Вступні зауваги

Концепція власності на землю, чітко виражена французькою фор­мулою «Nulle Ierre sans seigneur» («Нема землі без господаря»), в давній Скандинавії не існувала⁴⁴. Вона поступово утвердилась (як і багато інших континентальних концепцій) після християнізації скан­динавських земель.

Незаселені землі півсторова становили terra nullius, нічию землю. За доби, яку ми розглядаємо, великі обшири Норвегії та Швеції, де не було рільництва, з практичних міркувань слід вивести за межі території цих обох держав (див. карту 10, що показує розподіл засе­лених територій)⁴⁵.

Правом власності на культивовані землі (тобто й на заселені ре­гіони) користувалися тільки вільні селяни та ланд-конунґи. Селяни або мали приватну земельну ділянку (родинна земельна власність, поширена здебільшого в Норвегії), або належали до громади, яка й володіла всією землею (Данія, Швеція).

Попервах ланд-конунґи володіли фермами, пов’язаними з різ­ними поганськими культами (див., наприклад, Uppsala au?r, с. 528), проте, починаючи з X ст., почали вимагати повної або часткової власності (дан. konunglev) на незаселені землі, які перебували під їхньою владою.

«У Данії, — писав Стуре Болін, — від 1100 р. фермери мали право експлуатувати ліси, проте володів ними король. Таке становище знайшло свій разючий вияв у ютландському законі 1241 р.: король володів землею, а фермери — лісом»⁴⁶. Невдовзі (X—XI ст.) ланд- конунґи сформували новий метод набування земельної власності: після завоювання території, що доти мала якусь політичну організа­цію, король-переможець конфісковував земельну власність поперед­нього панівного клану та його прибічників. Таким чином нор­везький король заволодів понад 150 фермами в самому Трьон- делаґу⁴⁷, а король Свіаланду став власником третини всіх громад­ських земель herra? у Ґаутланді»⁴⁸.

7.