Самбія, самбійці і вікінґи

Земля Самбія складалася з півострова Самланду (бл. 900 км²) та прилеглих до нього територій. За Ловмянським, загальна площа Самбії становила десь 2200 кв. км²⁸.

Самбія, за описом Вульфстана (бл. 899 р.)²⁹, становила частину Вітланду й у середині XIII ст. була густо населеним краєм, що скла­дався з п’ятнадцяти territoria. Німецьке завоювання краю почалось наприкінці 1230-х років і скінчилося бл. 1260 р. після поразки за- гальнопруського повстання.

Самбія згодом стала єпископством, єпископська кафедра місти­лась у нещодавно збудованому замку Фішгаузен.

♦ * *

Під час повстання дехто з самбійської верхівки (nobiles) спів­працював із Тевтонським орденом. 1299 р. Бертольд Брюгавен, ко­мендант (komtur) Кенігсберга, склав список 93 таких нобілів, наз­вавши їх antiqui witingi³°. Слово wiring — варіант основної форми viking.

У другій половині XIII ст. вітінґи Самбії жили на таких терито­ріях: Лоптов (43 вітінґи), Кеденау (згодом Кенігсберг; 11), Меденау (18), Кайм, Вальдау, Рудов (10), Варґен (14) і Ґермау. За підрахун­ками Ловмянського, 1260 р. у Самбії було близько 228 antiqui witingi∖ разом з родинами їх було десь 1000 чоловік, тобто близько 5% населення, кількість якого визначається у 22000 чоловік³².

Виняткове становище самбійських нобілів, що брали участь у торгівлі, засвідчує розповідь із «Саґи про Кнютлінґів». Герой на ймення Відґаут — багатий купець із Самланду, добре відомий людям Mare Balticum. «Пан» Кнут з данської династії (пом. 1131 р.), десь у 1116—1117 рр. попросив його стати йому за свата: влаштувати шлюб з Інґільборґ, донькою новгородського володаря Гаральда (Мстислава)³³.

Археологічні знахідки підтверджують роль «вікінгів» у Самбії. З 1870-х років відбувалися розкопки на південно-західному краї Куршської затоки в селі Віскяутен поблизу міста Кранц. Там знайдено величезне кладовище, де є принаймні п’ятсот курганів, крім того, ще й копані могили нижче рівня землі. Дослідження курганів (десь 50%) підтвердило їх «скандинавський» характер доби вікінгів. Хронологічно поховання розтягнися від першої половини IX ст. до десь 1000 р.³⁴.

Самбія (Самланд) мала дуже давні традиції міжнародної торгівлі. Саме там знайдено велику кількість справжнього бурштину — ви­копної смоли хвойних порід, вимерлих в еоцені. Цю коштовну речо­вину експортували принаймні з 9000 р. до н. е.

Протягом імперського періоду Давнього Риму бурштинові шля­хи збігалися з головними артеріями міжнародної торгівлі. Роль бурштину за доби вікінгів ми обговоримо згодом в окремому розділі цієї праці.

Адім Бременський (бл. 1072—1076), що переповів кілька цікавих розповідей про самбійців («вони їдять м’ясо своїх коней і п’ють їхнє молоко та кров...»³⁵), подає й дуже важливу інформацію про роль самбійців у MareBalticum. Ось як він писав про Бірку за часів св. Анс- ґара (пом. 865 р.): «У цій гавані, найбезпечнішій серед усіх примор­ських регіонів Швеції, усі кораблі данців і норманів (Nortmanno- гшп), так само як і кораблі слов’ян, самбійців та інших скіфських народів, зустрічаються в певні періоди для різноманітних ділових оборудок»³⁶.

Таку саму картину подано й про Гедебю: «З цього порту кораблі звичайно пливуть до Склавонії і до Швеції, до Самланду й навіть до Греції»³⁷.

Описуючи шлях із Гамбурга через Юмне (Йомсборг у гирлі річки Одер) до Новгорода, Адам Бременський називає провінцію Сам- ланд, котру займають Pruzi як свою військово-морську базу³⁸. Згаду­ючи з однієї нагоди народи Північного Океану, він називає й Sembi: «Свято його [св. Олава] страстей, яке припадає на четверті календи серпня [29 липня], завжди відзначають із невмирущою повагою всіх народів Північного океану — нормани (норвежці), шведи, ґоти, сем- бійці, данці і слов’яни»³⁹.

Назва Самбія (Самланд) трапляється в одному анонімному скаль- дичному вірші XII ст.⁴⁰; ця назва була добре відома й давньонор- дичній географічній літературі («Upphaf», XII ст.)⁴¹, у сагах («Саґа про Орвара-Одда»⁴², «Саґа про Самсона»⁴³), а також Саксонові Гра­матику (Sembi, Sembones)⁴⁴.

5—6.