«Саґа про Раґнара Шкіряні Штани» («Ragnars saga Iodbrokar»)

Вступ

Ця саґа була створена в кінці XIII ст. і збереглася в пергаменному рукописі від приблизно 1400 р. (NkS 1824 b, 4°)²⁶⁴. Маґнус Ольсен підготував наукове видання цієї саґи, опубліковане в серії SUGNL (т.

Марґарет Шлаух опублікувала англійський переклад (The Saga of the Volsungs_t the Saga ofRagnar Lodbrok together with the Lay ofKraka. New York, 2-ге вид., 1949. — C. 183—256). Німецький переклад Пауля Германна з’явився в серії Thule (т. 21: Islandische Heldenromane, 1-ше вид., Jena, 1928; 2-ге вид., 1966. — С. 137—195).

Вибрана бібліографія

Smith, A. H_iTheSonsofRagnar Iothbrok. Saga-Book. — Т. 11. —1935. — С. 173—191; McTurk₅ Rory. The Relationaship OfRagnars saga lo?brokar to ?i?riks saga af Bern, Sjotiu ritger?ir helgadar Jakobi Benediktssyni. — T. I. — Rvik, 1977. — C. 568—585; McTurk, Rory. An Irish Analogue to the Kraka episode of Ragnars saga lo?brokar, Eigse'. A Journal of Irish Stu­dies. —T. 17. —1978. — C. 277—296; Wormaid, Patrick C. Viking Studies: Whence and Whither. The Vikings, вид. R. T. Farrell. — London, 1982. — C. 128—153; Frank Roberta. Viking Atrocity and Scaldic Verse. Tho Rite of the Blood-eagle. English Historical Review. — T. 99. — 1984.— C. 332—343; Einarsson, Bjami. De Normanorum attrocitate, or on the Execution OfRoyalty by the Aquiline Method. Saga-Book. — T. 22. — 1988. — C. 79—82; Frank, Roberta. The Blood-eagle again. Saga-Book. — T. 22. — 1988. — C. 287—289; McTurk, Rory. Studies in Ragnar saga lo?brokar and its Major Scandinavian Analogues. Medium ?vum Mono­graphs (New Series, τ.

Уривки та аналіз

Напівлегендарний вікінґ par excellence Раґнар Шкіряні Штани (історичний Reginherus, який напав на Париж бл. 845 р.) був, як здається, представником харизматичного клану Скйолдунґів. Він успішно діяв десь у 840—865 рр. у Західній Європі та Англії. Див.: Jan de Vries. Die historischen Grundlagen der Ragnarssaga lo?brokar. — ANF. — T. 39 (1923). — С. 244—274.

Аустрвеґ

Автор саґи приділив особливу увагу одному з Раґнарових синів, Гвітсерку. Його мати Рандалін зображена як поет.

У тексті читаємо²⁶⁵:

«Після цього Гвітсерк, і Бйорн, і Сіґурд повернулися додому в своє королівство, але Івар залишився і правив у Англії. Після того вони об’єднували свої війська не так часто і здійснили спустошливі набіги на кілька різних країн. Рандалін, їхня мати, була тепер старою жінкою. Одного разу її син Гвітсерк вирушив воювати до Аустрвеґу (Enn Hvitserkr, son hennar, haf?i herjateitthvertsinn IAustrveg) і зустрівся з такою потужною збройною силою, що він не зміг проти неї встояти і потрапив у полон. Він обрав собі таку смерть, щоб його спалили на купі людських черепів, і саме так він помер. Коли Рандалін почула про це, вона склала такі рядки:

3-312

Болґараланд

У цьому випадку саґа не дає чіткої локалізації місця, де помер Гвітсерк. Проте це сталося, ймовірно, у Волзькій Булгарії. Про це згадується в одній станці колишнього воїна армії Раґнара та його синів. Він відкриває свою ідентичність іншому воїнові Раґнара під час похоронного бенкету²⁶⁶:

Хоча ім’я Гвітсерка тут не згадується, він був єдиним із синів Раґнара, кому довелося воювати на Сході. Ми не можемо витлу­мачити Болґараланд як Дунайську Болгарію, куди ані Раґнар, ані його сини ніколи не добиралися. Радше тут напрошується висновок, що то була Булгарія на Волзі, або Буртасія.

Вдруге в давній скандинавській літературі Булгарія на Волзі зга­дується в саґах про Олава Святого (пом. 1030 p.)²⁶⁷∙ Там говориться про те, що Ярослав запропонував Олавові правити над країною Булгарія. Це стосується не самого Булгарського царства на Волзі,

а, мабуть, якоїсь провінції, що перебувала під владою Ярослава й ме­жувала з цією країною; можливо тут ідеться про волзьких Буртасів.