Утверджуючи себе як важливий чинник загальнохристиян- ської цивілізації, Київ не міг стояти осторонь розвитку середньовічної біблійної екзегези, християнської теології і естети ки, де єрусалимській ідеї відводилось почесне місце.
Витоки цієї ідеї сягають IV ст. після Р. X., коли з провінційного містечка в Іудеї Єрусалим перетворюється на Святе Місто — духовну столицю і центр притягання для всього християнського світу.
Адже саме це місто обрав Господь зо всіх Ізраїлевим племен, щоб покласти там Своє Ймення (2 Пар. 12:13). Спасенна роль Єрусалима визначалась тим, що тут спливало життя Ісуса Христа і апостолів, розгортались основні події Старого і Нового Заповіту. Велике есхатологічне майбутнє міста провіщують Книги Псалмів, Припо- вістей Соломонових та Пророків:«Новый Иерусалим откроет свое лоно и даст вечное спасение не только Израилю, но и всем народам. Иерусалим, ставший при Давиде политической и религиозной столицей Израиля, жилищем Господа (Пс., LXXIII, 2), в конце времен станет местом встречи всех народов (Ис., LIV, 11; LX)»[222].
Єрусалим символізував для усіх християн місце зустрічі людини з Богом. Невипадково ж його називав Містом Бога
Живого апостол Павло (Євр. 12:22), який за літописною традицією, «и нам Руси учитель есть»[223].
Містична ідея Єрусалиму повстала з рефлексії над текстами Старого Завіту й, певною мірою, внаслідок континуації юдейської апокаліптики[224]. Через що «Єрусалим» є особливою міфологемою. Це не тільки і не стільки місто в Палестині, але й всяка віруюча душа; Царство Небесне — Вишній Єрусалим й, зрештою, тріумфуюча Церква. В середньовічній літературі з притаманною для неї теоцентричною візією моделі світу Єрусалим переважно виступає в спіритуалістичному, еклезіо- логічному значенні. Він витлумачувався як «гора мира»[225] або ж «пуп землі» й таким зображувався на середньовічних картах світу[226]. Оця його двоїстість й позачасовість гранично чітко відбита в Об'явленні св. Івана Богослова, де він постає як образ Царства Небесного (Об. 3, 12; 21,1-27). Земний, сказати б матеріальний Єрусалим у біблійній герменевтиці є лише вікном у інший світ, своєрідною іконою Єрусалиму Вишнього, його зворотною перспективою[227]. Адже, земний Єрусалим перебуває «у рабстві зі своїми дітьми. А вишній Єрусалим — вільний, він мати всім нам!» (Гал. 4, 24-26). Відтак, Єрусалим одвічно сприймався у своїй містичній двоїстості земного і небесного, як втілення Церкви і раю й, власне, як джерело святості.