Анафема Кормильчича
Перемігши Кормильчича, вони його заслали у так звану Нову Русь (пониззя великих Середньоєвропейських рік: Бугу, Серету, Дніпра). На жаль, Галицько-Волинський літопис не подає, за яких обставин помер Кормильчич, але підкреслює, що не тільки його було покарано, але й увесь його рід.
Про його сина, який знайшов притулок як «вигонець галицький», див. понижче.Отже, Кормильчич попав зі своїм родом під анафему.
Згідно із церковним правом анафема мала два можливі рішення3: заслання або покарання на смерть. Якщо Кормильчич попав разом зі своїм родом під анафему, то стає ясним, чому його твір «Слово» теж попав під анафему і був знищений. Так що до нас дійшла одна пізніша копія, яка випадково була збережена у якійсь провінційній монастирській бібліотеці.
Незважаючи на анафему, син Кормильчича, Держикрай, залишився живим, хоч був приречений на довічне досмертне заслання, але, відданий своїй старій батьківщині, повернувся до неї, коли в році 1223 напали на неї татари. Іпатіївський літопис пише про це так: «А вигонці галицькі рушили по Дністру і ввійшли в море, — човнів же було тисяча. І ввійшли вони в ріку Дніпро, і провели [човни] вгору до порогів, і стали коло ріки Хортиці, на броді близ Протолчів. Був же з ними [воєвода] Домажирич Юрій і [боярин] Держикрай Володиславич»4.
Таким чином, син Кормильчича Держикрай Володиславич утвердив себе у Новій Галицькій Русі на Пониззю. Тих «вигонців галицьких» було багато, якщо вони змогли мобілізувати, як допомогу князям Руським, тисячу кораблів, отже, найменше сорок тисяч воїнів, якщо взяти до уваги те, що на одному кораблі того часу було принаймні сорок воїнів.