Скандинави використовували географію передовсім на практиці.
На відміну від арабів, їх ніколи не цікавила й не приваблювала математична географія та її теорія, ба навіть їхня описова географія так і не набула самостійної значимості. Вона була просто додатком до їхнього високорозвиненого жанру історичної оповіді, додатком, що мав на меті показати місце події або включався до релігійної літератури та енциклопедичних зібрань різних дивоглядів.
Виняток складають путівники до Рима, Святих Місць і довколишніх країн та «Марра Mundi» («Карта світу») середини XII (або XIII?) ст.Невідомий давньоскандинавським ученим, англійський король Альфред Великий відіграв значну роль у розвитку географії на півночі, зокрема тому, що включив до своєї праці свідчення Двох скандинавів (Огтере та Вульфстана). Тому географія короля Альфреда наведена нами в додатку 3 (с. 706—720).
Давньоскандинавські елементи з географічної праці ал-Ідрісі наведені у третьому томі цієї праці, присвяченому аналізові свідчень з арабських джерел.