіональних — Європейська конвенція про зовнішньоторговий арбітраж 1961 р., в якій беруть участь більшість європейських держав. Арбітражний регламент Європейської економічної комісії ООН, Правила міжнародного торговельного арбітражу та принципи примирення — економічна комісія OOH для Азії та Далекого Сходу, Конвенція про вирішення арбітражним шляхом цивільно-правових спорів, які випливають з відносин економічного та науково-технічного співробітництва (Московська конвенція 1972 р ), яка поширювалася на колишні країни — члени РЕВ; до двосторонніх — Угода про третейський суд, укладена між CPCP та Швецією 7 вересня 1940 р. Двосторонні договори та угоди сприяли подоланню відмінностей у практиці виконання рішень іноземного арбітражу в різних країнах з урахуванням того, що внутрішнє законодавство по-різному визначало умови визнання та примусового виконання його рішень. Укладення двосторонніх міжнародних договорів та угод забезпечувало паритетні умови реалізації іноземних арбітражних рішень і сприяло підвищенню ефективності діяльності арбітражу. Міжнародно-правове регулювання діяльності комерційних арбітражів відіграє суттєву роль у процесі уніфікації їх діяльності, однакового тлумачення і застосування положень типового закону, відповідних рекомендацій

щодо регламенту діяльності цих арбітражів.

Загальні та спеціальні конвенції. До міжнародних конвенцій загального характеру належать такі, що покликаю регулювати питання будь-яких арбітражних угод, арбітражних процесів та арбітражних рішень, які належать до категорії комерційних. Зокрема, це Нью-Йоркська Конвенція 1958 р. і Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж від 21 квітня 1961 р. Спеціальною міжнародною конвенцією є Вашингтонська конвенція про вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами 1965 р., яка регулює тільки спеціалізований арбітраж, покликаний вирішувати виключно інвестиційні спори.

Розглянемо класифікацію та характеристику нормативних і ненормативних документів. До нормативних належать документи, прийняті на міжнародному (міжурядовому') рівні. Насамперед це Конвенція OOH про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йоркська Конвенція 116 1958 р), Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р., а також Угода держав — учасниць СНД про порядок вирішення спорів, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності, від 20 березня 1992 р.

Розгляд нормативних матеріалів почнемо з Конвенції OOH про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень. Згідно з цією Конвенцією держави, що домовляються, визнають письмові угоди про передання до арбітражу як існуючих спорів, так і тих, які можуть виникнути в майбутньому.

недійсною, втратила чинність або не може бути виконана”. При цьому Конвенція надає визначення письмової угоди про арбітраж, під якою розуміється арбітражне застереження в договорі або арбітражна угода, яка підписана сторонами або міститься в обміні листами або телеграмами. Безпосередньо визнанню та виконанню іноземних арбітражних рішень присвячено ст. 3-6 Конвенції, де передбачається, що виконання іноземних арбітражних рішень здійснюється на основі процесуальних норм тієї держави, де запитується визнання та виконання рішень.

Таким чином, цей порядок різний у різних країнах. Однак єдиними для всіх учасників Конвенції є підстави, за якими у визнанні та виконанні рішення може бути відмовлено. У п 1 ст. 5 Конвенції передбачається п'ять основних підстав, на які може посилатися сторона, проти якої направлено рішення. Вони стосуються переважно процесуальних порушень. Дві додаткові підстави (п. 2 ст. 5) надають право відмовляти у визнанні та виконанні рішення з ініціативи власне суду.

Нью-Йоркська Конвенція допускає приєднання до неї з одним або двома застереженнями, які містяться в п. З ст. 1. Перше застереження передбачає визнання та виконання тільки тих арбітражних рішень, які ухвалені на території іншої держави — учасниці Конвенції.

Як відомо, Україна ратифікувала Нью-Йоркську Конвенцію із заявою про те, що застосовуватиме її “стосовно арбітражних рішень, винесених на території держав, які не є учасниками Конвенції, тільки на умовах взаємності”. Фактично цс означає приєднання до Нью- Йоркської Конвенції з першим застереженням. Друге застереження (так зване комерційне) стосується застосування Конвенції тільки щодо тих правовідносин, які вважаються комерційними (в офіційному' російському' тексті Конвенції —- торговельними) за законодавством країни, яка робить таке застереження.

Розглянемо це застереження докладніше, позаяк воно визначає, по суті, компетенцію третейського (арбітражного) суду. Цьому питанню багато уваги приділяється в науковій літературі як в Україні, так і за кордоном. При цьому зазначається, що торговельні відносини — це не тільки договори купівлі-продажу, а й ті, що регулюються правовими нормами про поставку товарів або послуг, міну (обмін товарами або послугами); агентські відносини, договори підряду (будівництво об’єктів, лізинг), надання фінансових, банківських, консультаційних послуг, страхування тощо. Нормативною базою насамперед є Рекомендації від 30.11.2000, Визначення застереження про третейське судочинство в угодах, а також Типовий закон Комісії Організації Об'єднаних Націй з права міжнародної торгівлі про міжнародний торговельний арбітраж.

Єдиного загальноприйнятого визначення терміна “комерційний” не існує, однак Типовий закон ЮНСІТРАЛ наводить у коментарі до п. 1 ст. 1 таке його тлумачення: “Термін “комерційний” слід тлумачити широко з тим, щоб він охопив питання, які випливають з усіх відносин комерційного характеру як договірних, так і позадоговірних”. Відносини комерційного характеру включають, але не обмежуються ними, такі угоди: будь-які торговельні угоди про поставку товарів або послуг або про обмін товарами або послугами; угоди про дистрибуцію, торговельне представництво або агентські відносини, факторинг, лізинг, будівництво об’єктів, надання консультаційних послуг, інжиніринг, ліцензування, інвестування, фінансування, банківські послуги, страхування, угоди з експлуатації або концесії, спільні підприємства та інші форми промислового або підприємницького співробітництва, перевезення товарів або пасажирів у повітрі, морем, залізничними або автомобільними шляхами. Європейську конвенцію про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р. було прийнято з метою сприяння розвитку європейської торгівлі шляхом усунення по можливості ускладнень у функціонуванні зовнішньоторговельного арбітражу. Тут необхідно звернути увагу на два моменти.

Конвенція 1961 р. передбачає для юридичних осіб публічного права можливість укладення арбітражних угод (хоча країни, які домовляються, мають право заявляти про обмеження такої можливості). Однак у відносинах між державами — учасницями Конвенції вона усуває можливість відмови сторони від участі в арбітражному розгляді з мотивів заборони державним підприємствам та організаціям укладати арбітражні угоди. Європейська конвенція вирішує також низку інших питань.

Зокрема, це порядок подання заяви про відсутність у складі арбітражу компетенції для розгляду спору; взаємодії арбітражу та суду, вибір права, що застосовується; вимоги до арбітражного рішення, а також наслідки відміни його судом у місці винесення рішення. В останньому випадку Європейська конвенція обмежує застосування пп. b п. 1 ст. 5 Нью-Иоркської Конвенції тільки підставами, передбаченими в п. 1 ст. 9, які зводяться до процесуальних порушень та перевищення арбітрами своїх повноважень. Питань визнання та виконання іноземних арбітражних рішень Європейська конвенція не торкається. Розглянемо докладніше Угоду держав — учасниць СНД про порядок вирішення спорів, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності, від 20 березня 1992 р.

У практичній діяльності важливими є положення ст. 7, 8 Угоди про взаємне визнання та виконання державами — учасницями Співдружності рішень компетентних судів, які набрали чинності. Рішення, ухвалене компетентним органом однієї' держави — учасниці СНД у частині накладання стягнення на майно відповідача, підлягає виконанню на території іншої держави — учасниці СНД органами, призначеними судом або зазначеними законодавством цієї держави.

якої спрямовано рішення”. Інші ж дослідники, зокрема H. І. Клейн та H I. Mатипієва. а також правозастосовчі органи багатьох держав СНД її не поділяють. Отже, проблема правового врегулювання питань визнання арбітражних умов, визнання та виконання арбітражних рішень у межах СНД залишається невирішеною. Її доцільно розв’язувати на рівні багатостороннього договору виходячи із загальновизнаних міжнародних арбітражних норм з використанням світового та європейського досвіду.

До ненормативних документів, що так само є джерелами для прийняття рішень, належать, як зазначалося, міжнародні документи рекомендаційного характеру та звичаї. Наприклад, це Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ 1976 р., який розроблювався з метою створення відповідного документу’, який був би прийнятний для сторін з держав різної соціальної орієнтації та рівня економічного розвитку, які належать до різних правових систем.

У Резолюції 31/98, прийнятій Генеральною Асамблеєю OOH 15 грудня 1976 р., зазначається, що, визнаючи цінність арбітражу' як методу регулювання спорів, що виникають з міжнародних торговельних угод, і доцільність розробки регламенту' для спеціального арбітражу', який був би прийнятний для країн з різними правовими, соціальними та економічними системами, з метою гармонізації міжнародних економічних відносин. Генеральна Асамблея рекомендує використовувати Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ при регулюванні таких спорів шляхом посилань на Регламенту комерційних контрактах.

Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ на відміну від інших міжнародних регламентів є документом, який включає універсальні правила арбітражної процедури, що характеризують її як відносно завершене процесуальне провадження. Відповідно до ст. 1 Регламенту, яка визначає сферу його застосування, якщо сторони в договорі погодили, що спори, які стосуються цього договору, передаватимуться на розгляд до арбітражу згідно з Арбітражним регламентом ЮНСІТРАЛ, такі спори повинні вирішуватись згідно з цим Регламентом з тими змінами, про які сторони можуть домовитись у письмовій формі. Арбітражний регламент регулює арбітражний розгляд, за винятком випадку, коли будь-яке з його правил суперечить нормі права, що застосовується, від якого сторони не можуть відступати; тоді застосовується ця норма закону. Слід

додати, що Арбітражний регламент ЮНСІТРАД як випливає з Резолюції та змісту Регламенту', розроблений для спеціального арбітражу, тобто арбітражу ad hoc, але він не торкається правил процедури в інституційних арбитражах.