Ярлабанкі та його клан

В «епоху вікінгів» у Тебю⁷, в Уппланді (Дандерюдський прибережний район), було зведено найцікавіший міст, як пожертву за спасіння душі (lit raisa stain ?ina at sik kuikuan = U 212 A, B; nop.

Добродійницькі діяння Ярлабанкі та маєтності, які він придбав («увесь Тебю»), мусили коштувати значних статків. Зрозуміло, Що він належав до аристократичного уппландського клану, проте, щоб зберегти свої позиції, повинен був мати й інші джерела прибутку. Для Ярлабанкі та всього його клану (як і для решти подібних кланів) такими джерелами були їхня найманська Діяльність на заході («вікінґи»; переважно англійська данина Данцям, т. зв. Danegeld) та на сході, на службі у Варязькому корпусі візантійського імператора, або ж служба на Русі.

Це ясно випливає із джерельних даних про клан Ярлабанкі. Історію клану можна частково відтворити на підставі тридцяти jy_i3Qx уппландських каменів, які були встановлені членами клану й збереглися до наших днів¹¹.

Одним із пращурів цього клану був Ейстейн з Дандерюдського прибережного району (Бробю, церк. парафія Тебю), вірний прихильник шведського короля Олава (995—1020/22) і учасник християнізації Швеції, розпочатої цим королем.

У Ейстейна було п’ятеро синів: Ґаґ, котрий помер (або був убитий?) за життя своїх батьків¹² (U 137), Інґіфаст, Ейстейн, Свейн та Інґвар (U IOl)¹³. Інґіфаст успадкував батьківське майно; його старший брат Ґаґ помер раніше й, очевидно, не мав дітей. Інґіфаст був одружений двічі. Від першої дружини, Раґнфрід, яка, схоже, походила з Гаґбю (церк. парафія Тебю, nop. U 148), він мав сина — Гемінґа (U 148, 101, 143); від другої дружини, Йорун з Фельбру (церк. парафія Тебю, nop. U 142), — сина Ярлабанкі, того самого, що збудував міст.

Інґвар з Гарґа (церк. парафія Сконела, nop. U 101, 309, 310) також одружувався двічі. Перша його дружина, Фастві (U 112), походила з клану, що мешкав в Оркесті (округа Семінґгундра). Вона була однією з дочок Онема з Барастаді (Борреста; U 112, 336, 328)¹⁴ й мала сестер Ґюрід¹⁵ та Ґудлауґ.

Наступником Онема був його небіж по батьковій лінії, знаменитий Ульв з Боррести (U 336, 343, 344, 161), який в одному з написів похвалився, що тричі збирав англійську данину (Danegeld): in ulfr hafiR onklati ?ru kialtakat ?it uas fursta ?is tusti ka[l]t, ?a [kalt] ?urktil. ?a kalt knutr — «і Ульв узяв в Англії три данини — першу, ту, що її виплатив [Скьоґлар] Тості¹⁶ [991 р.]; ДРУ^ГУ — що її виплатив Торкель [Високий]¹⁷ [1012 р.]; і ще — від Кнута [Великого, 1018 р.]»¹⁸ (U 344).

Гудлауґ, третя дочка Онема, вийшла заміж за Ансура/ Accypa, котрий, очевидно, походив з Лундбю (Маркімська церк. парафія) і невдовзі по одруженню помер чи був убитий. Імовірно, що він служив як huskarl у дружині Раґнфаста (nop.

20 Варязького корпусу.

Інґвар мав від Фастві чотирьох синів²¹: Раґнвальда (відзна­чимо, це князівське ім’я), Сіґвіда (U 309), Інґвара (U 309) та Ярлабанкі (U 309). Другою жінкою Інґвара була Астрід з Еда (∏op. U 112); від цього шлюбу не було дітей, бо Інґвар помер невдовзі по одруженню, будучи algo?r dr?ngR (U 143). Його смерть була дещо загадковою. Написи повідомляють про одночасну смерть трьох членів клану: Інґіфаста з Тебю, його брата, Інґвара, та сина Інґвара — Раґнвальда (U 309, З ТО). Ця трагедія не могла статися пізніше 1050 року, бо Астрід, дружина Ейстейна (котрий помер приблизно на початку XI ст.), була ще живою (U 101). На жаль, написи не повідомляють, де або як саме вони померли. Камені мовчать також і про те, чи були Інґіфаст і Інґвар коли-небудь за межами своєї країни. Проте один з написів (Ед, Едська церк. парафія, округа Соллентуна), замовлений сином Інґвара Раґнвальдом на смерть його матері, Фастві (112 В), свідчить (віршована форма)²²:

Іншими словами, десь перед 1050 роком Раґнвальд був команду­вачем Варязького корпусу.

Раґнвальд полишив службу у Візантії ще до смерті своєї матері, адже напис повідомляє про його діяльність «у греках» у минулому часі (U 112 В). Отож, Раґнвальд, його батько, Інґвар, та дядько за батьком, Інґіфаст, служили відповідно разом ще комусь. А що період, про який ідеться, збігається з часом правління Ярослава Мудрого (1018—1054) на Русі, то можемо припустити, що всі три члени цього клану перебували на службі саме в. нього. Трагедією, що сталася на Русі перед 1050 роком, був, отже, невдалий похід Володимира Ярославича та Вишати Остромировича 1043 року.

армії] загін людей, що мешкали на північних островах океану»²⁴. Тому цілком імовірно, що Інґіфаст, Інґвар та Раґнвальд вирішили пристати на службу до Ярослава, розраховуючи на значну частку здобичі.

Ярлабанкі не перебільшував, коли вказав, що заправляє «всім Тебю», тобто цілим «сотенним округом» (територіальна одиниця). Очевидно, він мав дві резиденції: батьківську в Бробю (церк. парафія Тебю), а також у Фяллбру (церк. парафія Тебю), успадковану від матері. Пам’ятні камені, полишені ним, знайдено в обох місцях (U 140, 142). По смерті свого старшого брата Гемінґа він успадкував також і Гаґбю (церк. парафія Тебю; пор. його напис про самого себе — U 149). Зрозуміло, що він мав володіння і в самому Тебю, як про це свідчить напис на тебюському мості (U 164, 165). Він залишив написи не тільки у провінційній церкві Фрести (округа Валлентуна, U 261), де також мав маєтність (очевидно, від однієї з жінок), а й у церквах двох адміністративних центрів, де теж були його володіння — в Дандерюді (центрі Дандерюдського прибережного району), що до нього належала і ціла округа (Тебю; U 127), та у Валлентуні (центрі округи Валлентуна, U 212).

Ярлабанкі одружувався двічі і мав двох синів. Фастві (U 150) народила йому Свейна (U 150), а Кетільой (U 144) Інґіфаста (U 142). Свейн одружився з Інґіторою з Карбю (церк. парафія Тебю), дочкою Іґулла та Ерінві (U 151), і помер разом із своїм старшим сином Торіром ще за життя своїх батьків. Це відомо з написів, зроблених його батьками (U 150) і його молодшим сином — Торстейном з хутора Еди (U 104). Останній напис засвідчує, що обидва, батько Свейн та син Topip, ?iR huaru hut til krika — «були далеко аж «у греках», тобто померли у Візантії. Цей напис (U 104) виконав майстер- різьбяр Enip, а це значить, що вони мали померти після 1070 року, що узгоджується з відомостями хронологічної історії клану.

Діяльність Ульва з Боррести в Англії припадає на період між 991 та 1018 роками. Ейстейн належав до попередньої генерації, отож народився, мабуть, не пізніше 960 року, а помер на початку XI ст. Роком народження Інґіфаста був прибл. 998-й, а Ярлабанкі — прибл. 1015-й. Син Ярлабанкі, Свейн, таким чином, мав народитися бл. 1030 року, а онук, Topip, бл. 1048/ 1050 року. Дата їхньої смерті може бути визначена як початок 70-х рр. XI ст.

З фрагмента каменя з Бробю (U 140) відомо, що Ярлабанкі також помер у Візантії (haa enta?is і kirikium). У написі на камені з Фяллбру, виконаному майстром Епіром (U 142), також згадується про його смерть¹⁵. Таким чином, Ярлабанкі помер після 1070-го й перед IllO роком.

Оскільки Ярлабанкі та його перша дружина Фастві встано­вили камінь в пам’ять про свого сина Свейна у 1070-х рр. (швидше за все, в першій половині десятиліття) і оскільки відомо, що Ярлабанкі мав другу дружину, можна виснувати, що Фастві померла невдовзі за своїм сином. Ярлабанкі пишався своїм багатством, але залишився без спадкоємця; він швидко взяв другий шлюб з Кетільой і став батьком Інґіфаста (U 142). Ярлабанкі помер через три-п’ять років після смерті свого старшого сина, ймовірно, наприкінці 70-х років XI ст.

Таблиця 13 а. Клан Ярлабанкі

Таблиця 13 б. Клан Ярлабанкі — клан Bapacmadi

На таблиці 13 б представлено схематичне відтворення родоводу трьох генерацій іншого знатного уппландського клану з Барастаді, пов’язаного з кланом Ярлабанкі через шлюби, що мав тісні контакти із Східною Європою.