РОЗДІЛ II Ісландія: суспільство вільних селян-землевласників без війська і центральної виконавчої влади [Див. карту IX на с. 959]
1. Ісландію відкрито бл. 870 р., а її колонізація (Iandncnri) відбувалася протягом 875—930 рр. За нею йшов період політичних реформ (935—965), коли й сформувалися головні елементи політичної системи Ісландії216.
З часу відкриття до 1262 р. Ісландія була політично незалежною. Ця олігархічна республіка зберігала чимало рис норвезької селянської демократії, що існувала до утвердження влади супра-конунґа. Проте з’явилося й кілька нових, суто ісландських рис.
2. Ісландці прибули здебільшого з території Ґулатінзької конфедерації (Західної Норвегії), але переважно через Британські острови, тож певний кельтський елемент став неодмінним складником їхньої культури.
Близько 930 р. в Ісландії жило десь 50 000 чоловік. Перепис 1100 р. зареєстрував майже 3800 господарств217.
3. Чимало ісландців були членами скандинавських харизматич- них кланів, тому всі жителі Ісландії мали надані привілеї та права, якими користувалася haul?ar — аристократія в Норвегії (власники алодного майна).
Коли йшлося про особисту свободу або відшкодування за сподіяну смерть чи каліцтво, ісландські закони не визнавали будь-якої дискримінації. В цих питаннях усіх вільних людей трактували однаково. *
Але в Ісландії сформувалося майнове соціальне розшарування, скажімо, селянина, чиє майно за вартістю було меншим від певної визначеної суми (від вартості корови, човна тощо), не допускали до участі в зборах і загалом вважали, що він не може виступати в ролі свідка, судді чи присяжного.
4. Ісландія була надто далекою від історичних суспільств Mare Nostrum, щоб боятися несподіваних нападів, тож у країні не існувало потреби організовувати селян з метою оборони. Наслідком цього стало те, що в Ісландії не сформувалися ані військо, ані центральна виконавча влада. Посада конунґа (ланд-конунґа або супра-конунґа) була б не тільки недоречною, а навіть зайвою в цьому північному суспільстві вільних землевласників.
5.
Головною ісландською національною інституцією були всенародні збори просто неба в Тінґволлірі — альтинґ (Al?ingi), що засідав два тижні кожного літа. Теоретично на них могли бути присутні всі вільні чоловіки, а на практиці брали участь тільки господарі, які відповідали вимогам певного майнового цензу (пор. с. 707).Ісландські національні збори були і центральною законодавчою, і центральною судовою владою.
На зборах головував спікер (IQgsqgumadr), обраний на три роки (з правом повторного вибору) з-поміж представників якогось харизматичного клану. Оскільки виконавчого урядовця не було, Iqgsqgu- madr ставав єдиним представником Ісландської держави загалом. Його головний обов’язок полягав у щорічному переказі всенародним зборам однієї третини права. На зборах функціонували чотири суди (відповідно до 4 четвертин (Північної, Південної, Східної, Західної країни), кожен суд мав 36 суддів. Цей корпус із 144 суддів, що мав назву Iqgretta, після навернення до християнства доповнили два ісландські єпископи (Скальгольту на південному заході з 1056 р. і Голару на півночі з 1106 р.).
Будь-який вердикт, ухвалений Iqgretta, мусив бути справді одностайним.
Близько 1005 р. був створений апеляційний суд, що мав назву П’ятого суду і складався з 48 суддів. То був єдиний ісландський суд, де присуд залежав від постанови більшості.
6. Представниками місцевої виконавчої влади були godar, здебільшого члени харизматичних кланів. Вони мали владу й відповідальність, необхідні для утвердження постанов суду, проте виконували свої обов’язки з різною ефективністю.
Спершу, 930 р., було 39 godar, але після 965 р. їх кількість зросла до 48. Вони мали як світські, так і священицькі функції (навіть після 1000 р.) і звітували перед всенародними зборами.
Godar впливали і на юридичні питання, бо призначали суддів усіх чотирьох судів (див. с. 1189).