Заключне слово

Однією з прикметних ознак новітньої української історіографії є звернення до проблеми континуитету у вітчизняній історії - чи то, за термінологією М.С.Грушевського, “органічної зв’язлості і тяглості народного життя”, яке “не переривається вповні ні при яких змінах і переломах, поки живе даний народ”¹.

Показово, що в цьому контексті сам дослідник виявляв неаби­який інтерес до історії Сіверщини - з огляду на перспективу відшу­кання “пережитків княжої доби, перенесених доволі свіжо в прак­тику Гетьманщини”, пояснюючи цей феномен тим, що Північне Лівобережжя “майже не зазнало на собі впливів литовсько-польсь­кого права, бо вийшло з Литовсько-Польської держави перед тими часами, коли сі впливи стали глибше врізуватися в життя провінцій Великого князівства Литовського”². Варто принагідно згадати і про загальновідому консервативність володарів ВКЛ - хоч і не слід, очевидно, вбачати в їх постійному апелюванні до “давнини” щось більше, ніж типову для середньовічного мислення орієнтацію на традицію.

Сама ж ця традиція, коли йдеться про Сіверщину, на думку С.М.Кучинського, знайшла найвиразніший вияв у збереженні тут давніх кордонів та урядів, а також у характері місцевого госпо­дарства³. Втім, вже в самій назві “Сіверська земля” зафіксувалася

¹ Грушевський М.С. Історія України-Руси. - Т. 7. - Ч. 1. - С. ѴІП.

²Грушевський М.С. [Передмова] // Чернігів і Північне Лівобережжя: Огляди, розвідки, матеріали. - K., 1928. - С. VII.

³ Kuczyiiski S.M. Ziemie... -S. 377.

інша, етнографічна, традиція - що й вирізняє її з-поміж середньо­вічних українських “земель”, на відміну від яких вона не становила ієрархічно організовану адміністративно-територіальну одиницю і не мала власного права; тож цілісність Сіверщини визначалася не політичними інститутами, а її культурно-етнографічною єдністю, успадкованою від літописних сіверян. Ця етнографічна традиція зберігалась, принаймні, до XVI ст., коли в цей регіон посунула міграційна хвиля з північного сходу Русі, певною мірою заплес­нувши місцеве населения.

Щоправда, процеси, які відбувалися тут у XVI ст., і досі не простудійовані в спеціальній літературі - тож між нашим дослід­женням і численними працями, присвяченими Сіверщині Смутної доби, зяє історіографічна лакуна, стаючи на перешкоді будь-яким масштабним узагальненням. Як уже відзначалося, М.Тихомиров, скаржачись на вузькість кола наявних джерел, сподівався на його розширення під час подальших архівних розшуків^[672]. Тож і ми докла­датимемось на ентузіазм майбутніх дослідників - адже саме сюди, на Сіверщину, “до сих північних сховків” національних традицій кликав науковців М.С.Грушевський^[673], “щоб пізнати розвій українського життя - побуту, матеріальної і інтелектуальної куль­тури, соціального укладу, моралі і права в їх зв’язку і суцільності”.

У додатку до монографії подано картосхеми “Чернігівщина за даними “Пам'яті” 1527 р.” і “Путивльські волості XV- початку XVII ст.”, а також текст “Пам'яті” 1527 р. у скоригованому, згідно з нашими спостереженнями, вигляді і без кінцевої частини, котра не має оригінального характеру, а відтворює текст перемирної гра­моти 1526 р. При передачі тексту документа збережено літери а, ε, ω, ъ, Ѣ; виносні виділено курсивом. Титла збережені й не розкриті. Пунктуація наближена до норм сучасного правопису. Літерні позначення чисел замінено арабськими цифрами. У квадратних дужках наведено випущені копіїстом при переписуванні документа окремі фрази та слова, що їх відтворено на підставі наявних у тексті паралелізмів та стереотипних лексичних конструкцій.