Tammp про Торольфа Кривого та його челядина

Вступ

В «Olafs saga Tryggvasonar en mesta» є одна оповідка, яка дуже жваво описує спосіб життя правлячого класу. Вона цікава для нас тому, що в ній чітко підкреслюється та важлива роль, яку відігра­вали в Центральній Норвегії віндверські (Vindveskr ^:— вендські, «слов’янські») ремісники.

Вибрані уривки⁴⁰⁸ та аналіз

«Був собі чоловік на ім’я Лодінн, який жив у Ервіку, на південь від Стада [в північному Meppi, неподалік від Нідаросса в Цент­ральній Норвегії]. Він був багатий і не дуже славний своєю хороб­рістю. Його дружину, жінку вродливу й дуже горду, звали Ґюда. Вони мали двох синів, Роґнвальда й Ульфа. Лодінн був другом To- рольва Кривого [Еґмундарсона]⁴⁰⁹, а Лодіннова жінка була йому ще більшим другом... І сталося так, що одного дня, коли Скялґ перебував у Ервіку, до зали вбігли перед світанком кілька чоловіків і сказали йому, що двері горішньої кімнати, де спав Лодінн, вила­мані, а Лодінн убитий... Торольв сказав, що це дуже прикро, але ми не маємо жодних відомостей про те, що ця подія дуже його стри­вожила... Торольв запропонував Ґюді свій захист та опіку і з її згоди забрав її у свій дім. Торольв привласнив усе майно Лодінна, рухоме й нерухоме, а Лодіннових синів, Роґнвальда та Ульфа, хотів зробити своїми кріпаками. Роґнвальд на це погодився, але Ульф — ні, після чого його продали як раба у далекі краї...

Роґнвальд швидко... перетворився на високого, дужого чоло­віка... Торольв тримав його серед своїх рабів, та коли він став зовсім Дорослий, настановив його старшим над іншими рабами, щоб він керував ними й примушував їх працювати».

Згодом Торольв, задоволений Роґнвальдовою роботою, дозво- 6 лив йому одружитися. А коли в цьому шлюбі народився син Ґуннар, Торольв забрав його від батьків і «любив як власного сина».

-1-312

«Так минули три роки. Щоліта Торольв Кривий мав звичай виру­шати у грабіжницькі збройні походи по здобич (і hema?), залишаючи Роґнвальда управителем свого маєтку; але протягом зими він спо­кійно жив удома, завжди маючи біля себе багато своїх людей.

Тож Роґнвальд почав готуватися до будівництва зали. Він найняв двох дуже вправних майстрів, які були з вендів (hann Ieigir til me?- ser.ij.ena hagaztu smi?i Vindverska at aett)⁴¹⁰i яким він запропонував дуже вигідні умови, не шкодуючи Торольвових грошей. З цими людьми Роґнвальд щиро заприятелював, і вони швидко і вправно заходилися будувати залу...»

Доручення було виконане вчасно, якраз до Торольвового повер­нення.

Торольв «почав готуватися до великої учти в новій бенкетній залі... Ель був найміцнішим і подавався щедро, бо Роґнвальд доклав великих зусиль і турбот, щоб його вчасно приготували і вчасно доставили; а вендські майстри розносили та подавали його гостям...»

Коли хазяїн та гості вже добре сп’яніли, Роґнвальд, який давно мріяв про помсту, «приніс остружки, які заготовив ще влітку. Венд­ські майстри й тепер допомагали йому в його роботі; і, назносивши багато дров та поскладавши їх під дверима, а остружки розкидавши в самій залі, вони підпалили остружки, а також великі стоси дров, навалені зовні. Незабаром уся будівля палахкотіла яскравим вог­нем».

Взявши свого сина з колін у Торольва, Роґнвальд та його родина поквапилися на берег моря, де посідали на корабель, який вони стягли на воду...»

«Вони попливли звідти на північ, взявши із собою чимало вся­кого добра, коштовного посуду та столового срібла, яке вендські майстри перенесли на корабель, поки Роґнвальд лаштував пожежу.

Але їхню подорож годі назвати вдалою, бо південніше Стада корабель під ними перекинувся, і венди втопилися. Все добро, яке було на борту, теж пішло на дно моря; але Роґнвальдові пощастило врятувати жінку та сина й привезти їх до своєї батьківської домівки в Ервіку...»