«Саґа про Інґвара Мандрівника»

Вступ

«Саґа про Інґвара Мандрівника» дійшла до нас у двох пергамен­них рукописах XV ст. (AM 343а 4to (=А) і GkS 2845 to (=B)), обидва з лакунами, а також у двох паперових рукописах, один XVII ст., а другий — XVIII, обидва вони містять у собі повний текст саґи.

Е. Ольсон побудував своє видання на А і заповнив лакуни з С.

В основу саґи був покладений латиномовний твір «Vita Ingyari». який не зберігся і який був написаний у щойно тоді відкритому центрі житійної літератури в Ісландії (Бенекдиктинський монастир у Тінґейрарі) ченцем Оддом Сноррасоном, котрий бл. 1180 р. написав, також латиною, і першу «Саґу про Олава Трюґґвасона» (пом. 1000 р.). Обидва герої цих саґ представлені як християнські місіонери — Олав у Норвегії, а Інґвар — десь у Ґардарікі (на Русі) і в Серкланді (на мусульманському Сході). Між ученими не існує одностайної думки щодо того, коли латинська «Vita Ingvari» була перекладена ісланд­ською мовою. Дітріх Гофман, на підставі філологічного матеріалу, дійшов висновку, що це, певно, було зроблено до 1200 р., коли Одд був ще живий⁴⁸⁸; проте з ним погодилися далеко не всі⁴⁸⁹. Як вва­жають Германн Пальссон і Пол Едвардс⁴⁹⁰, сага була, певно, напи­сана десь на початку XIII ст. Карл Кристіан Равн опублікував своє перше видання саґи (з латинським перекладом) у своєму збірнику Antiquites Russes (AB), т. 2, Kbh., 1852, с. 141—169. Стандартне видання було підготовлене Емілем Ольсоном для 39-го тому серії SUGNL, Kbh., 1912, CII + 71с. Саґа ввійшла до збірника FSN (вид. Bjami Vil- hjalmsson та Gu?ni Jonsson, т. З, Akureyri, 1944, с. 363—394) і FSN вид. Gu?ni Jonsson, т. 2, Akureyri, 1959, с. 423—459), і Йон Гельґасон опублікував факсимільне видання рукопису В: The Saga Manuscript 2845,4to in the Old Royal Collection in the Royal Library OfKopenhagen.

Саґа була перекладена Германом Пальссоном та Полом Едвард- сом: Vikings in Russia: Ingvar’s Saga and Eymund’s Saga. — Edinburgh, 1989 (1991), c. 1—43 (Introduction), c. 44—68 (Ingvar’s Saga).

Вибрана бібліографія

Helgason, Jon. Til Yngvars sagas overlevering, Opuscula 1. Bibl. Amamag?ana. — T. 20. — Kbh., 1960.—C. 176—178; Davidson, Ellis H. R. The Viking Road to Byzantium. — London, 1976; Hofmann, Dietrich. Die Yngvars saga viδfqrla und Oddr munkr inn fro?i. Speculum Norrcenum. Norse Studien in memory of Gabriel Turville-Petre. — Odense, 1981. — C. 188— 222; Mc Dougall, David and Mc Dougall, Ian (review OfSpeculum Norroe­num) in Saga-Book.—T. 21 (1981—1982). — C. 106—108; McGinnis, Deborah. The Vikings in the East: Ingvars saga viδfqrla. Scandinavian Canadian Studies. —1983. — C. 79—86; Hofmann, D. Zu Oddr Snorra- sons Ingvars saga vi?fqrla // Skandinavistik. — T. 14 (1984). — C. 106— 108; Kirsten, Wolf. Ingvars saga vi?fqrla.—Med. Scand., 1993.—c. 740; див. також: Походження Русі. —T. I. — C. 455—486; Simek. — C. 399—400.

Аналіз

Саґа розповідає про подорож одного з представників шведської династії Інґвара Мандрівника на Русь (Ґардарікі) та мусульманський Схід (Серкланд), яка трагічно закінчилася в 1041 р. і після якої зали­шилося 25 рунічних написів.

Саґа згадує про чотири покоління шведського правлячого клану, які були пов’язані з Руссю.

1) Дід Інґвара, воєначальник (hqfdingi) на ім’я Акі, хотів одру­житися з дочкою шведського короля Ейріка Переможця (пом. 995 р.), але йому було відмовлено, тому що він мав статус o-tign, тобто «невисокого походження», і королівну віддали за fylkis-konungr («короля провінції») в Ґардарікі, але Акі напав на ту країну, вбив цього короля — свого суперника, одружився з принцесою без дозволу короля Ейріка й повернувся до свого маєтку в Швеції, де був підступно вбитий за наказом свого ображеного тестя, короля Ейріка⁴⁹¹.

2) Зрозуміло, що Еймунд, який народився в цього бунтівного подружжя, не мав шансів на успіх у Швеції.

3) Шведський король Олав Скаутконунґ (995—1020/1022) послав свого сина Енунда та Інґвара (якому було тоді двадцять років) до Сеймґалару (в сучасній Латвії) замирити непокірних платників дани­ни (yar su ?jo? і miss?tti vi? Olafkonung, er Seimgalir heita ok hof?u ekki Skattgoldit um hr ід)⁴⁹⁴. Інґвар успішно виконав це завдання і, повер­нувшись, здобув за це високі почесті.

Бл. 1036/1037 рр. Інґвар покинув Швецію з тридцятьма ко­раблями й відплив у Ґардарікі; в Ґардарікі тоді правили Яріцлейв та жінка Інґіґерда, родичка Інґвара. Інґвар прожив там три роки, вивчив кілька мов (?ar var Ingvarr?rja vetr ok пат ?ar margar tungur at tala)⁴⁹⁵, а потім подався на Схід, де, зрештою, й зустрів свою смерть.

Тут маємо справу з рідкісним випадком, коли саґа наголошує на мовній проблемі. В іншому місці «Саґи про Інґвара» (де йдеться про зустріч головного героя з Інгіґердою, жінкою-королем Ґардарікі) говориться, що Інґвар знав «італійську, німецьку, данську (тобто скандинавську), грецьку та багато інших мов, якими люди розмов­ляли в регіонах Східної Балтики» {oksva reyndist, at hun kunni at tala romversku ?yversku, dqnsku ok girsku ok margar a∂rar_t er gengu um Austrveg)⁴⁹⁶

4) Інґвар мав сина Свейна, народженого від наложниці. Після смерті батька Свейн поїхав у Ґардар (/ Gar?ar austur).

Там він повторив доблесні подвиги свого батька⁴⁹⁷ і, одружив­шись із королівною Сількісів, став правителем сильного королівства на Сході⁴⁹⁸.

Хоча сама саґа є відносно пізнішим твором, вона включає в себе елементи вигадки та елементи з давніших вікінґівських саґ (головним чином «Саги про Орвара-Стрілу »). Проте вона містить у собі й кілька оригінальних фактів, що дійшли до нас завдяки їй. Вчені висувають гіпотезу, що ці факти внесли до саґи ісландські друзі норвезького ко­роля Гаральда Суворого (що був вікінґом у Східній Європі до 1047 р.), який повернувся тоді додому. Ця теорія здається тим імовірнішою, що сага містить у собі деякі норвезькі запозичення⁴⁹⁹.

Але загалом, дуже нелегко визначити, як багато з цих відомостей ми можемо прийняти як історичні факти. Тут маємо справу із склад­ними хронологічними проблемами. Буріцлейв, про якого розповідає саґа, це явно не брат Ярослава (і його суперник у роки 1015—1018) Святополк, а радше Брячеслав Ізяславич, князь Полоцький (пом. 1044 р.), який ходив походом на Новгород у 1021 р.⁵⁰⁰.

Проте якщо Еймунд повернувся до Швеції (та одружився) лише після 1021 р., його син Інґвар — народжений у тому шлюбі — не міг мати двадцять років у 1020/1022 р. (дата смерті Олава Скаутконунґа) й очолити похід на Сеймґалар, що на східному узбережжі Балтійсько­го моря, а швидше мусив зробити це вже під час правління Омунда Олавссона (пом. 1047/1050 р.).