«Сага про Гаральда Світловолосого» («Haralds saga inn harfagra», бл. 875—945)349

У цій сазі ми знаходимо п’ять епізодів, які стосуються Східної Європи. З них на особливу увагу заслуговують розповіді про одру­ження Гаральда зі Сневрід, про його синів, про похід Ейріка на Бярмаланд, а також деякі факти щодо індивідуальних походів та пригод, які відбулися на території, означеній як Аустрвеґ³⁵⁰.

1

«Грольв³⁵¹ [згодом дюк Нормандії Роллон І, пом. бл. 920 р.] був славетним вікінґом. Він мав такий великий зріст, що жоден кінь не міг витримати його ваги, тож він завжди ходив у свої походи пішки. Його називали Грольвом Пішоходом. Він часто робив зброй­ні набіги на країни Східної Балтики (hann herja?i mjqk і Austrvegu). Одного літа, коли він повернувся до Віку зі сходу, куди він ходив у вікінґівський похід, він став робити збройні набіги й там»³⁵².

Згадавши про битву біля Гаврсфіорду (у тексті: Гаврваґ), в якій Гаральд переміг свого ворога, анонімний твір «Аґріп» називає од­ного з його супротивників, Скейтара-Бранда. Після поразки він, як вважають, утік до Данії «й загинув у битві у Вінланді»³⁵³.

Цей факт заслуговує на особливу увагу, оскільки вказує, з якою особливою обережністю має дослідник користуватися даними, що наводяться в таких працях. Факт полягає в тому, що ім’я Скейтар- Бранд автор «Аґріпа» просто вигадав. Будучи норвежцем, він не розумів тієї витонченої образності, яку застосовували у своїй поезії скальди, і витлумачив як ім’я короля кенінґ skei?ar brandr. що трапився йому в праці під назвою «Oddmjor»³*, який був невідомий у жодному іншому контексті і мав стосунок до корабля. На це було вказано Фіннуром Йонссоном, видавцем «Аґріпа»^у*\

2

«Однієї зими король Гаральд вирушив у своє королівське полюддя по провінціях Уппланду і взяв участь у бенкеті з нагоди Юле, який влаштували для нього в Топтарі. Під час святвечора король сидів за столом, коли якийсь лопар (Finnr) на ім’я Свасі підійшов до две­рей і попросив переказати королю, щоб той вийшов до нього.

Коли він туди прийшов, Сневрід, дочка Свазі й надзвичайно вродлива жінка, підвелася й вийшла йому назустріч. Вона налила королю кухоль меду, і він узяв і кухоль, і її руку; і відразу наче по­лум’ям обпекло йому тіло, і йому захотілося лягти з нею в ліжко цієї ж таки ночі. Але Свазі заявив, що це може статися лише з його згоди і тільки в тому випадку, якщо він візьме з нею законний шлюб. Король погодився на це й заручився зі Сневрід і кохав її так безумно, що занедбав і своє королівство, і свої королівські обов’язки. Вони мали чотирьох синів...

Потім Сневрід померла, але по смерті колір її тіла зовсім не змі­нився, і вона залишилася такою самою рум’яною, якою була, коли ще жила. Король усе сидів і сидів біля неї, і йому здавалося, що ось- ось вона повернеться до життя. І так тривало три роки, коли він тяжко журився, що вона вмерла, а всі люди журилися через те, що на їхнього короля наслано чари. Прагнучи звільнити його від цього наслання, до нього прийшов Торлейв спакі, і йому вдалося зняти з короля чари після того, як він сказав йому такі облесні й мудрі слова: «В тому немає нічого дивного, мій королю, що ти бережеш пам’ять про таку вродливу і шляхетну жінку і що ти віддав їй шану, звелівши покласти її тіло на пуховій перині та в коштовних шатах, як вона тебе просила; але навряд чи пристойно для твоєї та її честі, щоб вона лежала стільки часу в одному й тому самому убранні, і ти поведешся набагато достойніше, якщо звелиш підняти її тіло й по­міняти під ним простирадла».

І як тільки вони підняли її з ліжка, гострий сморід розкладу поши­рився від трупа.

3

«Гальвдан Чорний та Гальвдан Білий були у вікінґівському по­ході й пустошили країни Східної Балтики (lagu і viking ok herju?u ит Austrveg). Вони мали велику битву в Ейстланді, і Гальвдан Білий там поліг»³⁵⁷.

Про смерть Гальвдана Білого згадується ще в одному місці са­ги³⁵⁸: «Гальвдан Гвіті загинув у Ейстланді».

4

«Ейрік Кривава Сокира, син Гаральда, був вихований у дист- рикті Фйорд герсіром Торіром, сином Гроальда. Король Гаральд любив його найбільше з усіх своїх синів і дуже високо його шанував. Коли Ейрікові виповнилося дванадцять років, король Гаральд дав йому п’ять військових кораблів, і він вирушив у збройний похід, спочатку в Східну Балтику (і Austrveg), потім на південь, навколо Данії і до Фрисланду та Саксланду, і в цьому поході він провів чотири роки. Після цього він підняв вітрила й поплив за море, зробивши спустошливі набіги на Шотландію, на Велс (Бретланд), Ірландію та Валланд (Франкію) і провів там іще чотири роки. Потім він попрямував на північ, до Лапланду (Фінмьорку), і ще далі, аж до Бярмаланду, де взяв участь’ у великій битві й здобув у ній пере­могу»³⁵⁹.

Як розповідає «Саґа про Еґіля», ця битва відбулася на берегах річки Віна³⁶⁰.

Далі в тексті читаємо:

«Коли він повернувся до Лапланду (Фінмьорку), його люди знай­шли в одній хатині молоду жінку, таку вродливу, якої раніш їм ніколи не доводилося бачити. Вона сказала, що її звуть Ґунгільд і що її батько живе в Галоґаланді, а звуть його Ецур тоті.

«Я жила тут, — розповіла вона, — щоб навчитися чародійства від двох лопарів (Finnar), які хочуть одружитися зі мною, і обидва вони такі розумні, що спроможні йти по сліду, як собаки, і то не тільки на відкритому ґрунті, а й по мерзлому снігові.

Незабаром лопарі повернулися додому. Вони запитали, хто тут був. Вона відповіла їм, що не було нікого. Лопарям здалося дивним, що вони йшли по чиїхось слідах до самої хати, а потім сліди урвалися. Вони розпалили вогонь і зготували на ньому їжу. А коли вони досхочу наїлися, Ґунгільд постелила собі й почала вкладатися спати. Три останні ночі перед цим минули так, що Ґунгільд спала, а ці двоє не могли заснути, ревнуючи її один до одного. Але тепер вона сказала: «Ходіть-но сюди ви, обидва, один хай ляже біля мене з одного боку, а другий — з другого». Вони були раді так зробити. Вона обняла їх обох за шию. Незабаром вони заснули, але вона розбуркала їх. Після цього вони знову невдовзі заснули і так міцно, що їй насилу вдалося розбудити їх удруге. Знову вони заснули, і тепер уже вона не могла добудитися їх, хоч як намагалася; вона навіть посадила їх, але вони не прокинулися. Тоді вона взяла дві великі торбини й одягла їм на голови, міцно зав’язавши їх у них під руками. Після цього подала знак воїнам короля, і ті накинулися на них, убили обох і виволокли надвір.

Вночі розшаленіла така сильна гроза, що вони не змогли вийти з хати, але вранці вони таки повернулися на свій корабель, забравши з собою Ґунгільд і привівши її до Ейріка. Після цього Ейрік та його люди попливли на південь до Галоґаланду. Там він пішов до Ецура тоті й сказав йому, що хоче одружитися з його дочкою, й Ецур дав свою згоду.

Розповідь Про цей похід майже цими самими словами подано й у «Olafs saga Tryggvasonar in mesta»³⁶².

«Fagrskinna» дає лише загальний підсумок Ейрікових походів³⁶³:

«Сказав [скальд] Глум Ґейрасон (пом. бл. 970 р.) у своїй пісні, що перед тим, як король Гаральд відійшов, Ейрік робив збройні набіги на узбережжя Галланду, Курланду та Ейстланду. І чимало інших країн спустошив він на сході Балтійського регіону (Z Austr- vegom). Він здійснив також багато збройних набігів у Швеції та в Ґаутланді. Він ходив у військовий похід на північ до Фінмьорку і [доходив] навіть до Бярмаланду»™.

5

«Бйорн, один із синів короля Гаральда, правив у той час у Вест- волді й найчастіше мав свою резиденцію в місті Тунсберґ. Він рідко ходив у збройні походи по здобич (i herna?i). Багато купецьких кораблів (kaup-skip) відвідували Тунсберґ і з Віку, і з північних регіонів країни запливали туди кораблі, і з півдня, з Данії та Сакс- ланду. Король Бйорн володів також купецькими кораблями, що ходили в торговельні подорожі до інших країн, і в такий спосіб він добував для себе цінні речі та інші товари, що їх, як йому здавалося, він потребував. Тому його брати називали його мандрівним тор­гівцем Ifarmann еда каиртапп). Бйорн був проникливим чоловіком спокійної вдачі, і вважалося, що він має всі риси доброго правителя. Він вступив у добрий і вигідний для себе шлюб і мав сина, якого звали Ґудрьод.

Ейрік Кривава Сокира повертався зі свого походу в Східну Бал­тику (or Austrvegi) з бойовими кораблями та великою військовою силою. Він зажадав від свого брата Бйорна, щоб той передав йому податки та данину, яка належала королю Вестволду Гаральдові, хоча було заведено, що Бйорн сам відвозив королю те, що йому належало, або доручав зробити це своїм людям. Тому він сказав, що сам усе зробить, як і робив раніше, й нікому не збирається поступитися цим своїм правом. Ейрік, зі свого боку, потребував провізії, наметів і напоїв. Із цього приводу брати добряче по­сварилися, але Ейрік так нічого й не одержав і покинув місто. Бйорн так само вибрався з міста надвечір і поїхав до Сегейма. Вночі Ейрік повернувся, щоб схопити Бйорна, і з’явився туди, коли всі сиділи за столом і пили. Ейрік звелів своїм людям оточити дім, але Бйорн вийшов надвір, й вони стали битися. Бйорн загинув там і з ним багато його людей. Ейрік узяв велику здобич і відбув із нею на північ.

Люди з Віку були страшенно всім цим розгнівані, і Ейріка там дуже зненавиділи... Король Бйорн лежить похований у Фарманс- Гове в Сегеймі»³⁶⁵.

Цей самий текст знаходимо в «Незалежній сазі про Олава Свято­го» Сноррі³⁶⁶ та в «Olafs saga Tryggyasonar еп mesta»³⁶¹.