Стародавні скандинавські джерела протягом тривалого часу не знаходили належного місця в працях фахівців з історії Східної Європи.

Це пояснювалося, почасти, сумнівами щодо досто­вірності самих джерел. Август Людвіґ фон Шльоцер (von Schlozer; 1735—1809), перший видатний дослідник давньо­руських літописів (його «Нестор» з’явився в 1802—1809 рр.), на початку своєї наукової діяльності був гарячим прибічником саґ¹, однак пізніше ставився до них більш скептично: «Weg also mit islandischen Sagen aus der ganzen altesten russischen Geschichte»².

авторитетом у російській та українській історіографії. Цим по­яснюється те, що історики відмовили стародавнім скандинавським саґам у статусі історичного джерела так само, як стародавнім шведським рунічним написам та поезії скальдів, і тим самим оті джерела повністю залишилися поза увагою дослідників.