Загальні спостереження

Вивчення пам’яток скандинавських солдатів фортуни і країн, де вони кінчали життя, відкриває імена багатьох варягів. Серед них — імена вождів варязьких угрупувань та дружин. Один з таких вождів — Ейвісл (Ейюлс) — діяв на сході вже на початку IX ст.

Решта скандинавів, що згадуються в написах, були сучасни­ками Ярослава Мудрого та його синів. Серед них — Думарі з Сьодерманланду (So 130), також dr?ngR, та Гальвборінн з Еланду, котрий sitr kar?um — «сидить на Русі» (01 28=R 190).

Очевидно, до цієї групи можна включити сьодерманландця Сіґвіда з Ести (So 171, командира скейда — довгого корабля) і невідомого уппландця (U 214—215, чоловіка Інґіборґи і командира j_cnarr — великого корабля). Обидва померли в Новгороді.

В окремих випадках можна реконструювати дещо з історії кількох генерацій і гілок скандинавських родів, включаючи їхні зв’язки та громадську діяльність. Більшість з них були пред­ставниками найвищих соціальних класів (ярлів) і земельної аристократії. Варто познайомитися з ними і розглянути їхні родинні справи на їхній скандинавській батьківщині, аби побачити, що цих «північних гостей» сприймали, вочевидь, у Східній Європі спершу як фахівців з ведення морських війн, які оселилися на визначених землях. Ці скандинави побачили, що використовувати своє вміння і збагачуватися їм було вигідніше на чужині, ніж у себе вдома.

Деякі з них осіли в Східній Європі, очевидно, під тиском обставин, як це сталося з родичами Ярла Гакона. Однак більшість, пошукавши щастя на службі в того чи того правителя, поверталися на свою скандинавську батьківщину, де купували маєтки і зводили будівлі з громадськими і добродійницькими намірами, аби зажити слави на землі й винагороди на небі.

За періоду рунічних написів (переважно XI ст.) варязьку дружину (Hd)_t що складалася з воїнів-моряків, наймали на службу три європейські двори: Новгород-Київський (бл. 980— 1060 рр.); Лондонський (1018—1066 рр.) і Константи­нопольський (988—1066 рр.; після 1066—[12041 найманцями тут були переважно англійці). Дружину на службі у правителя звично означували терміном Hd,¹, хоча дружина англійського короля мала своє визначення — і ?ikali?i — «тінґалід» (U 668). З метою ідентифікації до терміна додавали ім’я командира, скажімо, і li?i ku?uis — «у дружині Ґудвера» (So 217), і li?i frekis — «у дружині Фрейґейра» (U 611). Дружина під коман­дуванням варязького командира, яка збиралася в небезпечний похід (far, Vs 22; So 108, 360), називалася ще h?lfningR. Цей термін наводиться у зв’язку з походом Інґвара 1041 року (Og 145, 155). Подорож до далекої країни означали словом utfer? (G 134).

Командир дружини носив титул Iis furugi (Hdsforungv_t So 338; ⁿ°p. U 112) або fulks krimR (folks grimmR∖ So 126). Варязький Удільний князь носив титул jarl — «ярл» (Sm 76; U 617; англ. ^earl)∖ його перший заступник називався Stallari (Sm 76).

Члени дружини групувалися за двома ієрархічними рівнями: старша дружина, ?iagn-ar (So 34, 112, 170; пор. також So 90,151), складала основний стрижень і готувала командирів; членів цієї дружини називали ще huskarlaR — «дружинники» (So 338; U 330, 335). Розрізняли їх завдяки доданому імені командира; скажімо, uskarlsifru?aR— «дружинники Сіґреда» (U 335). Молодша дружина, dr?ngR (Vg 61, 112, 181, 184; Og 81; So 163; Vs R 182; 0128 і т. д.)², виконувала обов'язки родрів (ro?r), тобто веслярів і солдатів (пор. U 16)∖ Увесь цей військовий підрозділ міг і називатися ro?r з доданим ім’ям командира: і ru?i hakunar — «у родрі Гакона» (U 16). Дружинники звалися бондами, bondi, з родри такого-то (ім’я командира; nop. U 16), або визначалися як команда кораб­ля — skipan (U 349), окремих матросів називали skipari (So 171, 335).

кнар (knQrr): (давньосканд. Ьіргг>давньоангл. спеаг), «великий морський корабель», важчий і міцніший від довгого корабля (So 49, 198; U 214, 258, 654, 1016).

«Саме на цих кнарах скандинави припливали до Британії й досягли Ісландії та Фарерських островів. З цього можна виснувати, що в «епоху вікінгів», як і в XII ст., кнари більш підходили для плавання, ніж довгі кораблі, вони мали вищий борт, були коротшими й, можливо, ширшими»⁵.

У написах великі кораблі найчастіше згадуються, коли йдеться про Східну Європу⁶ та ісламську Азію: Балтійське море (So 198); Новгородське море (U 214); візантійські порти (U 1016); похід Інґвара (U 654).

Довгий корабель (sk?i?) згадується лише двічі: один раз у зв’язку з Новгородом (So 171), вдруге — з подорожжю на захід: uerekskai? — «на скейді Верінґа» (Og 68; nop. R 66). На жаль, у написах не наводиться конкретної інформації про кількість людей у команді одного корабля та число кораблів, що складали дружину.