Суспільно-політична організація східнослов’янських племен
У картині світу пізньоантичної Європи поняття «варвари» (barbaros) спершу означало сукупність народів, які говорили («бурмотали») на незрозумілих грекам і римлянам мовах, а пізніше трансформувалося у визначення різних народів, які знаходилися поза межами греко-римської цивілізації та її культурної спадщини.
До складу співтовариства варварських народів входили також і слов’яни, що з’являються під своїм іменем у писемних джерелах від VI ст. н.е. Розселення слов’янства на широких просторах Європи завершилося в останній чверті І тисячоліття н.е. Унаслідок міграційних та асиміляційних процесів посилилися тенденції етнокультурної диференціації слов’янського світу, дроблення відносно єдиної раніше мови на окремі діалекти.«Племінна географія» східних слов’ян, які не залишили про себе жодних писемних свідоцтв, описана староруськими книжниками на початку ХІІ ст. В етногеографічному вступі «Повісті временних літ» - грандіозній пам’ятці київського літописання початку ХІІ ст., зокрема, сповіщається:
«Тако же и ти Словѣне пришедше и сѣдоша по Днѣпру и на- рекошасА Полдне, а друзии ДревлАне, зане сѣдоша в лѣсѣ- а друзии сѣдоша межю Припетью и Двиною и нарекошасА Дреговичи- инии сѣдоша на Двинѣ и нарекошасА Полочане, рѣчьки ради, гаже втечеть въ Двину, имАнемъ Полота, ош сега прозвашасА Полочане- Словѣни же сѣдоша школо езера ИлмерА- и прозвашася своимъ имАнемъ, и сдѣлаша градъ и нарекоша и Новъгородъ- а друзии сѣдоша по Деснѣ- и по Сѣли по Сулѣ, и нарекоша Сѣверъ- и тако разидесд Словѣн- ьскии газык, тѣмже и грамота прозвася Словѣньскага»[5].
Попри, зрозумілу, здавалося б картину початкового «племінного» поділу східного слов’янства ми достеменно не знаємо якого часу ця, вихоплена літописцем із забуття панорама і наскільки точно вона відбиває реалії їхнього пере- ддержавного чи радше передполітичного історичного буття[6].
Такою ж розмитою є і оповідь нашого літописця про організацію племінного побуту східних слов’ян:
«Имдху бо обычаи свои и законъ штець своих и преданьга кождо свои нравъ- Полдне бо своих фць шбычаи имуть- кротокъ и тихъ, и стыдѣнье къ снохамъ своимъ- и къ сестрамъ- къ матеремъ и к родителемъ своимъ- къ свекровемъ и къ деверемъ- велико стыдѣнье имѣху- брачныи шбычаи имдху- не хо- жеше здгь по невѣсту- но приводдху вечеръ- а завътра приношаху по неи- что вдадуче- а Древлдне живдху звѣринь- скимъ шбразом- жиоуще скотьски- оубиваху другъ друга- гадяху всд нечисто- и брака оу нихъ не бываше- но оумыкиваху оу воды девицд* и Радимичи и Вдтичи- и Сѣверъ- шдинъ обычаи имдху живдху в лѣсѣ- гакоже и всякии звѣрь- гадуще все нечисто и срамословье в них предъ штьци и предъ снохами- и браци не бываху въ них- и игрища межю селы- схожахуся- на игрища на плдсанье- и на всд бѣсовьскага игрища- и ту оумы- каху жены собѣ- с неюже кто съвѣщашеся- имдху же по двѣ и по три жены- и аще кто оумрдше твордху тризно надъ нимъ- и по семь твордху кладу велику и възложахуть и на кладу мертвеца сожьжаху- и посемь собравше кости вложаху в судину малу- и поставдху на столпѣ на путех еже твордть Вдтичи и нынѣ- си же твордху шбычага Кривичи- и прочии погании- не вѣдуще закона Божига- но твордще сами собѣ законъ»[7].
Незважаючи на певну тенденційність цієї літописної оповіді, їй можна довіряти в одному - внутрішнє життя східнослов’янських «племен» регулювалося настановами звичаєвого права, яке являло собою сукупність традиційних правил і норм взаємовідносин місцевого значення.
Попри певні регіональні відмінності слов’янство Східної Європи об’єднувало чимало спільних рис, притаманних їхньому господарчому розвитку та внутрішньому устрою. Так, основу внутрішньої соціально-економічної системи організації племінних груп слов’ян становила сільська община. Вона складалася з одного-двох чи більше селищ - «гнізд» споріднених поселень, на яких проживало кілька великих патріархальних сімей.
Велика сім’я - «рід» - була самостійним господарчим утворенням, яке об’єднувало три покоління: батьків, їхніх одружених дітей та онуків. Такий великий шлюбно-родинний колектив з притаманними для нього виробничими і адміністративними функціями утворював основу (ядро) внутрішньої суспільної організації східного слов’янства в епоху родоплемінного ладу.Подальший соціально-економічний розвиток східного слов’янства створював передумови для зародження соціальної нерівності, розпаду господарчих зв’язків великих і виділення малих сімей як окремих виробничих колективів. До їхнього складу входили об’єднані одним житлом батьки та їхні неодружені діти. Матеріали археологічних досліджень східнослов’янських поселень V-VIII ст. засвідчують закріплення орних ділянок за окремими господарствами -«димами», що особливо помітно для VIII ст.[8] Про поступовий перехід від родового колективу до окремої сім’ї — «диму», посилення господарчої самостійності останньої, зокрема про наявність у східних слов’ян внутрішньоплемінного оподаткування«від диму», повідомляють також літописи. Ці два стадіально відмінні типи сімей, що склалися у надрах східнослов’янського суспільства, співіснували і в давньоруську епоху. Проте основною виробничою спільнотою тоді вже стала мала сім’я, яка наприкінці XI ст. витіснила у цьому відношенні велику[9]. Втративши свою господарчу і юридичну єдність, остання, однак, не відійшла назовсім у минуле. Вона продовжувала своє існування у формі своєрідної політичної та ідеологічної спільності малих сімей[10].
Прогресуюча соціальна поляризація членів общини обумовлювала зростання у її надрах з одного боку власників землі, а з іншого боку безземельних селян. Таким чином, в третій чверті першого тисячоліття у общинному середовищі східних слов’ян вже з’являються ознаки соціальної стратифікації. Мортон Фрайд характеризує стратифіковане суспільство як етап у поступальній появі базових елементів структури правління, які являються постійним централізованим керівництвом з узаконеною монополією влади для її підтримки.
Члени таких стратифікованих спільнот, маючи один і той же статево-віковий статус, не мають рівних можливостей доступу до життєвих ресурсів[11].Суспільний устрій східних слов’ян на перехідному етапі до більш досконалих форм політичної організації набував характерних рис, притаманній вищій стадії родоплемінного ладу - «воєнній демократії». Втім, соціальна природа цього ладу не була строго «демократичною» (чи, навпаки, «владно- аристократичною»). Як переконливо продемонстрував польський історик Кароль Модзелевські суспільно-політичний устрій варварських племен (як давньогерманських так і слов’янських) мав колективістичний характер: «Індивід вважався невід’ємною частиною групи і лише у її межах міг діяти і навіть просто існувати як юридичний і моральний суб’єкт....На самому елементарному, кровно-родинному рівні це гарантувало солідарність у захисті, помсті і вергельді, підтримку співприсяжників в суді й закріплення прав земельної спадщини за членами групи, аж до примусового викупу родової землі (одаля, аллода, дідізни), відчуженої без попередньої згоди «близьких» тобто, родичів по бічній лінії»[12].
Воєнна демократія була такою політичною структурою, в якій динамічно співіснували такі рівноправні органи управління, як народні збори, рада старійшин і вождь (князь). У сферу їх компетенцій входило управління фінансами, судові і релігійні функції. Влада племінних вождів спочатку опиралась на престижі й авторитеті. Але на цьому етапі ще не відбулося присвоєння князем виключних прав на всю сферу компетенції родоплемінних органів самоуправління[13]. Воєнна демократія була початковою фазою політогенезу, але ця політична структура не передувала, як донедавна вважалось безпосередньо державності, а змінилася іншими пере- ддержавними формами соціально-політичної організації.
Утворення перехідного типу від племінного до ранньо- державного ладу сучасна наука співвідносить із такою специфічною формою соціополітичної організації, як chiefdom — вождество (термін Елмана Сервіса).
Вождество, як показав Е. Сервіс, це такий тип соціально-політичної організації, якому притаманні риси централізованого правління, упорядкованого спадкового, з аристократичним присмаком ієрархічного статусу вождя, але при відсутності формального правового апарату силового пригноблення[14]. Тобто, більшість населення вже було усунуто від управлінням спільнотою, але ще була відсутня експлуатація, поділ на класи і політична організація.При наявності існування у вождестві жорсткої генеалогічної статутної системи доступу до влади участь у війнах молодих дужих хлопців було для них чи не єдиним шляхом вивищити своє становище у колективі. Либонь, саме тому довкола воєнних вождів поступово концентрується коло професійних воїнів - дружина, яка втрачала зв’язки з традиційними суспільними структурами й була орієнтована на особисту відданість своєму воєначальнику[15]. Слугуючи опорою для племінних вождів (князів) дружина поступово перетворювалася у самостійний орган публічної влади. Все це було важливою передумовою появи у східних слов’ян більш досконалих форм суспільно-політичної організації та подальшого розвитку відносин влади і володарювання.
1.2.