Зростання міжконтинентальної торгівлі
Східна Європа вийшла на історичний кін, себто вступила в період писемної історії, в IX ст. як результат її відкриття цивілізацією Середземного моря. Відтоді там був створений колоніальний «двійник» — культурно-економічний регіон Балтійського моря.
Виникає цілком слушне запитання: чому це сталося саме в IX ст., а не в V чи XII ст.? Що спонукало середземноморську культуру до відкриття Східної Європи саме в той час?Поява ісламської арабської держави прибл. 650 р. розділила Середземномор’я на дві незалежні частини — мусульманський південь та прибережну частину сходу, і християнське північне узбережжя. Бл. 740 р. араби беруть під свій контроль всю територію, яку при своїх засобах могли здобути. 711 р. вони досягають Атлантичного океану на заході. Класична назва кінця землі Fretum Herculeum була змінена на арабську «Гора полководця Таріка», або Гібралтар, що зберігається й досі. На півночі араби просунулися аж до франкської Галлії, однак, побиті франками у битвах під Туром і Пуатьє, мусили визнати Піренеї розумною межею. На півдні вони досягли Сахари, проте не змогли перетнути її на своїх верблюдах, тому зробили своїм південним кордоном. На сході дісталися до річок Сирдар’ї й Таразу, де несподівана зустріч з китайським військом, що на них чекало, переконала обидві сторони в необхідності проведення тут кордону.
У розпал завоювань араби не знали економічних проблем, бо величезна воєнна здобич породжувала систему своєрідної державної суспільної опіки. Однак 740 р. ті прибутки виявилися вже недостатніми, що змусило замінити воєнізовану економіку більш продуктивною. Іншими словами, треба було відновити діяльність мануфактур обох римських імперій (західної і східної), а також перських. Тому перед новими аббасидськими правителями постала знайома для нас проблема — де взяти ресурси для перетворень? До технічної революції XIX ст. єдиним вигідним джерелом таких ресурсів були раби. Але де їх брати? Ні мусульманам, ні християнам релігія не дозволяла робити рабами своїх єдиновірців. Війни, що спалахували між християнами і мусульманами, давали полонених, однак обидві сторони намагалися обмінятися ними. Тепер на заповідники потенційних рабів перетворилися неозорі території, розташовані за межами тогочасної ойкумени — на схід від Ельби та на захід і північ від Сирдар’ї. Ці «заповідники» стали окреслюватися середземноморським терміном Saqlab=Sclav. Сама ідея работоргівлі неприйнятна для нас сьогодні. Але в середньовіччі, так само як і за часів Римської імперії, раби вважалися просто товаром, до того ж неабияким. Постачання рабами було справою респектабельною, що вимагала і досвіду, і підприємливості, й підготовки. Нові торговці об’єднувалися у своїх цілях з місцевими работорговцями, а також з кримсько-кубансько-донськими (чорними) булгарами та хозарами — спадкоємцями Боспорського царства, однієї з елліністичних патримоніальних держав і центру работоргівлі.