3.Регламентація порядку прийняття рішень.
Згідно зі ст. 32 Регламенту арбітражне рішення викладається в письмовій формі і є остаточним та обов’язковим для обох сторін. Разом з тим у визнанні та приведенні у виконання арбітражного рішення може бути відмовлено на підставах, передбачених національним законодавством або міжнародними договорами чи угодами, за якими запитується визнання та виконання рішень арбітражу.
Наприклад, згідно зі ст. 32 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж” оскарження в суді арбітражних рішень та їх відміна можливі, якщо сторона, яка заявила клопотання про відміну, надасть докази того, що вона не була належним способом повідомлена про призначення арбітра чи про арбіїражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла надати пояснень.Відповідно до ст. 5 Конвенції 1958 р. у визнанні та приведенні у виконання арбітражних рішень так само може бути відмовлено на прохання сторони, проти якої ухвалено рішення, якщо ця сторона належним способом не була повідомлена про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин не могла надати пояснень. У ст. 6-8 Регламенту передбачається порядок призначення арбітрів і встановлюються положення, які надають можливість формувати склад арбітражу', якщо сторони не визначили його при укладенні арбітражної угоди.
Сукупність цих положень утворює, по суті, механізм безумовного здійснення арбітражної угоди. Цей механізм передбачає визначення ‘'компетентного органу” для призначення арбітрів. Якщо сторони не дійшли згоди щодо вибору арбітрів, останні призначаються компетентним органом за узгодженням сторін. Якщо вибір компетентного органу не був погоджений або компетентний орган відмовляється діяти чи не призначає арбітра, будь-яка зі сторін може звернутися до Генерального секретаря Постійного третейського суду в Гаазі з проханням призначити компетентний орган для виконання передбачених Регламентом функцій.
Встановлений Регламентом механізм здійснення арбітражної угоди дає змогу використовувати його при узгодженні сторонами мінімальних умов про арбітраж.
Регламент передбачає типове арбітражне застереження, яке включає умови про тс, що будь-який спір, розбіжність або вимога, які виникають із цього договору або стосуються його, а також його порушення, припинення або недійсності, вирішуватимуться в арбітражі згідно з чинним Арбітражним регламентом ЮНСІТРАЛ.Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ визначає також інші функції "компетентного органу”: вирішення питань про відведення арбітра (ст. 12, 13); консультативні функції при визначенні розміру гонорару арбітражного суду’ (ст. 39) та авансів на покриття судових витрат (ст 41).
Досвід створення модельного регламенту7 виявився доволі ефективний — вже за короткий час після його прийняття провідні арбітражні заклади заявили про готовність бути компетентним органом (як, наприклад, Міжнародна торгова палата) або навіть на вимогу сторін організовувати арбітражі згідно з Арбітражним регламентом ЮНСІТРАЛ (Лондонський міжнародний арбітражний суд, Американська арбітражна асоціація). До документів рекомендаційного характеру належить також згадуваний Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговий арбітраж 1985 р., створений з метою гармонізації та уніфікації національного законодавства, що може бути ефективно досягнуто шляхом прийняття саме модельного закону, який дає державам більшу свободу при підготовці національних законів про арбітраж. Сам собою Типовий закон таким не є, до того ж він не має прямої дії в національній системі законодавства жодної держави, а становить тільки взірець для розробки арбітражного законодавства в конкретній країні.
Типовий закон рекомендує правовий режим для міжнародного торгового арбітражу в межах відповідного національного законодавства. Закон чітко визначає поняття “міжнародний арбітраж”, інтерпретує термін “комерційний” з тим, щоб допустити до розгляду в арбітражі максимально широке коло спорів; розмежовує функції судів зі сприяння арбітражу та здійснення контролю за ним; розширює поняття “письмова угода”; закріплює принцип відокремленості арбіїражного застереження від основного
договору; законодавчо закріплює основний принцип арбітражного розгляду справи; розширює можливості сторін щодо вибору права, яке може Застосовуватися по суті спору; зазначає прийняття рішення більшістю голосів арбітрів; встановлює підстави для відміни арбітражного рішення в місці його ухвалення і заповнює в такий спосіб прогалини, наявні у ст.
5 Нью-йоркської Конвенції.Перейдемо до характеристики другої групи ненормативних документів, що є джерелами прийняття арбітражних рішень — торгових звичаїв. Можливість посилання на торгові звичаї в комерційних контрактах та застосування їх у процесі розгляду арбітражних справ підкреслюється в багатьох міжнародних документах! і документах регіонального характеру?. Згідно з п. З ст. 33 Арбітражного регламенту' ЮНСІТРАЛ регламенти практично всіх міжнародних комерційних арбітражних закладів, у тому числі й Міжнародної торгової палати, так само передбачають посилання на торгові звичаї. Торгові звичаї' використовуються у практиці правового оформлення міжнародних договорів (контрактів) купівлі-продажу товарів та вирішення комерційних спорів у міжнародних комерційних арбітражних судах.
1 У Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, яка була прийнято у Відні на конференції ООН, що відбулася з 10 березня по 11 квітня 1980 р., звичаям присвячена ст. 9 такого змісту: "‘1. Сторони пов’язані будь-яким звичаєм, відносно якого вони домовилися, і практикою, яку вони встановили у своїх взаємовідносинах. 2. За відсутності домовленості про інше вважається, що сторони передбачали застосування до їх договору або його укладення звичаю, про який вони знали або повинні були знати і який у міжнародній торгівлі широко відомий та якого постійно додержуються сторони в договорах цього типу у відповідній галузі торгівлі”.
2. У ст. 7 Європейської конвенції про зовнішньоторговий арбітраж передбачається, що поряд із правом, яке застосовується, арбітри керуватимуться положенням контракту та торговими звичаями. Аналогічні положення містяться також в інших документах з арбітражу.
З метою уніфікації торгових звичаїв Міжнародною торговою палатою розроблено уніфіковані правила з інтерпретації торговельних термінів “Інкотермс”.
У п. З ст. 33 Арбітражного регламенту ЮНСГГРАЛ регламенти багатьох арбітражних установ, у тому числі Міжнародної торгової палати, Міжнародного комерційного арбітражного суду, ст.
9 Віденської конвенції про угоди міжнародної купівлі-продажу товарів, ст. 28 Закону Російської Федерації “Про міжнародний комерційний арбітраж”, ч. 4 аналогічної статті Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж” від арбітрів вимагається розгляд спорів не тільки на підставі права, яке застосовується, а й з урахуванням торгових звичаїв. Таким чином, використання торгових звичаїв стосовно саме комерційних (господарських) спорів можна вважати юридичним обов’язком, зокрема, за законодавством Росії та України. В Україні цей обов’язок підкріплений також Указом Президента України від 4 жовтня 1994 р. “Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів”, де зазначається: “3 метою однакового тлумачення комерційних термінів суб’єктами підприємницької діяльності України при укладенні договорів, а також учасниками відносин, які виникають у зв’язку з такими договорами, постановляю: І. Встановити, що при укладенні суб’єктами підприємницької діяльності всіх форм власності договорів, в тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою в 1959 р. (далі — Правила "Інкотермс”). 2. Суб’єктам підприємницької діяльності України при укладенні договорів, в тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів) дотримуватись Правил “Інкотермс”. 3. Органам державної виконавчої влади привести свої рішення (нормативні акти) у відповідність до цього Указу. Наказом Міністра зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України в 1994 р. було затверджено форму зовнішньоекономічного договору (контракту).У цьому ж наказі зверталася увага на необхідність застосування при укладенні контракту Правил “Інкотермс”, Цей наказ був скасований Міністром економіки та з питань європейської інтеграції України 6 вересня 2001 р. шляхом затвердження нового Положення У частині застосування Правил “Інкотермс” у розд. 1.5 Положення зазначається: “У цьому розділі зазначаються вид транспорту та базисні умови поставки (у відповідності до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів чинної редакції (567/94), які визнають обов’язки по контрактах щодо поставки товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки товару (окремих партій товару)”. Таким чином, законодавство України, відповідні Указ Президента України і наказ Міністерства економіки України так само надають Правилам “Інкотермс” юридичної сили і вони стають юридично обов’язковими для суб’єктів господарювання, господарські спори яких розглядаються за законодавством України.