Роман Мстиславич Галицький (↑ 1205 р.) про автора «Слова»
Історик будує свої наукові концепції на базі інформації!, які він дістає від свідків. Тут хочу подати три характерні ознаки, які історик очікує від свідка. По-перше, свідок повинен бути учасником описуваних ним подій.
По-друге, свідок повинен мати добру інформацію про подію. Третя ознака — свідок повинен бути правдомовним, і тому історик мусить перевірити правдивість його інформації на основі інших свідчень1.У новій історіографії, а спеціально французької історичної школи «Анналів», наприклад у Марка Блока, знаходимо ствердження, що свідки, як сучасні, так і давніші, не люблять самі говорити, так що історик, знаючи дану епоху, повинен примусити свідка говорити, навіть те, що той не хотів би сказати2.
Тепер виникне запитання, чому Роман Мстиславич, спочатку князь Волинський, а опісля князь Галицький, міг зацікавитися «Словом о полку Ігоревім»? Очевидно, ми не маємо жодних даних, що Роман Мстиславич взагалі цікавився літературою. Розв’язку цього
запитання подає Галицько-Волинський літопис у своїй першій частині, що обіймає роки 1199—1260. Відповідний пасус під роком 1202 знаходимо в цьому літописі: «малоу же времени миноувшю и приведоша Кормиличича. Иже бѣ загналъ великыи князь Романъ невѣры ради, славяхоу бо Игоревича. Послоушав же ихъ Галичкыи бояре. И послаще по нихъ и посадиша и в Галичѣ Володимера, а Романа во Звенигородѣ».
Щоб цей пасус належно зрозуміти, треба звернутися до Колофону «Слова», який пояснює, чому Роман Мстиславич зацікавився автором «Слова». Саме «Слово» його не цікавило, але він слушно зрозумів, що Колофон став майстерною пропагандою в справі Ігоревичів у Галицькій землі. Ігоревичі були легітимними спадкоємцями Ярослава Осмомисла і як сини Єфросинії, яка доводилася дочкою Осмомислу і сестрою його померлого спадкоємця — Володимира Ярославича, значить, були для Романа Мстиславича Волинського дуже небезпечними конкурентами на багатий Галицький престол.
Очевидно, Роман знав «Слово» не під його теперішнім заголовком, а як його згадував Колофон, що закінчувався словами: «Слава... Владимиру Игоревичу».
Ймовірно, це було причиною, чому Роман Мстиславич вирішив прямо арештувати Кормильчича.
А для нас його акція має першорядне значення, вона доказує зі слів і дій Романа, що він боявся втратити багате князівство Галицьке на користь його законних спадкоємців Ігоревичів на чолі із Володимиром Ігоревичем.
У такий спосіб Роман Мстиславич зробив велику послугу дослідникам «Слова» і назавжди показав, що «Слово» було твором XII ст., а його автором — Володислав Кормильчич.