Походження «Саґи про Гервьор»

Після тексту «Битви ґотів з гунами» у версії U «Саґи про Гервьор», єдиній, що містить повну оповідь, наводиться родовід і коротка історія шведських королів аж до кінця панування Філіппа Гальстейнссона (1112 —1118)¹⁶³.

У своїй праці «islendingabok» («Історія Ісландії») Арі Мудрий (1067—1148) зафіксував смерть Філіппа¹⁶⁴. Багато ісландських біографічних саґ («Kristnisaga»¹⁶⁵, «Byskupa sogur»¹⁶⁶, «Sturlunga saga»)¹⁶⁷ та анналів («Lqgmanns annall»¹⁶⁸, «Flateyjar annall»¹⁶⁹) повторили його інформацію, не додавши сучасних їм фактів про Швецію, внаслідок чого Філіпп лишився єдиним згаданим шведським королем XII ст.

Останні десятиліття XI ст. і перші три десятиліття XII були часом наукової діяльності Семунда Мудрого (1056—1133). Близько 1080 р. він повернувся з Парижа, де, вочевидь, навчався у школі Нотр-Дам, і почав закладати основи історичної та теологічної наук в Ісландії. Серед його сподвижників були другий єпископ Скалагольтський Ґіцур Іслейвссон (1081 —1118), законодавець і поет Маркус Скеґґ’ясон (1040—1107) і вище­згаданий Арі Мудрий¹⁷⁰.

Саме Семунд заклав хронологічний кістяк для історії Норвегії та Ісландії. Він також дослідив історію Скйолдунґів, королів Данії та Швеції, оскільки представники його власного клану, Оддаверів, вважали себе спадкоємцями тієї королівської динас­тії¹⁷¹. Завдяки Семунду в структурі Скалагольтської єпархії утво­рився новий інтелектуальний центр, привертаючи увагу північ­них правителів.

Ґіцур Іслейвссон, основна постать у цій ісландській куль­турній революції, котрий, за словами Гаральда Хороброго (пом. 1066 р.), був вартий трьох в одній особі (вікінґівського вождя, короля і єпископа)¹⁷², підтримував зв’язок з Данією та Йотландом (Швецією).

Звісно, було б дивним, щоб жадібні до знань ісландці не скористалися новою чудовою нагодою, аби зібрати інформацію про історію шведського королівського дому, тому логічно припустити, що власне ця шведська династія була зацікавлена передусім у створенні саґи, що увічнювала б їхнє незвичайне минуле. 1099 року, після п’ятдесятирічної боротьби, розпочатої ще його батьком, Інґі І Стейнкельссон, покровитель Маркуса Скеґґ’ясона, зрештою подолав язичницький опір. Він зруйнував центр північного язичництва — відомий храм в Уппсалі — й збудував на цьому місці собор.

Династія Стейнкелів була не свіарського походження, вони вели свій рід від ярлів Західного Йотланду. Перший король з цієї династії, Стейнкель Рьоґнвалдссон (1056—1067), зійшов на престол (і, можливо, народився) на Русі. Його батько, ярл Рьоґнвалд Ульвссон, усупереч волі короля Уппсали Олава, співпрацював з Інґіґердою (пом. 1050 р.), дочкою Олава, і норвезьким королем Олавом Святим (1015—1030). У 1016 році Інґіґерда взяла шлюб з новгородським князем Ярославом (1010—1054). Пізніше король Уппсали Олав Скаутконунґ (995—1022) змусив Рьоґнвалда покинути Західний Йотланд. Рьоґнвалд приєднався до Інґіґерди, яка призначила його ярлом свого власного новоствореного володіння на Русі — Велика Ладога (Альдейґ’юборґ) (1016—1030).

Філіпп мав особливий зв’язок з Норвегією і Руссю, оскільки взяв за дружину Інґіґерду, дочку «останнього вікінґа» Га- ральда Хороброго (1046—1066). Інґіґерда була, окрім того, онукою Ярослава Новгородського (і Київського), адже мати в неї була відома Еллісів (Єлисавета) Ярославівна (дочка Ярицлей- ва)¹⁷⁵.

Автор «Саґи про Гервьор» скористався окремими джерелами ґаутського (йотського) походження, що видно на вживанні назви (Г)рейдґоти для визначення історичних ґотів, відомостях з «Самсейської поезії» про Альдейґ’юборґ і тули (пісні) з іменами правителів, котрі, як вважалося, були сучасниками Анґантюра (III). Родинна традиція пов’язувала династію західнойотського ярла з пращуром із Ільвінґів, Гейдреком Ульвгамром («Вовкула­кою»). Арнґрім Йонссон, котрий у 1596—1597 рр. мав у розпорядженні кращу версію (U),так пояснив останній термін: «Heidricus Cognomento Ulffhamur — ео quod se in Iupum transformare noverit, vel est tropice dictum pro saevo»¹⁷⁶. Цей йотський матеріал був переданий до Скалагольт-Одді самим королем Філіппом, через що, очевидно, його ім’я стало добре відомим в Ісландії.

Інґі II (1118 — ИЗО), брат Філіппа, багато пив і не поділяв братового захоплення старожитностями, він урвав зв’язки з освіченими ісландцями й згадується лише як «брат Філіппа», без будь-яких відмітних характеристик чи діянь. Його було отруєно в 1130 р., разом з його смертю обірвалася й династія Стейнкелів¹⁷⁷.

У 1133 році помер також Семунд Мудрий. З ним помер і задум написати історичну саґу про західнойотську династію Ільвінґів. А проте матеріал для незавершеної саґи було використано двічі: вперше бл. 1250 р. автором(ами) «Саґи про Гервьор» і вдруге — у XIV ст. (чи пізніше) упорядником списку римських пап і королів Норвегії, Данії та Швеції в AM 415, 4°; упорядник довів список до 1319¹⁷⁸.

Коли Арнґрім Йонссон (1568—1648) працював над «Re­rum Danicarum fragmenta» (в 1596—1597 pp.), то вже мав у своєму розпорядженні версію U «Саґи про Гервьор»¹⁷⁹. В окремих місцях версія U містить більш детальну інформацію, зокрема про історію династії Стейнкелів. Утім, у рукопису Арнґріма, так само як і у відомих версіях «Саґи про Гервьор», не наводиться відомостей про батька Стейнкеля Рьоґнвальда Старого, окрім розпливчатого посилання на його шлюбні зв’язки з могутнім норвезьким кланом:

Те, що Арнґрім скористався без коливань «Саґою про Гервьор» разом з іншими джерелами, такими як «Саґа про Скйолдунґів», аби заповнити прогалину в реконструйованій ним історії, засвідчує, що він не сприймав її як чарівну «брехливу _саґу про давні часи».

У 1927 році Альберт JIe Рой Ендр’юс заявив, що вступна частина до «Саґи про Гервьор» (версія U) збігається з початком «Саґи про Інґлінґів» у «Крузі земному» і що вона була задумана як велика історична саґа. Він встановив чотири ознаки, типові для вступу до «Саґи про Гервьор»¹⁸²: посилання на стародавні книжки; легенди про тюрків (Tyrkjar) і Asiamenn, котрі під началом Одіна прийшли зі сходу; використання Одіна як точки відліку родоводу; поділ відомих територій на ті, що їх населяли велетні, і ті, що були заселені людьми.

А тепер спробуємо підбити підсумок. Приблизно наприкінці XI — на початку XII ст. шведські королі із західнойотської династії доручили ісландській історичній школі в Скалагольт- Одді написати велику історичну саґу про їхніх предків, або ж ісландці самі виступили ініціаторами справи. З цією метою король Філіпп зібрав усні перекази у Західному Йотланді і передав їх ісландцям; проте після смерті Філіппа (1118 р.) це починання також зупинилося. Через приблизно 130 років ісландський письменник наштовхнувся на зібраний різноманітний матеріал і використав його при складанні саґи (версія R), в якій звів окремі події й дійових осіб разом, оскільки у знайденому ним матеріалі постійно повторювалися такі імена, як Гейдрек і Анґантюр. Ще через кілька десятиліть інший літератор спробу­вав створити саґу або «прядку» (?attr, див. AM 203 і далі) у стилі «королівських саґ» (версія U).

_u Той (збережений) матеріал, що його зібрали у Західному Йотланді, складався з прибл. 800 віршів з етнічними й географічними назвами, але без імен власних, із часу до 453 р. («Битаа ґотів з гунами»); «(Г)рейдґотського» шару прибл. 750— 850 рр; і «Самсейської поезії» XI—XII ст.