Висновки

1

Надзвичайно цінні відомості про Східну Європу, якою вона була в IX—XI ст., збереглися в «Родинних саґах» (і в «Landnamabok»). Резюме цих відомостей, яке дається нижче, можна розглядати як певну кодифікацію збереженого для нас «норвезько-ісландського» досвіду.

Найдавніші дані про цю частину світу можна знайти в «Egils saga». В ній розповідається про північний норвезький клан, який від бл. 810 р. займав посаду sysla a Hdlogalandi, тобто був уповноважений збирати данину з лопарів (Jinnskatt) і торгувати з ними, а також із сусідніми племенами Kvenir (власне фіннами). У 80-х рр. IX ст. на цій посаді був Торольв Квельд-Ульвссон (нар. бл. 853 р., пом. 890 р.). Через свої обов’язки він мав непорозуміння у Фінмарку з таємничими кюльвінґами (колбязами з давніх руських джерел), а у Квенланді — з кірялами (карелами), бо й ті, і ті теж були зацікавлені в цих територіях із економічних причин. Тут важливо провести різницю між двома активними елементами в Північно-Східній Європі (суперниками норвежців): кюльвінґами і кір ялами.

Слід відзначити, що лопарі були відомі серед норвежців як чародії («Vatnsdoela saga»).

2

Термін Gardr, який у історичні часи позначав Новгородську Русь, засвідчений уже в першій половині IX ст. Мабуть, у той час він застосовувався тоді, коли йшлося про територію західних (бал­тійських) слов’ян, наприклад, ваґрів, оскільки ім’я їхнього короля (Буріслав) має західнослов’янські лінгвістичні особливості.

2.1

Тоді ж таки з’являється термін Risakonungr, який цей автор про­понує тлумачити як гайті для Rusakonungr «король Русі». Обидва ці факти взято з «Landnamabok».

Це саме джерело розповідає також про Ейвінда austrma?r («манд­рівника на Схід»), який активно діяв на водах та узбережжях (Схід­ної) Балтики в останній чверті IX ст. Термін Austrvegr «Східна Бал­тика» був уперше застосований на початку X ст. щодо діяльності мандрівного купця Скінни Бйорна, який торгував коштовними хут­рами в Аустрвеґу («?ordar saga», «Landnamabok»).

2.2

Gerzkr, прикметникова форма від іменника Gardr, була вперше зафіксована десь у 948—961 рр. Один ісландець купив дівчину-ра- биню (згодом з’ясувалося, що вона дочка ірландського короля) на Бреннських островах, на ринку Ґьота-Ельв, у купця, якого звали Gilligerzh*. Він мав на голові «(новгородського) руського капелюха» (gerzkr hattr, «Laxdd?la saga»).

«Руський капелюх» такого виду, певно, вважався тоді річчю дорогою, оскільки в 970 р. данський король (з резиденцією в Геде- бю) дав такого капелюха в подарунок ісландцю Ґуннарові в подяку за частину здобичі, яку останній забрав у вікінгів, завдавши їм поразки на узбережжі Естонії (« Njals saga»).

3

Перший похід норвезьких вікінгів на Бярмаланд очолив Гйор, син короля Гальва з Гьордаланду, десь у середині IX ст. («Landnamabok»).

Згадується також про пізніші походи на Бярмаланд трьох нор­везьких королів: Ейріка Кривава Сокира (945—948; «Egils saga»), Гакона Гаральдссона (948—961; «Landnamabok») і Гаральда Ейрікс- сона (961—970; «Landnamabok», «Kormaks saga»). Ісландці також брали активну участь у цих походах.

Річка Північна Двіна (Vina) згадується у зв’язку з походом на Бярмаланд Ейріка Кривава Сокира («Egils saga»).

4

Егіль Скаллаґрімссон разом зі своїм братом узяв участь 955 р. у поході вікінгів на Аустрвеґ, де головні дії відбулися в Курландії, та в битві з курами. Серед людей, які потрапили там у полон, були данці («Egils saga»).

5

Узбережжя Балаґарда (Балаґардссіда) згадується в розповіді про події, які відбувалися за часів данського короля Гаральда Ґормссона (бл. 940—985). Вікінґ Сіґурд Ґуннгільдарсон, друг згаданого короля, одного літа плив понад Балаґардссідою («Нагдаг saga»). Десь перед 990 р. ісландець Торкель гак Торґейрссон доплив до Балаґардссіди, коли пустошив землі в Аустрвеґу.

6

Звідти він поплив до Адальсюсли, тобто до материкової Естонії, розташованої навпроти острова Езель («Njals saga»).

Естонське місто Рафала (Реваль, Таллін) і острів Ейсюсла (Езель/ Ецель, Сааремаа) називаються у зв’язку зі згадуваним вище походом 970 р. («Njalssaga»).

7

Особливо слід наголосити на тому факті, що Суздаль (Сюрґіс- даль/Сюльґсдаль), розташований у «Великій/Холодній Швеції» (=Cκiφfi, тобто Північно-Східній Європі), був відомий уже десь у 986— 995 рр. Один ісландський скальд, який прибув у той час до двору правителя Норвегії, заявив, що він походить з цього Сюрґісдаля (?orleifs ?attr). Бл. 1014—1015 рр. спеціально навчений вівчар був запрошений із Сюльґсдаля до Ісландії («Grettis saga»).

8

Назва Ґардарікі (яка тут, безперечно, позначає Великий Новго­род) вперше з’являється близько 988/989 р. Ісландець Кольскеґ Га- мундарсон був першим із відомих нам варягів на службі в князя Володимира Новгородського (970—1015). Через рік він вирушив до Константинополя і вступив до щойно організованого варязького корпусу («Njals saga»).

Наступним ісландцем, який пішов на службу до новгородського князя Володимира, став скальд Бйорн гітделакаппі (989—1024).

Деякі з його найбільш хвилюючих пригод під час перебування на Русі (1008—1010), таких, як двобій із представником династії руських князів Кальдімарром (про якого не згадує жодне з інших джерел), з усіма подробицями описуються в його сазі («Bjarnar saga»).

Під час Володимирового правління у Полоцьку діяв варязький місіонер на ім’я Торвальд Кодранссон. Стверджується, ніби він був засновником першого монастиря в тому місті. Святобливі ісландські агіографічні письменники XII—XIII ст. зробили його візантійським наглядачем за поведінкою представників руської династії (?orvalds ?attr\ «Kristni saga»).

Ісландець Барді Ґудмундарсон, який був у Новгороді в 1023— 1025 рр., мабуть, брав участь у битві між новгородським князем Ярославом (1015—1054) та його братом Мстиславом Тмуторокан- ським («Hei?arviga saga»).

Були й інші ісландці на службі в новгородського князя Ярослава: Тормод Берсасон, який служив там від 1028—1029 рр.

«Родинні саґи» містять у собі інформацію про кількох ісландців та норвежців, які служили у візантійських імператорів у Константи­нополі. Там десь відразу після 980 р.³²⁴ був організований варязький корпус (Voeringjalid). Проте окремі варяги стали з’являтися в Константинополі вже під час правління Константина Багрянород­ного (913—959). Ось список цих варягів, про яких розповідається в «Родинних сагах»:

бл. 937—944 рр. Торкель Тйостарссон (« Hrafnkels saga»)',

перед 950 р. Ейвінд аустрмад Бярнасон (« Hrafnkels saga»);

бл. 970—980 рр. Ґріс Семінґссон («Hallfredar saga»);

бл. 970 р. Берсі інн гвіті (норвежець; «Finnboga saga»);

989 р. Кольскеґ Гамундарсон («Njals saga»); він став, мабуть,

одним із перших, кого прийняли до новоствореного варязького корпусу;

бл. 995 р. Торвальд Кодранссон і Стевнір Торґільссон (?orvalds

?attr);

1011 р. Ґест Торґалассон і Торстейн Віґа-Стюрссон («Hei?arviga

saga»);

[бл. 1012 р. Ейлів Торґільссон спракалеґ³²⁵, брат регента Данії

ярла Ульва Торґільссона (пом. 1026 р.), який був батьком короля Данії Свейна Ульвссона (1047—1074)];

бл. 1026—1030 рр. Боллі Болласон (« Laxdoela saga»);

1032— 1033 рр. Торбйорн Тордарсон і Торстейн Асмундарсон (« Grettis

saga»);

1034—1042 рр. Галльдор Сноррасон зі своїм володарем королем

Гаральдом гардраді (Halldors ?attr)\

1064—1071 рр. Тормод Асґейрссон (« Ljosvetninga saga»).

В багатьох саґах розповідаються цікаві подробиці про повсяк­денне життя варязького корпусу, про їхню зброю і, головним чином, про те, як ворожі родинні суперечки передавалися з Ісландії до Кон­стантинополя й нерідко саме там розв’язувалися.

* * *

«Fostbr?dra saga» повідомляє цікаві факти про торговельні по­дорожі Торґейра Гаварссона до Вендланду (мабуть, до Воліна/Йомс- борґа) в часи бл. 1015—1028 рр.

«Audunar?attr» відкриває той факт, що існував морський шлях між Данією та Аустрвеґом під час правління Гаральда Суворого (1047— 1066). Водночас там повідомляється, що норвежець Бард із Віка здійснював торговельні подорожі в Аустрвеґ («Ljosvetninga saga»).

Одна із саґ («Eyrbyggja saga») переносить свого героя до йомс- вікінґів. Проте, описуючи події, які начебто мали місце в другій половині X ст., автор цієї саґи використав лише другорядні джерела. Тому ми можемо знехтувати його даними.