«У Римъ». Епоха, в якій процвітав Рим (Римов) на Русі
Є латинське прислів’я: «Habent sua fata libelli», цебто: «Мають свою долю книжки». Це саме можна сказати про міста. Одні, такі як Київ, незважаючи на те, що часто були зруйновані, як фенікс із попелу, оживають і стають центром країни.
Політичний суперник Києва у Княжу добу Галич невдовзі відступив своє першенство в Галицькій землі новозаснованому місту Львову. Галич залишився і нині провінційним містечком. Також економічний центр Галицької держави Пліснеськ, який мав задатки розвинутися на Галицький Нью-Йорк, здеградував до городища. Подібну долю мало місто Рим (Римов), яке в добу половецьких нападів оберігало столичне місто князівства Переяслав. Це місто скінчило своє існування (м. Рим), коли половецька небезпека зникла, і сьогодні археологи сперечаються про те, де це місто лежало1. Місто Рим вперше зустрічається у «Поученні» Володимира Мономаха під роком 1095: «И сѣдѣхъ в Переяславли 3 лѣта и 3 зимы, и с дружиною своею, и многы бѣды прияхом от рати и от голода. И идохом на вой ихъ за Римовъ, и бог ны поможе — избихом я, а другия поимахом» (підкреслення О. П.)2.Останній раз місто Рим (Римов) згадується в році 11873 при описі загибелі Володимира Глібовича, князя Переяславського, у боротьбі з Половцями — це була якраз епоха «Слова».
Як ми бачимо, місто Рим (Римов) існував приблизно сто років, а потім попав у забуття. Професору Е. Кінану був потрібний гебраїзм, що його мав би впровадити до тексту чеський славіст Й. Добровський, котрий знав мову Старого Завіту, і тому він (Е. Ki- нан) інтерпретує термін «У Римъ» зі «Слова» єврейським етимоном «урим» як одне слово, що разом виступає зі словом «тумим» і означає персоніфікацію відвертості й правдивості. Єврейському слову «урим» Е. Кінан надає великого значення у питаннях походження «Слова»4. При тому професор Е. Кінан не знає, що мав уже попередника, російсько-німецького сходознавця професора Казанського університету Франца Ердмана (1793—1863 рр.)5, який у 1842 р.
виступив з тою тезою, але слушно не знайшов ніякого послідовника серед дослідників «Слова»6. Метод Ердмана—Кінана — це відшукування гебраїзмів без огляду на контекст і на потребу такого досліду.У «Слові» маємо такий пасус: «Се у Римъ кричатъ подъ саблями половецкими, а Володимиръ подъ ранами. Туга и тоска сыну Глѣбову!»7
Пов’язання «у Римъ» із Переяславським князем Володимиром Глібовичем вказує нам правдиву розв’язку. Ми тут бачимо назву міста Рим із прийменником -у-. Як подано вище, це місто виступає вже у «Поученні» Володимира Мономаха, а в Іпатіївському літописі після половецької перемоги над Ігорем Святославичем під роком 6695 (1185) пишеться: «То слышавше Половци, и возвратишася от Переяславля. Идоущи же мимо, пристоупиша к Римови. Римовичи же затворишася в городе... Да которѣи же гражданѣ выидоша из града и бьяхоуться, ходяще по Римъскомоу болотоу, то тѣи избыша плѣна».
Володимир Глібович — це той героїчний князь Переяслава, з нагоди смерті якого Іпатіївський літопис під роком 1187 пише: «...о нем же Оукраина много постона»8.
Що у тексті «Слова» йдеться не про якогось У рима, а про укріплення Переяславського князівства Рим(ов), свідчать слова із «Слова»: «Се Уримъ (у копії Катерини II, с. 44, рядок 2, ця назва пишеться так: Ce урим) кричатъ подъ саблями Половецкими, а Володимиръ подъ ранами. Туга и тоска сыну Глѣбову» (Ed. рг. — С. 27—28). Від тих ран Володимир Глібович помер у 1187 р. Отже, як бачимо, тут не йдеться про давньоєврейського У рима.
Знищення укріплення Рим(ова) було остаточною катастрофою як і для Пліснеська, бо обидва міста ніколи не відбудовувалися. В наш час відносно Рим(ова) археологи сперечаються, де його локалізувати. Це не є щось унікальне в історії світу. Як приклад, я візьму долю давньоєврейського міста Лачиш (Lachish), яке, розташоване у державі Юда (Judah), займало друге місце зразу після Єрусалима. Останній раз обидва центри були знищені ассірійцями в році 586 до н.
е.Тоді коли невдовзі Єрусалим відбудували і продовжували відбудовувати після кожного ворожого знищення, м. Лачиш (Lachish) залишилося в руїнах аж по 1932 р., до того часу, коли світові ізраїльські археологи почали розкопки цього колись багатого міста. Широко запланованими розкопками керував у 1973—1987 рр. археолог з університету в Тель-Авіві Давид Уссішкін (David Ussishkin). У 2004 р. цей провідний археолог закінчив свій «Opus Magnum. The Renewed Archaelogical Excavations at Lachish» у 5-ти томах, разом 2754 сторінки.
«Задонщина» в староруській літературі є пам’яткою про перемогу князя Дмитрія Івановича у 1380 р. над ханом Мамаєм, яку вчені датують 80-ми роками XIV ст.9 Немає одного тексту «Задонщины», як було з рукописом «Слова», твір зберігся у шести рукописах від XVI до XVII ст., деякі з них дещо відрізняються один від одного. Основні рукописи були відкриті і видані В. М. Ундольським у 1852 р. Згідно ІЗ тезою «скептиків», сформульованою А. Мазоном, «Слово» є парафразою «Задонщины». Цю тезу далі розвинув професор Keenan, який вважав, що «Слово» написав чеський славіст Й. Добровський на базі «Задонщины». Знайшовши у «Задонщине» один пасус, подібний до тексту «Слова», він переконав себе, що тут є остаточний доказ його тези про авторство Й. Добровським «Слова». Наведемо приклади:
«Задонщина»
«А уже Див кличет под саблями татарскими. А русским богатырям быть израненными».
«Слово»
«Се Уримъ кричатъ подъ саблями половецкыми, а
Володимиръ подъ ранами».
Професор Keenan10 тріумфально додає: це слово (Уримъ) має спеціальне значення для нашого розуміння про походження «Слова». Ми вище згадали, що Й. Добровський був незрівнянним ученим слов’янських перекладів Біблії, а також знаменитим християнським євреїстом.
Я теж вважаю, що даний пасус дуже важливий для питання про походження «Слова», але я прийшов до цілком протилежного висновку на базі двох причин. Перша причина, що Й. Добровський не міг написати «Слово».
Професор Keenan11 часто підкреслює, що Й. Добровський був визначним євреїстом і знавцем Біблії, а як такий він не міг допустити святотатства і прирівняти ритуальний єврейський термін «уримъ» (про цей термін див. нижче) із половецьким поганським міфологічним «диво». Друга причина, «уримъ» не був живою істотою, ані живою людиною, ані міфічною фігурою, як «Див» («диво»), а прямо камінчиком у нагруднику єврейського священика, коли він діставав віщування від Бога. Отже, «уримъ» не міг ані кричати, ані кликати. Далі професор Keenan12 пропонує свій переклад пасусу із «Слова», нескромно вважаючи, що цей переклад є недискусійним (indisputable). Подаю текст цього перекладу: «Ось! уримъ (цебто об’єкти на або в нагруднику Володимира. — О. П.) кричать під шаблями половецькими... а Володимир сам кричить під ударами». Тут знов професор Keenan13 допустив богохульство. Предмет культу, «камінчик», що лежав у нагруднику давньоєврейського архісвяще- ника, професор Keenan кладе у нагрудник не єврея, а руського князя Володимира Глібовича (↑ 1187 р.), в християнському обряді якого не було такої традиції і віри, що цей «камінчик» має основне значення і без нього священик не міг говорити з Богом.В 2005 р. була опублікована стаття в журналі «Biblical Archaeology Review», автором якої є визначний вчений, спеціаліст по Близькому Сходу William W. Hallo14, професор ассиріології і шумерології університету Єйль (Yale University). Стаття має заголовок: «Віщування в Стародавньому Вавілоні», в якій вчений пише таке: «Не те що всі форми віщування були заборонені в Ізраїлі. «Urim» і «Thum- mim» (ця форма віщування була широко вживана королями Саулом і Давидом, вона репрезентувала двочленний вид однієї псепгоманції (грецька назва для віщування з камінчиків'). Ці камінчики самі по собі не могли говорити, але Бог давав знак при віщуванні, яка була Його відповідь, вказуючи священикові на «Thummim» (коли було — «так») і «Urim» (коли було — «ні»)».
Далі в цій самій статті подається оцінка значення інсигній Єйльського університету, які неправильно оцінені професором Кеепап-ом у його праці.
У додатку до статті професора William-a W. Hallo пишеться: «Єдина річ, яку можна сказати з певністю про «Urim» і «Thummim». це те, що вони відносяться до певного виду вішувального приладу, який використовував головний єврейський священик або король Ізраїлю, щоб дістати Святу волю Бога, і що вони носили його у спеціальному нагруднику свого обрядового одягу. У Біблійній книзі Exodus — «Вихід», розділ 28, рядок 15—ЗО, цей віщувальний прилад з обрядового одягу названий «нагрудником рішення».
У статті професора William-a W. Hallo подано зображення головного єврейського священика у його церемоніальному сакральному одязі (див. фрагмент статті на кольоровій вклейці до стор. 121)15, в якому головну роль грає так званий «нагрудник рішення». Ззовні на ньому знаходяться 12 дорогоцінних каменів, що репрезентують
12 племен Ізраїля, а в середині нагрудника є торбинка, в якій розташовані два сакральні камінчики «Urim» і «Thummim».
Цими словами я закінчую інформації про обряд віщування із сакральними камінчиками «Urim» і «Thummim», оскільки, як уже говорилося, менталітет Й. Добровського не дозволяв йому безцеремонно вживати єврейський сакральний термін «Urim». Незважаючи на всі намагання проф. Кеепап-а штучно створити гебраїзми у «Слові», це не могло мати успіху, автор «Слова» не вживав їх, бо не знав про це, оскільки жив в іншому культурному світі, маючи право- слав. ий менталітет.
Тому ми зостаємося при нашій інтерпретації, поданій на початку цього розділу.
I Прохоров Г. М. Римов//Энциклопедия «Слова». — Т. 4. — С. 216—217. 2ПВЛ. —Т. 1. —С. 161.
3 Ипат. лет. — Стовп. 647, 648, 653.
4 Keenan Е. — Р. 316.
5 Эрдман Ф. И. О следах азиатизма в «Слове о полку Игореве» // ЖМНП. — 1842. — Ч. 36. — № 9. — Отд. 2. — С. 19—46. Коли Е. Кінан запізнався з цією роботою, це неважливо, тоді ще Ф. Ердман не знав про авторство «Слова» Й. Добровським, — це останнє є цілковита власність професора Е.Кінана.
Російські історики сходознавства оцінюють дуже негативно працю Ф. Ердмана, вважаючи його «надутым неуком и фантастом».6 Основні оцінки вчених про метод Ф. Ердмана щодо «Слова» зібрав визначний російський арабіст і семітолог академік Ігнатій Юліанович Крачковський (1883—1951 рр.) у своїй праці «Очерки по истории русской арабистики», див.: Крачковский И. Ю. Избранные сочинения: [В 6 т.]. — M.; Л., 1958.—Т. 2. —С. 127.
7 «Слово». — С. 21.
8 Ипат. лет. — Стовп. 647—648, 653.
9 Див.: «Слово о полку Игореве» и памятники Куликовского цикла: К вопросу о времени написания «Слова»: [Сб. ст. / Ред. Д. С. Лихачев, Л. А. Дмитриев]; АН СССР, Ин-т рус. литературы (Пушкин, дом). — M.; Л., 1966; особливо: Творогов О. В. «Слово о полку Игореве» и «Задонщина» // «Слово о полку Игореве» и памятники Куликовского цикла. — С. 292— 343; Дмитриева Р. П. Задонщина // Энциклопедия «Слова». — Т. 2. — С. 202—211; Задонщина // Воинские повести Древней Руси. — Л., 1985. — С. 175.
10 Keenan Е. —Р. 316.
II Ibid.— Р. 317.
12 Ibid. —Р. 313.
13 Ibid. —Р. 321.
14 Hallo W. W. Divination in Ancient Babylon И Biblical Archaeology Review. — 2005. — Vol. 31. — № 2. — P. 32—37.
15 Ibid. — P. 37; див. кольорову вклейку.