«Саґа про Гальвдана, сина Ейстейна» («Halfdanar saga Eysteinssonar»)

Вступ

«Саґа про Гальвдана, сина Ейстейна» була створена бл. 1350 р.¹⁶⁹. Вона збереглася в двох головних рукописах на пергамені: AM 343а, 4⁰ (XV ст.) і AM 586, 4°.

Вибрана бібліографія

Тиандер, К. Поездки скандинавов в Белое море. — СПб., 1906. — С. 283—287; Schroder, Franz Rolf. Untersuchungen zur Hdlfdanas saga Eysteinssonar. Diss. — Kiel., 1917; Naumann, Hans Peter. Hdlfdanar saga Eysteinssonar. — Med. Scand., 1993. — C. 261—262; Simek. — C. 140.

Вибрані уривки та аналіз

Загальні відомості

Ейстейн був сином Транда, короля й епоніма норвезької столиці Трандгейма (=Нідаросса), й онуком Семінґа, засновника династії Семінґів, якого настановив правити Норвегією його батько, бог Одін.

Під час однієї зі своїх вікінґівських пригод Ейстейн прибув у місто Альдейґюборґ (Стара Ладога), столицю країни Ґардарікі. Вбивши у битві місцевого правителя Герґейра, Ейстейн зробив себе королем. Він узяв за жінку вдову Герґейра, Ісґерд, дочку Глодвера — короля Ґаутланду у Швеції¹⁷⁰.

За смерть Герґейра помстився Скулі, ярл Алаборґа, міста в Ют- ланді (в Данії). Інґіґерд, дочка Герґейра, була вихована при його дворі. Під вигаданим ім’ям Ґріма (Старшого) Скулі одного дня з’я­вився в Альдейґюборзі й попросив притулку на зиму, позаяк його корабель — який повертався з Русі — біля узбережжя Балаґардс- сіда¹⁷¹ знищив шторм. Прагнучи помститися за смерть свого зверхника, Скулі/Ґрім скористався з першої нагоди, щоб убити Ейстейна.

Ейстейн мав сина від Аси, дочки Сіґурда/Зіґфріда (відомого як великий герой із епосу про Нібелунґів), з клану Вьольсунґів. Того сина звали Гальвдан, і він тепер сів на троні Альдейґюборґа.

Разом зі Скулі Гальвдан вирушив у похід на Бярмаланд, де тоді правив Гарек. (Цей король Бярмаланду згадується також у інших саґах: «Сазі про Орвара-Стрілу», «Сазі про Босі» й «Сазі про Сам­сона», а також у гітиг, що дійшли до нас із першої половини XV ст., «Grims og Hjalmars»). Похід завершився успішно. Союзники підко­рили Бярмаланд і захопили в полон Едню, дочку Гарека¹⁷².

Альдейґюборґ і Бярмаланд

Після п’яти років відсутності Гальвдан повернувся до Альдейґю- борґа. Там було відкрито істину про справжню Інґіґерд. Зрештою відсвяткували три весілля: Скулі з Ісґерд, Сіґмунда з Едню і Гальвда- на з Інґіґерд.

Потім Гальвдан, Сіґмунд і Скулі знову вирушили в похід на Бяр­маланд. Тепер Сіґмунд почав правити цією країною. Скулі повер­нувся до Алаборґа, а Гальвдан подався до Трандгейма, де його обра­ли королем.

Тим часом якісь вікінґи напали на Бярмаланд [і Ноґард]¹⁷³. При цьому нападі був убитий намісник Свіді, й вікінґи підбили під свою владу Кірялаботнар і велику частину Руської землі¹⁷⁴. Гальвдан і Сіґмунд зібрали свої армії і пішли на країну, де владу тепер захопили сини двох братів покійного Гарека — Ракнар і Ватт. На морі Ґандвік (Білому морі) Гальвдан і Сіґмунд зустрілися з військом своїх ворогів і завдали їм поразки в морській битві. Вороги повтікали, і Сіґмунд залишився правити в Бярмаланді.

Гальвдан повернувся до Норвегії, і від нього пішло «багато шля­хетних родин у Норвегії та на острові Оркней»¹⁷⁵.

Оскільки зміст цієї саґи тісно пов’язаний з Бярмаландом, вона має велике значення для досліджень, пов’язаних із ідентифікацією цієї країни.

«Саґа про Гальвдана» подає конкретні географічні дані, а також цікаву інформацію, щодо взаємин між різними королівствами Схід­ної Європи: Альдейґюборґом (Старою Ладогою) і Алаборґом у Ют­ландії, Старою Ладогою і Бярмаландом, Трондгеймом у Норвегії і Старою Ладогою тощо. Проте очевидно, що автор, який скомпілю­вав саґу, не був знайомий із хронологічним аспектом. Батько героя Ейстейна називається в ній онуком засновника харизматичного кла­ну Семінґів, хоча це входить у суперечність із хронологічною тради­цією того клану. Мати героя, Aca Сіґурдардоттір (з клану Вьоль- сунґів), рекомендується як правнучка Раґнара Лотброка (чия діяль­ність головним чином датується серединою IX ст.). Проте зведений брат Ейстейна Греґґвід (син його матері Ісґерд та її другого чоловіка ярла Скулі з Алаборґа) був дідом Інґіґерд, яка вийшла заміж за Грольва Пішохода (Ролло Нормандський, пом. бл. 933 р.).

Хоч би як там було, а залишається фактом, що саґа прямим текс­том згадує про Альдейґюборґ (Стару Ладогу) і жодним словом не прохоплюється про Голмґард (Новгород). Більше того, Альдейґю­борґ ще не є частиною Русі. Самих цих фактів достатньо, аби дату­вати тло вигаданих подій, які описуються в сазі, не пізнішим часом, як перша половина IX ст.

Проте в одному з останніх розділів, де описано напад вікінгів, ми знаходимо географічні відомості, які стосуються того часу, коли жив автор саґи. Там говориться, що вікінґи напали на Бярмаланд і Ноґардар {at vikingar herju?u a Bjarmaland ok NogardaY^lh і вбили на­місника, захопили Кірялаботнар і велику частину Руської землі {ок hof?u Iagt undir sik Kirjdlabotna ok mikit af Rdsslandi).

Очевидно, що, крім Кірялаботнар¹⁷⁷, цей ономастичний матеріал уже має стосунок до пізнішого прошарку, ймовірно, німецького та західноєвропейського походження:

N6(a)garδ(a)r замість скандинавської назви Holmgardr^m', Russland замість скандинавської назви Gardariki.

Форма назви Ndagardar збереглася також у одному рукописі «Саґи про Босі»¹⁷⁹ (мати героя саґи походить звідти) та в «?orsteins saga Geirnejjufostra» (батьківщина вікінґа Ґріпа¹⁸⁰; це саґа пізнішого походження).

Кірялаботнар

Назва Ki(a)rjdlabotnar з’являється в сазі кілька разів — нею там позначається королівство Ґріма інн юнґрі (ім’я, яке прийняла Інґіґерд Герґейсдоттір): Grimr heitir madr, er r?drfyrir austr і Kirjdla- botnum^m.