Торстейн та його варязька дружина на Русі протягом 1050-х років

У церкві в Тюрінґе (округа Екнебу, So 338 = M 86 = R 79) в Сьодерманланді стоїть камінь, величезний розмір якого свідчить про значні статки тих, хто його замовив. Камінь присвячено пам’яті Торстейна, начальника дружини.

Віршована частина напису так змальовує Торстейна:

Торстейн, отже, був начальник {forungi) дружини (Iid) на Русі (і gar?um). Деякі ознаки давньошведської мови (скажімо, biom), вжиті в напису, визначають його приблизно серединою XI ст., мабуть, десь відразу після 1050 р. (nop. R 79). Таким чином, Торстейн мав бути командувачем дружини Ярослава і померти на початку п’ятдесятих років XI ст.

Торстейн мусив провести багато часу на Русі, бо зумів там нажити чимало статків (що засвідчує величезний пам’ятник, So 338). Саме він також придбав хутір Веда в Уппланді (церк. парафія Ангарне, округа Валлентуна), який потім передав синові. Це відомо з меморіального каменя, що його він звів на честь свого сина (U 209; Веда = R 136 = M 53):

?urtsain kiar?iftiR irenmunt Торстейн звів [цей камінь]

у пам'ять про Ерімунда, sun sin aukaubti ?insa bu. свого сина, і купив для нього цей хутір,

[метрично] auk afla?i. І [Торстейн] набув [багатство]

austr і kar?um на сході, на Русі.

На жаль, нам невідомо, як цей син помер; можливо, він був на Русі разом зі своїм батьком²⁶.

Сам Торстейн успадкував хутір від свого батька в Ґодерсті, Уппланд (церковна парафія Скепптуна), як про це зрозуміло з написів U 360:

За цими написами можна скласти таке генеалогічне дерево цього клану:

Таблиця 14.

Дружина Фрейґейра в Балтійських землях

Шість каменів містять інформацію про діяльність Фрейґейра у Східній Європі. Про самого Фрейґейра ми дізнаємося з написів на каменях U 518 і U 1158:

На камені U 1158 є чіткий підпис, що його рунологи визнали за підпис різьбяра рун Лівстейна, котрий плідно працював у Західному Уппланді приблизно водночас із Асмундом Kapacy- ном, тобто у другій чверті XI ст.²⁷ Таке датування підтверджує камінь, установлений за одним із членів дружини Фрейґейра, на якому також є підпис майстра: suain uk osmunrt ?au marka?u, «Свейн і Асмунд [Карасун] викарбували [цей] камінь»²⁸. Асмунд явно є Асмундом Карасуном. Звідси приблизний час діяльності фрейґейра можна безпомилково визначити як другу чверть XI ст.

Названі два камені (U 1158 і U 518) не обов’язково належать до одного й того самого періоду. U 1158 — це пам’ятник, зведений синами, очевидно, невдовзі після звістки про смерть їхнього батька, Фрейґейра. Батьки Фрейґейра встановили один камінь (U 518) за трьома своїми синами. Брати Фрейґейра, Орм та Ормульв, могли загинути або в той самий час, або іншим разом, але, так чи так, за життя їхніх батьків.

Свідчення з цих двох каменів дозволяють нам простежити три генерації цього уппландського клану. Фрейґейрові батьки жили у Східному Уппланді (округа Сьюгундра), хоча сам він осів на заході. Він міг одружитися із жінкою, котра отримала в спадок хутір у церк. парафії Сімтуна.

Таблиця 15. Клан Фрейґейра

Чотири камені було зведено в пам’ять про членів Фрейґейрової дружини. Два з них походять з Уппланду (з району озера Мелар, округи Бро і Треґдс), один — з Ґестрікланду (Ґевле) і один — з данського острова Лолланд. Іншими словами, всі вони належать народам Балтійського узбережжя, без огляду на їхню націо­нальну приналежність.

U 661:

Очевидно, що Фрейґейр діяв зі своєю дружиною уздовж узбереж східної Балтики, між Ліфландом, Езелем і Тавастландом (=Центральна Фінляндія, Ямь у руських літописах). Сам він помер і silu (U 518), слово, яке рунологи інтерпретували (правильно, на мою думку) як *z isilu, a *isilu було прочитане як Osil (Heinricus de Lettis, «Chronicon Livoniae»: Osilia =Съсолы, Ссолы в руських літописах), сучасний естонський острів Сааремаа³¹. На зв’язок Фрейґейра з Естландом вказує також ім’я його другого сина, Ейста, що дослівно означає «Естонець»³². Напевно, він народився в Естонії під час батькової служби там.

Два інші уппландці, вочевидь, члени дружини Фрейґейра — це Бйорн і Анунд, що вони обидва загинули в різний час у Вірланді (Естонії). Бйорн, син Кетільмунда і Раґнфрід, походив з Енґбю (церк. парафія Лунда, округа Семінґгундра)³³. Напис у його честь вирізьбив Асмунд Карасун, що відносить смерть Бйорна до 1040-х років.

У церкві в Рослаґс-Бру (Бру ох, прибережний район Ветьо) є два написи, замовлені Сіґруд у майстра Торбйорна-скальда в 1050-х роках. Перший напис зроблено в пам’ять про чоловіка Сіґруд, Карі (U 533), але, на жаль, не вказано, як він помер. Другий — у пам’ять про сина Сіґруд, Енунда (U 533 = R 141); там сказано: han uas tribin a uirlanti, «Його було вбито у Вірланді» (Естонія).

Адам Бременський пише у своїй праці «Gesta Hammaburgen- Sisecclesiaepontificum* (бл. 1073—1076 рр.) про невдалу місію єпископа Адальварда старшим³⁴ емісаром Гамбурзької єпархії, де архієпископом з 1043-го по 1072 р. був Адальдберт. Місія Адальварда полягала в тому, щоб тісніше прив’язати ново- навернених шведів до римсько-католицького табору, зокрема в питанні інвеститури. Він удався до своєї місії в час, коли проримськи настроєного Енунда/Анунда/Якова (бл.

Під роком 6568/1060-м та сама група літописів⁴⁴ знову містить інформацію, пов’язану із Східною Балтикою. Ізяслав пішов на Съсолы, жителів острова Сааремаа/Езель, і примусив їх платити данину в дві тисячі срібних гривень. Ті спершу погодилися платити, проте наступної весни повстали, спустошивши територію навколо Юр’єва (Тарту/Дерпта)⁴⁵, міста, засновандго Ярославом 1030 року на березі озера Пейпус. Потім вони спалили місто і просунулись аж до Пскова. Там назустріч їм виступили псковичі й новгородці, спалахнула кривава битва, в якій тисяча русів й «Ссолъ бесчисла» загибли.

Того самого року, 1060-го, помер Емунд Старий (або Поганий); після його смерті значення Швеції в Естланді на деякий час підупало, так само як діяльність Русі на території Чуді (естів), що про неї нема згадок протягом п’ятдесяти років, аж до 6621 /1113-го.

Співробітництво між Емундом і його сином, Енундом, з одного боку, та Емундовим свояком, Ярославом, і його сином, Ізяславом (котрий, мабуть, носив скандинавське ім’я, Holti), з другого, вимагає ретельного дослідження⁴⁶. Проте і Емунда, і Ярослава безумовно об’єднувала їхня боротьба за незалежність своїх церков — Емундової від Гамбурга/Рима, а Ярославової — від Константинополя. Якби питання про можливе співробітництво між Емундом і Ярославом/Ізяславом у справі східних балтійських узбереж було прояснено, ми могли б визначити, кому служив Фрейґейр із своєю дружиною — Емунду/Енунду, Ярославу/Ізяславу або ж обом? Поки ж можна висунути окремі припущення.

Син Фрейґейра, котрий звелів звести пам’ятник на честь свого батька, очевидно був відомий, коли досяг повноліття (тобто п’ятнадцяти-двадцяти років), як Ейст, «Естонець», оскільки

439

Варяги вдома і на чужині народився під час служби його батька в тих землях за п’ятнадцять-двадцять років до смерті, у сорокових роках XI століття. Нема жодних свідчень про похід шведських королів до Східної Балтики протягом того часу.

З трьох синів Свейна і Торґерд один загинув на півночі під час сутички із Ссолами, два інших — на півдні чи то на службі у Візантії, чи на службі в Русі проти Візантії. Всі вони втрьох, Орм, Ормульв і Фрейґейр, могли перебувати на службі в Ярослава чи Ізяслава, котрі, як князі Київські та Новгородські, мали справи як з Візантією, так і з естами. А якщо це так, то слід віднести і датування каменів, що згадують ім’я Фрейґейра, і датування діяльності майстрів, що їх викарбували, до періоду між 1042-м і 1060 роками⁴⁷.