Шведські написи
2100 шведських написів «епохи вікінгів» датуються XI ст. (за винятком кількох раніших йотських каменів з рьокськими Рунами)51. Типовим для цих написів є використання данських РУн; лише невелика частина, головним чином ті, що походять з Гельсінґланду, викарбувана місцевими так званими «стенографічними» рунами Гельсінґе.
Більшість з них вирізьблена на встановлених каменях, які часто (особливо в Уппланді) при. крашені малюнками чи орнаментом, наприклад, «рунічним змієм», що утворює стрічку, на якій написано руни52.Йотські камені (Vg, 0g, Sm) загалом датуються першою половиною століття, як і деякі написи із землі свеїв (головно So, U та Vs). Однак більшість належить до другої половини століття. Близько однієї четвертої каменів було встановлено в Йотланді (числом 480). Переважна частина їх (бл. 1500 шт.) походить із Свіаланду (країни Свеїв), серед них з Уппланду — 1000 каменів, Сьодерманланду — 370, Йоланду — 60, Вестманланду — 40, Нерке — 20, Ґестрікланду — 20.
Чому саме Свіаланд, зокрема Уппланд, дає переважну більшість каменів? Звичай встановлення меморіальних каменів родичам, очевидно, був результатом секуляризації давнього магічного використання рун. Поштовх цьому дала Англія — цей вікінґівський Рим. Багато іноземних мандрівників, котрі відвідали Англію й Данію Кнута Великого та його наступників, врешті-решт наверталися до християнства і помирали «в білих одежах» (??iR dou ї hvitava?um), тобто в тих одіяннях, що їх мали навернені при хрещенні (U 243, 364, 613, 699, 896, 1036). Щойно християнство утвердилося на скандинавських землях, руни були швидко замінені латинським шрифтом. Це наводить на думку, що використання рун для меморіальних написів поширилося лише від часу перехідного періоду, коли язичництво втратило своє значення, а християнство ще не стало панівним. У скандинавських країнах такий період тривав найдовше в Уппланді — аж до 1100 року.
На відміну від Данії, у Швеції немає каменів, що їх могли ставити королям, або тих, що їх могли ставити власне правлячі королі, однак деякі видаються зробленими на честь членів королівського роду. Відповідно до змальовуваних подій історичні написи Швеції поділяються на три групи53. До першої входить лише один камінь (бл. 1010 року; Og 81), що містить відомості про битву на Фюріському полі (поблизу Уппсали) (бл. 980— 990 PP-), відому також з двох данських написів.
Тридцять каменів другої групи містять інформацію ∏p0 шведську діяльність в Англії, переважно періоду завоювання п та управління Кнутом Великим (1015—1035 рр.)54. Цікавий їхній кількісний склад: 10 походять із Сьодерманланду, 8 — з Уппланду, 4 — 3 Вестманланду, 4 — із Смоланду, 3 — з Вестер Йотланду τa 1 — з Естер Йотланду. Один камінь походить з Норвегії і, τaκ само, один — з християнської Данії.
Написи торкаються багатьох аспектів данського вторгнення до Англії, наприклад, оповідають про золото Кнута, знамените Данеґельд (U 194, 343, 344), і про службу Кнутових дружинників, котрих називали ?ingali? (U 668, So 160). Один з мешканців Уппланду, як повідомляється, «помер в Ютландії по дорозі до Англії» (U 539); очевидно, в Лімфйорді, звідки звичайно розпочиналися данські походи на Англію.
До третьої групи написів належать камені, на яких зафіксовано знаменитий похід Інґвара Мандрівника до землі сарацинів (Soerkland, Serkland) 1041 року. Про це йдеться у тридцятьох написах. Більшість з учасників цього походу, 18 чоловік, також прийшли із Сьодерманланду. Цьому походові присвячено спеціальний розділ у цьому томі.
На закінчення зазначу, що один із шведських написів можна віднести до четвертої історичної події. Янссон висловив припущення, що форсгедський камінь із Смоланду містить інформацію про значну битву, ймовірно — битву під Ґордстонґою на півострові Сконе 1025—1026 рр., коли Кнут Великий бився з Енундом Якобом, королем Швеції, та Олавом Святим Норвезьким55.
Ось цей напис:Форсгеда, хутір, Форсгедська церк. парафія, Вестровська округа, Йон- кьопінґський лен (Sm 52):
Два шведських написи свідчать про гострий інтерес скандинавів до генеалогії. Перший — з Гельсінґланду (Мальста) — написаний в середині XI століття «рунами Гельсінґе»56:
Інший камінь, із Смоланду (Sm 71), містить імена п’яти пращурів:
Одним з найдавніших шведських написів є напис на камені Карлеві з Еланду (011), викарбуваний наприкінці X ст., але не пізніше 1000 року. Він містить єдину повну строфу, виконану давнім скальдичним розміром drottkv?tt, або «придворним» (drott) (див. с. 301). Мова напису — давньоскандинавська, а за змістом — це уславлення данського військового вождя58:
Потім іде згаданий drottkv?tt (див. с. 794, прим. 9а):
Близько однієї десятої шведських написів (бл. 200) стосуються вікінґівських походів та мандрівників до чужоземних країн — купців або шукачів пригод, котрі більше не повернулися59. Шведські вікінґи проклали один з трьох головних шляхів до зарубіжжя. Мандрівники здобули eπiτeτ∕αn — «той, хто мандрує До», відповідно: в західному напрямку —?nglandsfari («мандрівник до Англії») (U 978, 1181), у східному —?istfari («мандрівник До естів») (So 45, U 446), у південному напрямку — Grikkfari («мандрівник до Греції/Візантії) (U 270, 956).
Зв’язок між східним напрямком та естами є особливо важливий для нашої головної теми. Свідчення каменів підтверджують інформацію, відому з інших тогочасних джерел, зокрема з перекладу Альфредом Оросія, виконаного 899 року, та скальдичних строф. Стародавні скандинави зустріли у Східній Європі першими не слов’ян, а естів (ПВЛ: чудь), які належали до фінської мовної групи.Згідно з Арндтом Рупрехтом, існує близько 160 написів, що їх з достовірністю можна пов’язати зі шведськими зарубіжними подорожами: 66 — з Уппланду, 46 — з Сьодерманланду, по 12 з Вестер Йотланду та Смоланду, 10 — з Естер Йотланду і 6 — з Вестманланду. Розподіл Рупрехтом мандрівників за трьома віковими категоріями дав таку картину60: старше покоління («батьки») — 44 (U — 19, So — 17, Sm — 4, Og — 3, Vg — 1); молодше покоління («сини») — 42 (U — 18, So — 11, Vg — 6, Og — 5, Sm — 2); невизначеного віку — 69 (U — 29, So — 18, Sm — 6, Vs — 6, Vg — 5, Og- 2, 01 — 1, Narke — 1, Gastrikland — 1). Слід зазначити відносно більшу участь старшого досвідченішого покоління; вони випереджають молодше покоління «національного рівня» на два написи: відповідно — 44 на 42 (у So 17:11).
Шведські вікінґи мандрували як на схід, так і на захід; один і той самий чоловік міг здійснити обидві подорожі (U 504), або брати могли померти, один на заході, другий на сході (Vg 197). Місце, де загинув якийсь воїн із Західного Йотланду, визначалося як «на західному шляху (vestrvegr) у вікінгів» (Vg 61). «В західному напрямку» або «на заході» передавалося словом vestr (So 14, 53, 62, 106, 159, 166, 260, 319; U 504, 668; Og 68, 83; Vg 197; Sm 104) або vesterla (So 137, 164, 173).
На заході для вікінгів найважливішою землею була Англія. Багато воїнів вирушали туди найманцями, щоб здобути «Данегельд»; інші — з різними цілями. Більшість цих «мандрівників до Англії» (nop. U 978; 1181) розпрощалися там зі своїм життям (So 46, 55, 83, 160, 166, 207; U 194, 241, 343—344, 539, 616, 812, 978, 1181; Vs 5, 9, 10; 0g(=R 59); Vg 20, 187; Sm 5, 27, 28, 29, 77, 101, 104).
Деякі померли в Ютланді ще по дорозі (U 539).До тих англійських міст, що зазначені в данських написах, — Лондон (DR 337) та і skiu, мабуть, Скідбю у Йоркширі або Шебурґ в Ессексі (DR 6), можна додати Бат (Sm 101) та atuti, ймовірно, Данді в Шотландії (Og 81).
Ім’я короля Кнута Великого зустрічається в чотирьох написах: So 14; U 194, 343—344; Og 111 (nop. DR 345; NYR 184). Його дружина змальовується як ?ingali? (So 160; U 668). Англійські «Данегельди» визначені як загальним терміном (So 166; U 241) — «два [ближче окреслені] гроші», так і власними іменами розподілювачів: Кнутові гроші (U 194), гроші Скьоґлар Тості, Торкеля Струт-Гаральдссона Високого (1012 року) та Кнута (1018 року: U 343—344)β,.
Іншою країною, що кілька разів згадується у шведських написах, є Данія (So[=R83]; U 699, 896), де уппландців навертали до християнства (U 699, 896). Серед данських географічних назв представлені: Ютланд (U 539), Сконе (So 333, Sm 52) і Кальмарсунд (So 333). Обидві столиці Ютланду: південна — Гедебю (U 1048) та північна — Віборґ (U 180) — Ульвсгале на острові Мьон (G[=R 191]) та Ґордстонґа на Сконе (Sm 52) також згадуються в цих написах.
Назва острова Готланд зустрічається кілька разів, у тому числі тричі — як місце смерті воїв (So 174; U 527, 614). Уппландець Гюсбріон з Торсетри, округа Бро, помер там близько 1060—1070 рр. (камінь Вісеті), коли обкладав податком місцеве населення (U 614; nop. DR 220, 259). В одному з написів повідомляється, що в XI ст. відомі розмальовані камені з Готланду були привезені до Уппланду (Норрсунда, округа Ерлінґгундра, U 414). В іншому згадуються норвежці (U 258), а ще в другому — норвезька обл. Гордаланд (U 948). Окремі західноєвропейські країни, названі в написах, — це Саксланд (Північна Німеччина, So 166) та Англія, згадана в близько ЗО написах про чужоземних мандрівників.
Крім імен Кнута Великого та вікінґівських вождів в Англії, таких як Тості та Торкель, у шведських написах зустрічається ім’я англійського короля — Гарольда Заяча Нога (1037— 1040 pp., Sm 42), норвезького ярла — Гладаярла Гакона (пом. 1029 року, Sm 76) та кількох командирів, що з них деякі діяли на сході (напр., Ескель [So 126], Фрейґей[р]). У шведських рунічних текстах зустрічаються також імена вождів — Ґудве (So 217), Ульва (So 260) і Верінґа (Og 68, 111); в данських текстах є імена командирів — Фінульва (DR 155), Свена (DR 1), Токі Ґормссона (DR 295—297); а в Готландському тексті — Віфіля (Пільгордс, G).