Tammp про Еймунда, сина Грінґа [Див. ще с. 1183—1184]

Вступ

Серед іншого теттірів, пов’язаних з особою Олава Святого, «Fla- teyjarbok» (бл. 1380—1394 рр.) містить досить розлогу оповідь про подвиги одного з представників норвезької династії — Еймунда Грінґссона⁴¹⁶.

Одним з воїнів, які товаришили Еймундові, був, як повідомляє таттр, такий собі ісландець на ім’я Бйорн⁴¹⁷. Фіннур Йонссон⁴¹⁸ вису­нув дуже привабливу й вірогідну гіпотезу про те, що цей Бйорн насправді поет Бйорн Гітделакаппі (пом. бл. 1024 р.), чию службу на Русі (з 1009—1011 рр.) за Володимира Великого обезсмертила окрема саґа⁴¹⁹. Позаяк Бйорн повернувся до Ісландії лише 1019 р., він напевне служив і іншим князям. Згідно з теорією Ф. Йонссона, він, мабуть, і привіз оповідь про подвиги Еймунда під час пере­бування того на службі в Яріцлейва.

Ця оповідь передавалася усно до кінця XIII ст., коли — як твер­дять фахівці⁴²⁰ — її було вперше записано.

Таттр про Еймунда посідає спеціальне місце у вивченні давніх скандинавських джерел, які мають стосунок до східноєвропейської історії. Праці та діяльність К. К. Равна та О. Сенковського детально описуються в загальному вступі до першого тому цієї праці⁴²¹.

Як уже згадувалося вище, текст таттру про Еймунда дійшов до нас у «Flateyjarbok». Існує також кілька паперових рукописів, але всі вони значно пізнішого походження, а тому не можуть вважатися релевантними в критиці цього тексту⁴²².

Даний таттр опубліковано в другому томі обох видань «Flatey- jarbok» (у вид. C. R. Unger та G. Vigfusson, Chria., 1862. — Т. 2.

Крім латинських та французьких перекладів таттру про Еймун­да, опублікованих К. К. Равном у Antiquites Russes, та російського перекладу О. Сенковського⁴²³, слід згадати також про український переклад Михайла Грушевського. Він ґрунтується на вищезгаданих латинських та французьких перекладах і надрукований у його книзі «Виїмки з джерел до «Історії України-Руси. До половини XI віка». — Львів, 1895. —С. 109—122.

Таттр про Еймунда відіграє важливу роль серед джерел, що сто­суються до того поворотного пункту в історії давньоруської істо­ричної свідомості, який ми пов’язуємо з агіографічною оповіддю про «перших» національних святих Русі, — «житієм Бориса та Гліба»⁴²⁴.

Вчені погоджуються, що це видавці Початкового літопису київських печер та «Повісті бременних літ» зобразили Ярослава як месника за мученицьку смерть своїх двох святих братів. Що ж до його супротивника Святополка, то він дістав нечуваний у старо­давній руській літописній традиції епітет «проклятий» (окаянний). Його дії та трагічний кінець, безперечно, подані в тих літописах тенденційно. Таттр про Еймунда в цьому випадку може стати нам у великій пригоді, оскільки його головна тема — неупереджена розповідь про трагічні події, які відбувалися в 1016—1019 рр.

У середині XIX ст. історичні праці, стимульовані дослідженнями О. Сенковського, та праці його послідовників не зосереджували свої головні зусилля на оцінці таттру про Еймунда. Натомість вони спрямували свої головні зусилля на загальне питання цінності скан­динавських саґ як джерел у вивченні історії Стародавньої Русі. Єди­ним винятком було дослідження А. І. Лященка, який приділив го­ловну увагу вивченню саме даного таттру в його зіставленні зі старо­давніми руськими літописами⁴²⁵.

Більшість висновків Лященка.— зокрема тих, які стосуються хронології подій, — можна цілком прийняти.

Значно пізніше в цьому ж напрямку здійснював свої дослідження М.

Таттр про Еймунда зберіг для нас мальовничу картину повсяк­денного життя скандинавських найманців. Він, поза всяким сумні­вом, допомагає нам краще зрозуміти внутрішні конфлікти старо­давніх руських політичних угруповань того періоду — і навіть дав­ніших.

Тому цей таттр тут буде подано повністю (в українському пере­кладі, зробленому з старонордичної автором цієї книжки).