Адміністративний поділ

В історії Данії VIII — середини X ст. і досі є багато питань без відповіді. Деякі з цих проблем уже розглянуто в главі про середньо­вічні суспільства навколо Mare Balticum, інші — в наступних томах цієї праці.

У цілком задокументованих історичних періодах (починаючи з XI ст.) Данія складалася з трьох земель, кожна з яких мала свій land­ping, а згодом і свій кодекс права:

Ютланд (Jylland∖ зокрема й острів Фюн — Fyn/Fyun) — головне місто Віборґ;

Сьяланд (Sjcelland) — головне місто Роскілле;

Сканія (Skane) — головне місто Лунд.

Віборґський тінґ мав привілей призначати кандидатів на посаду супра-конунґа всієї Данії. Перш ніж названу особу можна було ви­знати законним володарем, вона мусила домогтися підтвердження з боку двох інших тінґів.

Церковний поділ Данії засвідчує, що трохи давніше острів Фюн зі своєю давньою столицею Отенсе (Оденсе) був незалежним від Ют- ланду. Крім того, очевидно, що, поки Лунд не став центром єпархії, Сканія і Сьяланд становили одну адміністративну одиницю.

Існували й деякі інші невідповідності. Досить дивно, що майже всі острови Данського архіпелагу (за винятком острова Мен) належали Фюну, а не Сьяланду, що мав таку велику вагу за істо­ричних часів.

Жителів островів називали Sce-Dene^1x9 та Ey-Danir^[12]™ («острівні данці»), а також Eylendingai^22x. Чомусь «Сага про Кнютлінґа» на­зиває жителів Сьяланду Sjolandsfarar²²², тобто «мандрівники на Сьяланд», і ця назва; напевно, відображає погляд на сьяландців сто­совно жителів Сканії²²³.

виявляли пильну увагу як німці, так і данці, і причина тут очевидна. На початку IX ст. економічний центр Європи містився у Фризії та Фландрії, що мали зв’язки зі східним ринком. Pine (Рібе), місто Горіка II (Eric puer∕barn∕ungi; пом.

Менш ясною є ситуація в північно-східній частині півострова. 948 р. Apyc (Opryc) став центром єпархії, проте Ялюнґ (Єллінґ) на шляху Гервей на південний захід від нього в X ст. був столицею Ґорма та його династії.

Неясно й коли саме північне місто Віборґ (до речі, пов’язане Гер- веєм із Рібе) почало набирати того великого значення, якого досягло в XI ст.

* * *

Про давню історію Сканії відомо дуже мало. Ми, проте, знаємо, що, крім конунґа Івара Відфадмі²²⁶, який жив десь у другій половині VII ст. і завоював із Сканії Данські острови та інші території, був один дуже цікавий клан володарів зі Сканії. Першим відомим його представником став ярл Сканії Струт Гаральд²²⁷, що фігурує в «Сазі про йомевікінґів» як ярл Сьяланду, тобто приморських данців, у другій половині X ст.²²⁸.

Одним з його синів був Сіґвальді, ярл Йомсборґу, який уславився тим, що зумів полонити короля Свейна²²⁹. Другий син теж виявився добре відомою постаттю: це Торкіл гінн гаві (Високий), названий батько Кнута Великого (1014—1035), що разом із своїм названим сином захопив Англію, кілька разів збирав Danegeld і правив у Англії як ярл з 1017 по 1021 р. Його син Гаральд дістав від Кнута посаду ярла Данії, а 1028 р. подався до Норвегії разом із Кнутовим сином Свейном (Alfifuson)²³⁰.

Для данської адміністративної системи характерна чітко вира­жена дихотомія. Якщо вся данська територія поділялася на 200 оди­ниць, які мали назву геррадів, у півострова Ютландія існував інший поділ, який складався з чотирнадцяти округ — сісл (sys?l). Учені висловлюють здогад, що адміністративна одиниця геррад зі своїм тінґом була данською відповіддю на адміністративний виклик Франкського королівства. Ситуація в Данії, здається, це підтвер­джує: поділ на сісли, що його вперше запровадив у Норвегії за англійським взірцем Гаральд Світловолосий (бл. 875—945 рр.), був пов’язаний з організацією прикордонних провінцій. Отже, Ютландія як данське прикордоння, дістала назву Danmqrkr, або ж Данська марка, і згодом так стали називати (напевно, саксонці) весь півострів і Сканію, тож назва вже обіймала все Danaveldi — Данське королівство.

3.