Тула «Битва iotib з Гунами»

«Тула»/£«/а, або пам’ятний вірш, надає пісні чи сазі хро­нологічної основи. Тула «Битви Готів з Гунами» називає шість народів і, відповідно, шістьох правителів³¹:

Те, що гунів згадано першими, є цілком логічно для пісні ^πpo гунську битву.

Три інші названі правителі — це данський король, «валій- ський» (себто західноримський) імператор та англійський король. У тулі немає історичних імен. Імена Гумлі (гун), Ґіцур (йот) та Анґантюр (ґот) — це потіпа appellativa.

Вальдар, ім’я данського короля, є також називним від *walda- harjaR — «військовий командир»³². Як означення правителя ця назва з’являється в данських текстах XI та XII ст.³³, скажімо, в еддичній пісні XII ст. « Gu?runarkvi?a qnnor» («Другій Пісні про Ґудрун»), де в строфі 19-й данського Вальдара названо разом з якимсь Ярицлейвом, що, можливо, засновано на імені новго­родського князя Ярослава Мудрого (1010—1054)³⁴:

Kjarr (К’яр) походить від *kezarблизько ЗО років, Нерман розробив «історичну» генеалогію цієї династії (див. табл. З)⁴⁵. Інші науковці, прихильники епічно- історичної школи, намагаються ототожнити героїв саґи з найзначнішими реальними постатями епохи переселень, тобто епічної епохи, зводячи кілька особистостей в одну або поділяючи одну на декілька, відповідно до їхньої ролі. Такий підхід до проблеми започаткував Ріхард Гайнцель, розвинувши ідею Петера Еразмуса Мюллера (1776—1834)⁴⁶ про те, що «Битву Готів з гунами» слід ідентифікувати з великою битвою на Мавріакських/Каталаунських полях 451 року, під час якої гунський вождь Аттіла (Гумлі за саґою), разом з ґепідами під орудою Ардаріка, остроґотами та іншими підлеглими племенами, зазнав поразки від римського патриція Аеція (Agetius), якого підтримували візіґоти.

Таблиця З

Згідно з Р. Мухом, Анґантюра та його сестру-воїтедьницю Гервьор слід ідентифікувати з ланґобардською династією, зокре­ма з королем Аґельмундом (бл. 360—400), згадуваним у «Відсіті», та його дочкою, які (як оповідає Павло Диякон) билися проти вулгарів (що представляли гунів), і під час битви король загинув, а його дочку полонили. Однак битва, на основі якої створено саґу, закінчилася перемогою Ламіссіо, Аґельмундового наступника, над згаданими вулгарами⁴⁹.

Генрік Шюк віднайшов історичні прототипи у боротьбі між Вінітарієм, королем Готів (і наступником Германаріха; остання чверть IV ст.), і Баламбером, королем гунів, котрий допоміг Готові Ґезімунду⁵⁰. Шютте, який принципово дотримується каталаунської теорії⁵¹ (з її ототожненням: Анґантюр = Аецій; Гльод = Хлодіо), тим не менше, вніс свої поправки до системи Гайнцеля. Його Гейдрек був королем ґепідів (Г)Ардаріком⁵², а ім’я Гервьор (Гер-вьор) походить, на його думку, від імені героя- грейдґота Вюрм-гере (з двома перенесеними елементами), котрого згадує «Відсіт» — рядок 119. Інакше: Гервьор-жінка насправді є героєм-чоловіком Ормаром (= Вюрм-гером)⁵³.

Кемп Мелоун зідентифікував Анґантюра із саґи з героєм «Беовульфа» Онґентеовом шведським, а Гльода (=Гліте за «Відсітом») — з героєм «Беовульфа» Гределем (давньосканд.

Логічно припустити, що важкозрозуміле ім’я Humli (Гумлі) походить від *humli — «лань». Це слово з’являється в давньо- скандинавській міфології як другий компонент імення Аудгумли/ Аудгумбли, матері велетнів і богів, яка поставала в образі корови *au∂-hum[b]la, тобто «могутньої гумли»⁷⁰. Де Фріс виводить слово humla з давньосканд. прикметника * humala-, humula-, «безрога», що його застосовували саме до лані⁷¹. Король Готів та йотів (опікун>король), основний гунський король, названий тут після лані, адже він заступник гунів.

У своїй праці «Reallexicon der IndogermanischenAltertumskunde* Отто Шрадер зібрав багатий матеріал про роль змій (давньоангл. wyrm) як покровительок жител (давньоангл. cofgodas_t тобто «пенати», «лари»), добрих геніїв господаря дому⁷. Ормар, як охоронець Готського кордону, був добрим генієм господаря Готів Анґантюра. Ормар — це не власне ім’я, а означення функції його носія: давньосканд. ormar-r < *wurmaharjaR, «змій-госпо- 73 дар».

Інша покровителька Готів звалася Гервьор. Означення походить від давньосканд. her-vQr∖ перший елемент цього слова — her-r — означає «військо», «народ», а другий є формою жіночого роду іменника *varr∕1938—1941; 1944—1950) між селищами Велика Знам’янка і містечком Кам’янка-Дніпров- ська (Запорізької області)¹⁰³.

Зв’язок Кам’янського городища з Аргеймаром підтверджують археологічні знахідки поселень і некрополів Черняхівської культури, що їх неупереджені вчені відносять до Готів IV—V ст.¹⁰⁴.

Історично ця місцевість відома як Дніпровський луг, численні річечки й острівки якого робили його ідеальним притулком для піратів. Між прибл. 1550-м і 1648 роками Дніпровський луг був домівкою річкових запорізьких козаків, справжньої божої кари для турків=османів.

Північніше лугу в часи середньовіччя здіймалися два великі ліси, відомі як рефугія, місце притулку половців у XII ст.: Голубий ліс, що тягнувся вздовж річок Вовчої та Самари, і Чорний ліс, який охоплював два береги Дніпра приблизно від річки Орілі до Самари¹⁰⁵. Три основні географічні назви з «Битви Готів з гунами» можна, таким чином, віднести з великою достовірністю до території вздовж цього великого вигину Дніпра.

Назви Дунгейд і Ясарфйоль зустрічаються у віршах 98 і 100:

Другий компонент назви Дунгейд, — hei?r, що означає «пустище, поросле вересом», «степ», — часто зустрічається в давньоскандинавській топонімії. Першу частину, Dun-, пояснювали в різні способи. Більшість Германістів (за винятком P. К. Бура, котрий визначав «Дун» як Західну Двіну (Duna), пояснювали Дунгейд як абревіатуру від Дунабісгейд, «Дунай­ський степ»¹⁰⁶. У той час як Йоганнсон ідентифікує цю Дунайську місцевість з Мархфельдом (в місці злиття Дунаю та Mapxy)¹⁰⁷, найбільший прихильник ототожнення Дун-Дунай, Розенфельд, одначе, пояснює цю назву як «Дунайську рівнину»¹⁰⁸. Іншу етимологію запровадив Myx¹⁰⁹, і її підтримав Шютте¹¹⁰; вони пов’язують цю місцевість з Λot5γoι оі ∆ofiυoι, «Дунськими лужана- ми» в Сілезії, згаданими Птоломеєм, оскільки вони лежать біля Рерциніанського лісу (Міріквідуй за Тітмаром, «Erzgebirge»).

Проте історики, зокрема Франц Альтгайм¹¹¹, Ґерард Лябуда¹¹² та історик літератури Г. Бесеке¹¹³, навели переконливі докази Для ототожнення Дуна з назвою Дон, що її за середньовіччя вживали для Дінця.

У 1887 році Гайнцель хоча й неохоче, але визнав можливість зв’язку між першим елементом у назві Ясарфйоль і ясами/ аланами (другим компонентом є давньоскандинавське слово JjqII, «гора»)¹¹⁴. Через два роки Myx зробив інше припущення: ця гора була Птоломеєвою ^,Aσκιβo¾pγιov ^,bpoς, сучасним чеським масивом Ясенік=німецьким Ґезенке, південно-східною частиною Ерцґебірґе/Судетських гір¹¹⁵. На це визначення пристав і Йоганнсон¹¹⁶. Розенфельд у кількох розвідках витлумачив Ясарфйоль як *Jazaga-felisos, «гори язиґів» (Tdζυγες), гірське пасмо північніше Будапешта, між лісом Баконі та горами Матра¹¹⁷. З іншого боку, Otto Менхен-Гельфен наполягав, що ця назва походить від ’lacnoi Птоломея і Ясів Плінія, де було римське торговельне місто Aquae Iasae (сучасне Вараждінське Топліце). Ясарфйоль був гірським пасмом між річками Савою та Дравою у Бановіні теперішньої Югославії¹¹⁸.

Припущення Гайнцеля розвинув Франц Альтгайм і пере­конливо довів, що розглядувані гори є Аланськими горами, про які згадує Птоломей («Географія», 5. 9. 16), і що йотований перший компонент *Яс=Ас/Алан можна пояснити, звернувшись до іранської філології¹¹⁹. Втім, Альтгайм не ідентифікував це східноєвропейське гірське пасмо.

У 1907 р. Шаровольський висловив дуже обґрунтоване припущення, що Ясарфйолем були «Яські/Аланські гори в Донецькому кряжі»¹²⁰. На жаль, до останнього часу його праця залишалася невідомою для західних учених. Тепер можна додати, що гірське пасмо, про яке йдеться, лежить на півдейь від Дінця і на північ від річки Сухий Торець. Ще у XVI ст. це пасмо згадувалося як святе, через що й отримало назву Святі гори. Поруч з ними була «Свята вода» Нетріґус (тюркське: давньоангл. Hunas). Для англосаксонських християнських авторів обидва визначення стосувалися варварських народів. Англосаксонський (мерсійський) поет Кіневульф (бл. 750—825) у своїй епічній поемі «Єлена» згадує їх двічі:

Ті самі дві назви, гунів і гредґотів, з’являються у «Відсіті» (бл.

Ic w?s mid Hunum ond mid Я був серед гунів і серед Hred-Gotum. гредґотів.

В епізоді про Вульфгере у «Відсіті» назва ґотів набуває еліптичної форми, Hroedas.

Ця назва, у формах Hrai?- і Hrai?-Kutum, зустрічається також у відомому рунічному написі на камені Рьок у Західному Йотланді, викарбуваному бл. 800 р. н. е. Перша форма є у строфі еддичного типу:

Друга форма з’являється в прозовому написі:

aft uamu? st3nta runaR ?aR. На честь Вемода ці руни.

in uarin fa?i, fa?iR aft Варін писав їх, батько — загиблому синові, faikign sunu.

...miR hrai?kutum;...із грейдґотами;

auk tu miR 9n ub sakaR... і він [Вемод] загинув із ними

з власної вини...¹³¹

Це засвідчує, що йоти (ґаути) мали підставу зберегти (Ґ)рейд- ґотські традиції й використати назву «Готи» (додавши епітета) для означення історичних східноєвропейських та італійських (остро)ґотів. Очевидно, що цей термін поширився з території йотів на Данію та Англію.

Термін грейдґоти відносно рідкий для давньоскандинавської літератури. В еддичній поезії він зустрічається лише в «Промовах Вафтрудніра» (перша половина X ст.)¹³², у вірші 12, де означає •• 133

«герої» :

Ця назва не зустрічається в поезії скальдів після прибл. 850 р. або в історичних рунічних написах X—XI ст. Вона повторюється в працях Сноррі Стурлуссона «Крузі земному» («Саґа про Інґлінґів»)¹³⁴ та «Едді» того ж Сноррі («Пролог»¹³⁵, «Мова поезії»)¹³⁶, у «Сазі про Скйолдунґів» («Spgubrot»¹³⁷; «Ragnarssona ?attr»)¹³⁸, в енциклопедичних зведеннях («Hauksbok»¹³⁹, «Книга Скалагольта»)¹⁴⁰, у родовому зводі «Гверсу»¹⁴¹ і в пізнішій родовій сазі «Halfdanar saga Brqnufostra*¹⁴² (після 1300 р.)¹⁴³.

З цього огляду логічно виснувати, що назва (Г)рейдґоти/ (Г)Рейдґоталанд, яку вживали для Йотланду (а пізніше — Ютланду), відповідала дійсності між 750-м і 850 рр., протягом власне «епохи вікінґів». Гунами в той розглядуваний період могли бути лише авари, а це означає, що тогочасний Рейдґоталанд слід помістити на півночі аварської держави. Протягом другої половини «епохи вікінґів» (прибл. 800— 850 рр.) Південний Ютланд, з його торговим центром у Гедебю (Гайтгабу), був економічним і політичним центром Данії. Можна додати, що, згідно з «Еддою» Сноррі, Одін віддав Рейдґоталанд своєму синові Скйолду, від якого походить данський королівський рід Скйолдунґів. Таким чином, ототожнення Рейдґоталанду з Ютландом, наведене в «Едді» Сноррі та у версії H «Саґи про Гервьор», схоже, має певну підставу, хоча йоти продовжували пов’язувати форму грейдґотів з ґотами епохи великого пере­селення (див. напис на камені Рьок), яких вважали своїми предками.

Ґардарікі часів Рейдґоталанду, тобто Ґардарікі «епохи вікінґів» (прибл. 750—850 рр.), звичайно, не можна відносити до Русі Великого Новгорода, як це роблять пізніші давньоскандинавські джерела X—XI ст.; Новгород було засновано і збудовано лише після 900 року, як засвідчують археологічні розкопи та вуглецевий аналіз¹⁴⁴. Термін Ґардарікі займає особливе місце в «Сазі про Гервьор». Версія R саґи починається словами: «Sigrlami het konungr, ег re? fyrir Gar?ariki» («Сіґрламі звали короля, що правив Ґардарікі»)¹⁴⁵ і продовжується розповіддю про те, що великий вікінґ Арнґрім, батько дванадцяти героїв «Самсейської поезії», дбаючи про кар’єру:

Гейдрек, герой другої частини саґи, вважав за велику честь виховувати сина короля Ґардів, хоча його батько й зауважив о V 147

йому, що той, хто виховує чуже дитя, сам нижчого рангу :

у версії R «Саґи про Гервьор» не наводиться ім’я короля «другої» Ґардарікської династії; версії U¹⁴⁸ і H¹⁴⁹ подають (не підтверджене в інших місцях) ім’я Гроллауґа.

Винятковість Ґардарікі/Ґардів підкреслюється харизма- тичним походженням її «першої» династії в «Сазі про Гервьор»; поява династії пов’язана з міграцією бога Одіна¹⁵⁰:

Ім’я Сіґрламі (Sigrlami, В XI ст. освічені люди знали, що існують два Ґард/Ґардар, звідси вживання назви Східний Гард для Великого Новгорода. Відповідно Адам Бременський бл. 1073—1076 р. писав Ostrogard Ruzziae, коли мав на увазі Великий Новгород; тут Ostro- замінило давньоскандинавське austr, «східний» (порівн. «остроґоти»)¹⁶¹.

Приблизно через двадцять років по тому переписувач «Діянь» Адама Бременського ввів таке пояснення (№ 120) до тексту¹⁶²: