Уппланд

Уппланд (OS Upland), серце Свеаланду, складався з трьох провін­цій, назви яких мали ту саму етимологічну структуру. Ця структура складалася з двох компонентів, другий з них — *(h)und-, округ, що постачає сотню (hundr) чоловіків для чотирьох 24-весельних кораб­лів.

І в Тіюндаланді, і в Аттундаланді понад морем лежали прибережні райони, які називалися Rodh. Тіюндаланд, що складався з 11 hundare (сотенних округів)³ і 5 skiplagh («корабельних районів»)⁴, вважали за найважливішу з уппландських провінцій, бо саме там — на річці Фюрі й північному відгалуженні озера Меларен — стояло місто Ста­ра Уппсала (Gamla Uppsala', ON Uppsalir). У цьому місті знаходилася головна святиня Свіїв — храм на честь богів родючості на чолі з богом Фрейром — і резиденція королів Свіїв (першою відомою династією яких були Інґлінґи), що вважалися втіленнями бога родю­чості. В Тіюндаланді й досі збереглися чотири могильні кургани (VI ст.) королів Свіїв. Три з них — у Старій Уппсалі, а четвертий (головний курган — Оттарів) — у Венділі, приблизно за 20 миль на північ від Старої Уппсали.

Уппсала була відома як «Уппсальська коштовність» (аидг). У цьому місті збиралася тіюндаландська асамблея, яку вважали за верховну раду. Голову уппсальської асамблеї ставили вище від голів інших асамблей Свіїв. Коли виникав конфлікт між законами різних асамблей, уппсальські закони переважали.

На річці Фюріс бл. 985 р. відбулася вирішальна битва між Ей- ріком, королем Свіїв, і данським королем Гаральдом Ґормссоном. Завдяки цій битві шведська династія зберегла свою незалежність. Саме тоді шведський король Ейрік дістав своє прізвисько Сіґрселі («Переможний»).

За десять миль на південний схід від Старої Уппсали лежить ка­мінь Мораенґ. То було місце зборів Мульської асамблеї, що обирала короля Свіїв, піднімаючи кандидата на той камінь. Ця асамблея мала право і страчувати короля.

Не раніше ніж 1100 р. поганське капище в Старій Уппсалі посту­пилося християнській церкві, бо тільки тоді в місті засновано єпис­копську кафедру. Десь 1273 р. Уппсальський собор перенесли на дві милі на південь, на місце сучасного міста Уппсали, що тоді нази­валося Естра-Арос (Ostra Aros).

♦ * *

Якщо Тіюндаланд був релігійним і політичним центром Свіїв, Аттундаланд (що складався з 9 сотенних⁵ округів і 10 прибережних районів)⁶ став економічним центром. На території цього лену фор­мувались міжнародні торговельні осередки, які з часом змінювали один одного, останнім серед них був Стокгольм.

Першим таким економічним осередком став Гельґьо (сучасний Лільон), колись невеличкий острів в озері Меларен у парафії Еке- рьо (OS Akru), острів, «що тепер унаслідок опускання рівня води з’єднався з берегом»⁷. Археологічні розкопки (проведені з 1954 р.) свідчать, що цей торговельний пункт засновано в V ст., і він зна­ходився в розквіті аж до кінця VIII ст., коли поступився значенням Бірці⁸. Бірка (шведською мовою Bjorko, буквально «Березовий острів»), ремісниче й торговельне місто, виросло на іншому не­величкому острові озера Меларен за кілька кілометрів від Гельґьо. Розкопки в ньому проведено в 1871—1895 рр., і численні міські могили дали багато археологічних знахідок IX—X ст.⁹.3 тогочасних письмових джерел («Vita Anskarii») відомо, що Бірка посідала панівне становище в східнобалтійській торгівлі між 800 і 950— 975 рр.; згодом її жителі, напевно, перебралися до недалекого міста Сіґтуни, заснованого в другій половині сторіччя. Топографічна назва Kuggham (буквально «гавань вантажних човнів»), що дійшла до наших днів, фризького походження і засвідчує, що купцями Бірки могли бути фризи.

Християнське місто Sigtuna Dei (ON Sigtunir) стояло на південному березі півострова, що виступав у широку частину озера Меларен.

«Саґа про Інґлінґів» Сноррі Стурлусона згадує, що Фядгрунда- ланд (нині поділений на п’ять гундаре¹¹) мДв колись окремого ко­роля, але той король був членом панівного клану Інґлінґів з Уппсали. Згодом Фядгрундаланд і Вестманаланд мали спільного єпископа.

♦ * *

Сьєланд (Sjaland < sjar, «море») — назва прибережних районів як Тіюндаланду, так і Аттундаланду. Перша група районів нині має назву Hoppe Родген (Tiundaland Ro?) і складався з п’яти skiplaghs^v2, тоді як друга група (Attundaland Ro?) мала десять skiplaghs^x∖ До цієї групи входили ще Аландські острови (Агвенанмаа) — архіпелаг біля входу до Ботнічної затоки і шлях до Фінляндії та Східної Європи¹⁴. Аландські острови складаються десь із 80 заселених островів і при­близно 6000 інших окремих острівців. На найбільшому острові в Салтвіку виявлено кілька важливих нумізматичних знахідок VIII— ІХст.

Десь у Сьєланді були ще й ворота до Східної Європи — Бала- ґардссіда ісландських саґ; їх місце тепер ще остаточно не встанов­лено.

Якщо внутрішня організація Свіаландських ленів полягала в по­ділі на «сотні» (> und-, див. вище), адміністративною одиницею в Сьєланді був «прибережний район» (шведською мовою skiplagh). Отже, Сьєланд вважали за Rodhslaghin-Ra(d)zlagen, або «Юридичний (округ) гребних суден».

Як і Зеланд у Данії, цей шведський Сьєланд теж був притулком для балтійських піратів та шукачів пригод.

Дехто з учених, особливо Ернст Кунік (1814—1899) та Вільгельм Томсен (1842—1927), висунули теорію, що фінська назва Швеції — Ruotsi — походить від ro?smenn, «веслярі, люди сучасного Росла- гену»; це слово начебто було джерелом назви «Русь»¹⁵.

♦ * *

Рунічні написи XI ст.

Відомо, що чоловік з округи Гобо (OS Habo) помер у церкві Св. Олава в Новгороді, а якийсь чоловік з Валлентуни втопився в Нов­городському морі.

Один з моряків (ro?r) ярла Гакона II був родом з округи Бро. Accyp, син ярла Гакона II, побрався з дівчиною з Бро. Кілька членів славетної Серкландської виправи Інґвара походили з Аттундаланду (Гобо, Ерлінґгундри, Сьюгундри, Люгундри). Фрейґейр, вождь ва­рязької дружини в балтійських водах у 1050-х рр., був родом з Сью­гундри (OS Sahundare). На щастя, відомі й дані про кількох членів його команди. Один з них походив із Бро, другий — із Семінґгундри (OS Samingia hundare), третій — з округу Трьоґдс (OS Troghbo) у Ф’ядгрундаланді, а четвертий — з прибережної частини Ґестрікалан- ду (Gavle, OS Gafle).

Серед населення Аттундаланду було чимало мореплавців, що до­биралися до Греції, двох із них згадано в написах 1030 р. — одного з округи Сьюгундри, а другого з Люгундри. Інші мореплавці до Греції походили з Соллентуни (OS Sollanda), Ерлінґгундри (OS Ar- Iandingia), Семінґгундри, Валлентуни (OS Valanda), Сьюгундри та Люгундри (OS Lyhundare).

♦ ♦ ♦

Серед людей із Ф’ядгрундаланду, відомих у Східній Європі, один чоловік був з округи Осунди й помер у грецькій гавані; члени Інґва- рового східного походу 1041 р. — родом з Осунди (OS Ashundare) і Лоґунди. Один член Фрейґейрової дружини (бл. 1050 р.) походив з Трьоґдської округи на берегах озера Меларен.

На підставі даних рунічних написів, найактивніші люди Сьє- ланду походили з Дандерюдського (OS Danaro) прибережного району.

На щастя, ми маємо свідчення про п’ять поколінь клану, дуже активного в Східній Європі. Засновником роду був Ойстейн з Бробю, що на початку XI ст. доплив до Візантії. Його онук — славетний Ярлабанкі І, що «володів усім Тебю». До нас дійшло чимало написів, присвячених його доброчинній діяльності.

Через шлюб клан Ойстейнів породичався з іншим кланом, відо­мим на Сході й на Заході, — Онема з Боррести. Цей клан походив з Оркести (OS Orkastadha) в Семінґгундрській окрузі Аттундаланду. Рунічні написи з Тіюндаланду містять дані про (іноземний? фризь- кий?) купецький клан з Уппсали, засновником якого був Йонга (давальник).

Як йшлося вище, в написах із Сіґтуни згадано гільдію фризьких купців. Мореплавці до Греції були жителями округів Уппсали та округу Белінґе (OS Baling).

Один з учасників Інґварового походу 1041 р. походив з округи Ерббюгус (OS Orby) в північному прибережному районі Тіюндалан- ДУ-

2.